Постанова

від 24.06.2014 по справі 826/7331/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 червня 2014 року № 826/7331/14

об 09 год. 19 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Гіфтс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2013 року №0007402208 та №0007412208,

за участю представників сторін:

від позивача Торофимов О.В.,

від відповідача Килівник Р.С.,

встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Бренд Гіфтс» (далі - позивач, ТОВ «Бренд Гіфтс») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів України у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2013 року №0007402208 та №0007412208.

Позивач мотивується тим, що відповідачем на підставі хибних висновків акту перевірки від 22.11.2013 року №1992/26-59-22-08/35830049 прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.12.2013 року №0007402208 та №0007412208, які позивач вважає протиправними.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 09.12.2013 року №0007402208 та №0007412208. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та спірними контрагентами.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бренд Гіфтс», зареєстровано як юридична особа від 09.04.2008 року №10741020000029586, ідентифікаційний код юридичної особи 35830049, що підтверджено випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. (т.1 а.с.160)

На час розгляду справи ТОВ «Бренд Гіфтс» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 23.04.2008 року (індивідуальний податковий номер - 358300426599), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100112751.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві є контролюючим органом, який в розумінні п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролює податки, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Ратуш», ТОВ «Харс», ПП «Альфа-Ком» за період з 01.08.2010 року по 31.08.2013 року та складено акт від 22.11.2013 року №1992/26-59-22-08/35930049.

В висновках акта перевірки зазначено, що перевіркою ТОВ «Бренд Гіфтс» по взаємовідносинах з ТОВ "Ратуш" встановлені порушення:

- п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 164202,78 грн.;

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 135948,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- від 09.12.2013 року №0007402208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 183248,00грн., в тому числі за основним платежем в сумі 164203,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 19045,00 грн.;

- від 09.12.2013 року №0007412208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 137943,00 грн., у т.ч за основним платежем на суму 135948,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 1995,00 грн.(т.1 а.с.27)

Відповідно до вимог ст.67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Судом дослідженні взаємовідносини позивача зі спірним контрагентом ТОВ "Ратуш". Так, було з'ясовано, що між позивачем та спірним контрагентом письмові договори не укладались.

ТОВ "Ратуш" в особі директора ОСОБА_3 оформлені на адресу позивача видаткові накладні: від 28.09.2011 року № 149-09, від 19.09.2011 року №89-09, від 12.09.2011 року №57-09, від 12.09.2011 року №58-09, від 02.09.2011 року №23-09, від 22.08.2011 року № 109-08, від 03.08.2011 року №33-08, від 11.07.2011 року №55-07, від 04.07.2011 року №20-07, від 30.06.2011 року № 121-06, від 06.06.2011 року №22-06, від 27.05.2011 року №63-05, від 24.05.2011 року №50-05, від 12.05.2011 року № 14-05, від 05.05.2011 року №09-05, від 26.04.2011 року № 130-04, від 11.04.2011 року №69-04, Від 07.04.2011 року № 58-04, від 31.03.2011 року № 132-03, від 17.03.2011 року № 86-03, від 11.03.2011 року №22-03, від 01.03.2011 року №09-03, від 0.02.2011 року № 23-02, від 04.02.2011 року № 16-02, від 24.01.2011 року №01014, від 10.01.2011 року №0103, а також рахунки-фактури від 10 січня 2011 року № 10/01/01, від 24 січня 2011 року № 24/01/02, від 04 лютого 2011 року № 04/02/03, від 10 лютого 2011 року № 10/02/04, від 01 березня 2011 року № 01/03/05, від 11 березня 2011 року №11/03/06, від 17 березня 2011 року № 17/03/07, від 30 березня 2011 року № 30/03/08. від 07 квітня 2011 року № 07/04/09, від 11 квітня 2011 року № 11/04/10, від 26 квітня 2011 року № 26/04/11, від 05 травня 2011 року № 05/05/12, від 12 травня 2011 року № 12/05/13, від 24 травня 2011 року № 24/05/14, від 27 травня 2011 року № 27/05/15, від 06 червня 2011 року № 06/06/16, від 30 червня 2011 року № 30/06/17, від 04 липня 2011 року № 04/07/18, від 11 липня 2011 року № 11/07/19, від 03 серпня 2011 року № 03/08/20, Від 22 серпня 2011 року № 22/08/21, від 02 вересня 2011 року № 02/09/22, від 12 вересня 2011 року № 12/09/23, від 12 вересня 2011 року № 12/09/24, від 19 вересня 2011 року № 19/09/25, від 28 вересня 2011 року № 28/09/26.

