Ухвала

від 03.07.2014 по справі 826/17876/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17876/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

03 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сорочко Є.О.

Суддів: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекгруп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, за участю третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернафтогазінвест компані" про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекгруп" (далі - ТОВ "Лекгруп") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 р. №23926552201, №24026552201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року позов задоволено, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 29.07.2013 р. №23926552201, №24026552201.

На вказану постанову ДПІ у Печерському районі подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, та згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лекгруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 16.07.2013 р. №98/26-55-22-01/36303242.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 199313,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 219587,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 р.:

- №23926552201, яким позивачу визначено грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 274 484,00 грн. (за основним платежем - 219587,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 54897,00 грн.);

- №24026552201, яким позивачу визначено грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у сумі 249 141,00 грн. (за основним платежем - 199313,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 49828,00 грн.)

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено ст. 198 Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України, визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, в тому числі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, при цьому датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ "Інтернафтогазінвест компані" (постачальник) укладено договір від 01.01.2011 р. №23/01-2011, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати та своєчасно оплачувати скраплений газ, за умовами цього договору, але при умові, що у постачальника газ є в наявності. Згідно пункту 3.5 договору, кількість фактично поставленого газу та його загальна вартість зазначається у видаткових накладних. Датою поставки є дата відмітки вантажоотримувача на відповідній товарно-транспортній накладній - при передачі на умовах СРТ (пункт призначення) або дата, вказана у видаткових накладних при поставці газу на умовах EXW (місце зберігання). У випадку поставки газу на умовах СРТ (пункт призначення) в ціну газу включається вартість доставки.

На підтвердження факту реального виконання такого договору позивачем надано такі первинні документи: податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення. Такі документи відповідають вимогам законодавства та дають можливість встановити зміст і обсяг наданих послуг з поставки товару, та ціновий вираз.

Крім того, позивачем надано його штатний розклад, довідку про наявність матеріально-технічної бази, договори на зберігання товару - скрапленого газу, договори транспортного експедирування, які підтверджують наявність транспортних засобів для поставки товару.

На підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем надано копії договорів купівлі-продажу обладнання - заправників газу, оренди приміщень для обслуговування автомобільних газозаправних пунктів, копії х-звітів реєстраторів розрахункових операцій за період з березня по вересень 2012 р. про продаж скрапленого газу з АЗС ТОВ "Лекгруп", копії реєстраційних документів на касові апарати, копії паспортів якості продукції - скрапленого газу, копії паспортів на обладнання "заправників газу".

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом.

При цьому, як вбачається з акту перевірки податковим органом не надано належної оцінки первинним документам, наданих позивачем при перевірці та не зазначено жодних зауважень щодо їх повноти та змісту.

Як вбачається з акту перевірки, висновок податкового органу про допущені позивачем порушення, ґрунтується на висновках акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 29.03.2013 р. №1118/22-621/33108265 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інтернафтогазінвест компані".

Зазначені у акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагента та подання ним податкової звітності, і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Отже, відповідач позбавив ТОВ "Лекгруп" права на формування валових витрат та податкового кредиту через недотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Проте, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників (виконавців) при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили, щодо встановлення факту відсутності у позивача мети на здійснення господарської діяльності та відсутності її реального здійснення. Також не наданого судового рішення в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо фіктивності правочинів між позивачем та його контрагентом.

При цьому, жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем жодним іншим чином не спростовується факт здійснення господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій на момент виконання договору та зв'язку з основними видами господарської діяльності позивача.

Статтею 138 розділу Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Отже, зазначеною нормою передбачено безумовне включення до витрат операційної діяльності собівартості наданих послуг. При цьому, згідно з пунктом 8 статті 138, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Таким чином, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 р. №23926552201, №24026552201, а тому такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.