ТОВ "Ратуш" в особі директора ОСОБА_3 на ім'я позивача виписані податкові накладні від 24 січня 2011 року №01014, від 04 лютого 2011 року № 16, від 10 лютого 2011 року № 23, від 01 березня 2011 року № 9, від 11 березня 2011 року № 22, від 17 березня 2011 року № 86, від 30 березня 2011 року № 122, від 31 березня 2011 року № 132, від 07 квітня 2011 року № 58, від 11 квітня 2011 року № 69, від 26 квітня 2011№130, від 05.05.2011 року №9, від 12.05.2011 року №14, від 24.05.2011 року №50, від 27.05.2011 року №63, від 06.06.2011 року №22, від 30.06.2011 року №121, від 04.07.2011 року №20, від 11.07.2011 року №55, від 03.08.2011 року №33, від 22.08.2011 року №109, від 02.09.2011 року №23, від 12.09.2011 року №58, від 12.09.2011 року №57, від 19.09.2011 року №89, від 28.09.2011 року №149.

Розрахунок проводився у безготівковій формі та надані виписки з банку.

Однак, суд звертає увагу, що між сторонами не було підписано договорів поставки, із наданих документів неможливо встановити яким чином здійснювалась реалізація наданих послуг та продажу товару.

Крім цього до суду не надано документів, які б підтверджували хто здійснював поставку товару, якими транспортними засобами, якими особами, на які приміщення/склади здійснювалась поставка. Також не надано актів прийому-передачі товару.

Отже, із аналізу вказаних матеріалів суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено фактичне виконання правочинів з спірними контрагентами.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Суд наголошує, що належним чином укладений правочин заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності, оскільки укладання такого правочину ще не підтверджує його виконання.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту суми ПДВ та валового доходу.Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідач на спростування реальності господарських операцій позивача зі спірними контрагентами надав до суду вирок Дніпровського районного суду м. Києві від 28.05.2013 року №755/10669/13-к.

Вищезазначеним вироком звинувачено гр ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уроженця м. Києві, у вчинені правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

Судом було встановлено, що ОСОБА_3 розробив злочинну схему заволодіння грошовими коштами держави, як засіб вчинення злочину у сфері господарської діяльності, шляхом сплати грошової винагороди громадянам без постійного джерела прибутків, зареєстрували підконтрольні їм фіктивні підприємства ТОВ «Ратуш», ТОВ «Харс», ПП «Альфа-Ком».

Як вбачається з матеріалів справи всі документи підписано ОСОБА_3, а отже ці документи суд не може взяти як допустимі та належні докази реальності здійснення операцій між позивачем та спірними контрагентами.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що ТОВ «Бренд Гіфтс» не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам зі спірними контрагентами, зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаним контрагентом, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки від та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.12.2013 року №0007402208 та №0007412208.

За вказаних обставин, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Гіфтс» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бренд Гіфтс» (адреса: м. Київ, вул. Володимирська, буд.7, кв.1, код ЄДРПОУ 35830049) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4384 (чотирьох тисяч трьохсот восьмидесяти чотирьох) грн. 00 коп. до державного бюджету на рахунки Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 24 червеня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 26 червня 2014 року.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова