Постанова

від 08.07.2014 по справі 912/480/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2014 року Справа № 912/480/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання: Сусла Я.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Попко В.О., довіреність № б/н від 18.06.2014р., представник Карноза С.П., довіреність № б/н від 18.06.2014р.;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2014 року у справі № 912/480/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Фармація-2000", м. Київ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, смт. Новоархангельськ Новоархангельського району Кіровоградської області

про стягнення 12 980, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Фармація-2000" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення з останньої на свою користь 7 700, 00 грн. матеріального збитку, 5 280, 00 грн. неустойки, нарахованої за порушення строку виконання робіт за період прострочення виконання робіт з 19.12.2013 року по 31.01.2014 року (44 календарних дні), а всього: 12 980, 00 грн.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2014 року у справі № 912/480/14 (суддя Змеул О.А.), повний текст якого складено 22.04.2014 року, позов задоволено; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства "Фармація-2000" суму 7 700, 00 грн. витрат на попередню оплату, суму 5 280, 00 грн. неустойки, суму 1 827, 00 грн. витрат на судовий збір.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача перерахованої позивачем відповідачу попередньої оплати на виконання ремонтних робіт за договором від 18.11.2013 року № 181113, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що відповідач допустив порушення умов наведеного договору, а саме не виконав роботи, передбачені договором, у встановлений строк, а також з обставин розірвання позивачем у зв'язку з вказаними обставинами цього договору в односторонньому порядку. Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення неустойки задоволені місцевим господарським судом з тих підстав, що умовами договору передбачена відповідальність відповідача за порушення строків виконання робіт у вигляді неустойки, а відповідач допустив прострочення виконання відповідних робіт.

Не погодившись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, відповідач просить це рішення скасувати (в апеляційній скарзі відповідач помилково зазначає дату прийняття рішення - 22.04.2014 року, яка фактично є датою складання повного тексту рішення, однак в письмових поясненнях, що надійшли до апеляційного господарського суду 04.07.2014 року, вказує про прийняття місцевим господарським судом рішення 17.04.2014 року, що у сукупності дозволяє ідентифікувати рішення, яке оскаржується у справі) та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що за видатковою накладною № 1237 від 02.12.2013 року придбані відповідачем будівельні матеріали через виконроба позивача ОСОБА_4 були відвантажені позивачу, а на оплату вартості цих матеріалів відповідач виставив позивачу рахунок № 48 від 12.11.2013 року. За доводами відповідача, на прохання керівника позивача зазначені матеріали відвантажені вказаній вище особі без отримання від позивача довіреності на право отримання певною особою матеріалів. В підтвердження відвантаження позивачу будівельних матеріалів за вказаною накладною відповідач посилається також на фотографії із зображенням даху приміщення, на якому, як стверджує відповідач, проводились ремонтні роботи та використані ці будівельні матеріали. За наведеного, відповідач зазначає, що зобов'язання перед позивачем нею виконані. Також, відповідач посилається на розбіжності в рахунках-фактурах щодо найменування товару, наданих до матеріалів справи позивачем та відповідачем, та звертає увагу на ті обставини, що наданий позивачем рахунок-фактура не містить печатки та підпису відповідача. Окрім того, за доводами відповідача, договір на ремонтні роботи від 18.11.2013 року № 181113 вона з позивачем не укладала, не підписувала, договір не містить печатки відповідача, відповідач не має ліцензії на виконання будівельних робіт.

Відповідач у судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, не з'явилась особисто та не забезпечила явку свого повноважного представника. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлена належним чином за її місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідачу поштового відправлення, яким останній направлена ухвала апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що будь-яких договорів на придбання будівельних матеріалів між позивачем та відповідачем не укладалось і такі будівельні матеріали позивачем від відповідача не отримувались. За доводами позивача, твердження відповідача про відвантаження нею на підставі видаткової накладної № 1237 від 02.12.2013 року через виконроба ОСОБА_4 позивачу будівельних матеріалів не відповідає дійсності. Як вказує позивач, особа, зазначена у видатковій накладній, яка нібито отримала товар, не є та не була працівником чи представником позивача; вказаній особі позивачем довіреність на отримання від відповідача товарно-матеріальних цінностей не видавалась. Також, позивач звертає увагу, що спірний договір не передбачає обов'язку відповідача здійснити позивачу поставку будь-яких матеріалів. За доводами позивача, він не оплачував рахунку-фактури, на який посилається відповідач, оскільки не існувало підстав для його оплати; кошти, які перерахував позивач відповідачу, є попередньою оплатою вартості передбачених договором ремонтних робіт, що підтверджується призначенням платежу, вказаним у платіжному дорученні. Позивач відхиляє доводи відповідача щодо необхідності обов'язкового скріплення спірного договору печатками сторін та вважає, що така вимога існує лише для юридичних осіб, якою відповідач не є. Дійсність укладення договору, за доводами позивача, підтверджується отриманою та прийнятою відповідачем попередньою оплатою з призначенням платежу саме за виконання робіт.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 року апеляційна скарга у справі прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коваль Л.А. (доповідач), судді - Пархоменко Н.В., Чередко А.Є., розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 08.07.2014 року о 12:00.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 року апеляційна скарга у справі прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коваль Л.А. (доповідач), судді - Пархоменко Н.В., Кощеєв І.М.

У судовому засіданні 08.07.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2013 року приватне акціонерне товариство "Фармація-2000" (замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (виконавець) уклали договір на ремонтні роботи № 181113 (далі - договір) (а.с. 9-10, т. 1), за умовами якого (пункт 1.1.) замовник доручає, а виконавець зобов'язується на власний ризик та у передбачений договором строк виконати роботи з ремонту даху споруди на об'єкті замовника за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 63-д, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Роботи виконуються з будівельних матеріалів замовника (п. 1.3. договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору загальний строк, протягом якого виконавець повинен виконати усі роботи (увесь комплекс робіт) і передати їх (результат виконаних робіт) замовнику за актом приймання-здачі виконаних робіт, становить 30 календарних днів з дати підписання договору сторонами.

Датою остаточного закінчення виконання зобов'язань виконавця за цим договором є дата, вказана в акті приймання-здачі виконаних робіт (що свідчитиме про відсутність претензій до виконаних робіт), який підписується сторонами і за яким здійснюється розрахунок за цим договором (п. 3.3. договору).

Також, за умовами договору (п. 2.1.) загальна вартість (ціна, розмір винагороди) за даним договором складає 12 000 грн. без ПДВ.

Оплата згідно п. 1.1. цього договору здійснюється замовником таким чином: передоплата на суму 7 700, 00 грн. Решта суми оплачується протягом п'яти банківських днів після прийняття належним чином виконаних робіт та підписання акта виконаних робіт (п. 2.2. договору).

Договір підписано з боку позивача та відповідача. Підпис представника позивача на договорі скріплено печаткою позивача.

На виконання умов договору згідно платіжного доручення № 9 від 22.11.2013 року (а.с. 11, т. 1) позивач перерахував на рахунок відповідача 7 700, 00 грн., зазначивши наступне призначення платежу - передоплата за ремонтні роботи згідно договору № 181113 від 18.11.2013 року без ПДВ.

18.12.2013 року комісією у складі бухгалтера позивача Куровської Є.М. (представника власника будівлі за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 63-д) та директора приватного підприємства "ЯН" Плескач С.І. (представника орендаря приміщень будівлі за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 63-д) у м. Києві складено акт про наступне: роботи з ремонти даху споруди за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 63-д, станом на 18.12.2013 року, для виконання яких між ПрАТ "Фармація-2000" та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір на ремонтні роботи № 181113 від 18.11.2013 року, підрядником ФОП ОСОБА_3 не виконувалися.

30.12.2013 року, вих. № 35 (а.с. 13-15, т. 1), позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій, зокрема, зазначив вважати розірваним з 18.11.2013 року укладений між позивачем та відповідачем договір на ремонтні роботи № 181113 від 18.11.2013 року.

Претензія у наведеній частині мотивована істотністю порушення виконавцем (відповідачем) умов договору - безпідставне невиконання робіт з ремонту даху споруди на об'єкті замовника (позивача) за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 63-д.

Також, у претензії наведена вимога до відповідача у зв'язку з розірванням договору повернути грошові кошти у розмірі 7 700, 00 грн., зазначені банківські реквізити, за якими необхідно перерахувати грошові кошти.

Претензія позивача отримана відповідачем 11.01.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відповідачу поштового відправлення (а.с. 42, т. 1). Ці обставини відповідачем не спростовані та не заперечуються.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

Враховуючи умови договору (п. 3.1.), передбачені ним ремонтні роботи відповідач повинна була виконати до 18.12.2013 року включно.

Проте, обумовлені договором роботи та у передбачений договором строк відповідач не виконала. Матеріалами справи не підтверджується виконання відповідачем як усього комплексу робіт, так і часткового виконання робіт. Протилежне відповідачем шляхом надання належних доказів у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає порушенням зобов'язання його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 611 Цивільного кодексу України.

Згідно наведеної правової норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків; сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ч. 3 ст. 612 ЦК України).

За приписами частин другої, четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до частини третьої статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Отже, стаття 849 Цивільного кодексу України надає право замовнику в односторонньому порядку відмовитися від договору підряду. Одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення статті 849 Цивільного кодексу України, не потребує узгодження з відповідачем (підрядником) та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Для того, щоб відмова від договору вважалася такою, що відбулася, замовнику необхідно направити підряднику відповідну заяву, надавши суду докази такого направлення.

Скориставшись наданим правом, позивач направив відповідачу претензію, у якій зазначив вважати розірваним укладений між позивачем та відповідачем договір на ремонтні роботи.

Зазначене звернення апеляційний господарський суд вбачає підстави вважати відмовою позивача від договору на ремонтні роботи, оскільки зміст претензії у наведеній частині не є пропозицією розірвати договір, а є констатацією факту його розірвання позивачем.

При цьому, колегія суддів зауважує, що оскільки форма відмови від договору не передбачена законом, то замовник робіт може здійснити своє право будь-яким шляхом, в тому числі шляхом звернення до підрядника з претензією, зміст якої повинен однозначно свідчити про факт відмови (розірвання) договору, що і має місце у спірних відносинах.

Також, законодавчо не врегульовано питання щодо моменту розірвання договору у випадку односторонньої відмови від нього для підрядних відносин.

Враховуючи необхідність повідомлення другої сторони про таку відмову, апеляційний господарський суд вважає, що датою розірвання договору є момент отримання відповідачем претензії позивача (а не дата розірвання договору, вказана в претензії), тобто 11.01.2014 року.

Такий підхід до вирішення питання щодо дати розірвання договору у разі відмови від нього, право на яку передбачено законом, цивільне законодавство встановлює щодо окремих зобов'язальних відносин, наприклад, відносин найму.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глава 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як встановлено вище, відмовившись від договору, позивач заявив відповідачу вимогу про повернення передоплати у сумі 7 700, 00 грн.

Оскільки договір є розірваним, передбачені договором роботи на суму попередньої оплати - 7 700, 00 грн. відповідачем не виконані, у відповідача відсутні правові підстави для утримання перерахованої позивачем попередньої оплати у зазначеній сумі, які підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Доказів повернення спірної суми коштів відповідач не надала.

За наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7 700, 00 грн. заявлені правомірно та правомірно стягнуті з відповідача на користь позивача оскаржуваним рішенням місцевого господарського суду.

Однак колегія суддів апеляційного господарського суду вважає помилковим визначення правової природи заявленої до стягнення суми у наведеній частині як збитків позивача.

Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з положень статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума попередньої оплати не є збитками в розумінні наведених норм.

Водночас, колегія суддів враховує, що у разі, коли позовні вимоги не відповідають матеріально-правовим способам захисту, або обраний особою, яка звернулася з позовом, спосіб захисту не призводить до поновлення його порушеного права, але при розгляді спору буде встановлений факт порушення прав цієї особи (позивача), то суд має сам визначити належний спосіб судового захисту і ухвалити відповідне рішення щодо захисту порушеного права.

В силу статті 4 ГПК України господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору, незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень статті 83 ГПК України.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні як на правову підставу задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на попередню оплату у сумі 7 700, 00 грн., як і позивач у позові, посилається на частину другу статті 849 Цивільного кодексу України, а також на приписи статті 224 Господарського кодексу України (правове регулювання підстав відшкодування збитків).

Проте, в даному випадку допущене місцевим господарським судом порушення у визначенні правової природи заявленої до стягнення суми, в силу приписів статті 104 Господарського процесуального кодексу України, не є тим порушенням, яке б призвело до прийняття неправильного рішення за вимогами позивача про стягнення попередньої оплати, та не є тим порушенням, наявність якого є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у цій частині.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеною у пункті 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" з подальшими змінами і доповненнями, відповідно до якої не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що за порушення строків виконання робіт, передбачених п. 1.1. договору, виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі 1% від загальної вартості робіт за кожен день затримки.

Позивач розрахував та заявив до стягнення неустойку за період з 19.12.2013 року по 31.01.2014 року у сумі 5 280, 00 грн.

Однак, як встановлено вище, спірний договір є розірваним з 11.01.2014 року.

Враховуючи положення частини другої статті 653 Цивільного кодексу України, відповідно до яких у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, нарахування неустойки за порушення строку виконання робіт можливе лише в період існування у відповідача зобов'язання виконати роботи, а саме до 11.01.2014 року.

Тобто, позовні вимоги щодо стягнення неустойки правомірно заявлені за період прострочення виконання робіт з 19.12.2013 року по 10.01.2014 року включно в сумі 2 760, 00 грн., а рішення місцевого господарського суду, яким стягнуто неустойку у повному обсязі заявлених відповідних вимог, підлягає зміні у цій частині.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо не укладення з позивачем спірного договору.

Наявність печатки відповідача на договорі не є обов'язковою в силу приписів ч. 2 ст. 207 ЦК України та тих обставин, що відповідач не є юридичною особою. Окрім того, договір з боку відповідача підписаний, неприналежність підпису відповідачу у встановленому порядку не доведена. При цьому відсутність у відповідача ліцензії на здійснення будівельних робіт не може свідчити про відсутність у неї волі на укладення договору.

Доказами схвалення спірного договору відповідачем є отримані та прийняті нею кошти у сумі 7 700, 00 грн. в якості передоплати за виконання робіт на підставі договору (у призначенні платежу платіжного доручення зазначено - передоплата за ремонтні роботи згідно договору № 181113 від 18.11.2013 року).

Будь-яких інших господарських договорів, зокрема, щодо придбання будівельних матеріалів між сторонами у справі не укладалось, позивачем не перераховувалися на рахунок відповідача кошти на оплату будівельних матеріалів. Договір на виконання будівельних робіт № 181113 від 18.11.2013 року не містить умов, які б передбачали обов'язок відповідача здійснити на адресу позивача поставку будь-яких будівельних матеріалів.

Також, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення посилання відповідача на відвантаження позивачу будівельних матеріали на суму 7 700, 00 грн. через виконроба позивача ОСОБА_4 за видатковою накладною № 1237 від 02.12.2013 року як такі, що не підтверджені належними доказами. Позивач стверджує, що не отримував будівельні матеріали від відповідача, а особа, зазначена у цій видатковій накладній - ОСОБА_4, не є працівником або представником позивача, довіреності, які б надавали право зазначеній особі на отримання товарно-матеріальних цінностей (матеріалу), позивачем не видавались. Належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України твердження позивача відповідач не спростувала.

Надані відповідачем фотографії будівельних матеріалів, розташованих на будівлі позивача, також не можуть бути відповідними належними доказами, оскільки не дають можливість встановити факт приналежності (придбання) та встановлення цих будівельних матеріалів відповідачем.

Не є визначальними у спірних відносинах і розбіжності в рахунках-фактурах щодо найменування товару, наданих позивачем та відповідачем, оскільки грошові кошти з посиланням на ці рахунки позивач відповідачу не перераховував.

З огляду на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє решту доводів відповідача, наведених в обґрунтування апеляційної скарги.

У зв'язку з тим, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного судового рішення в частині стягнення неустойки, підлягає зміні рішення суду і в частині розподілу судових витрат за подання позовної заяви.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно розміру задоволених за апеляційною скаргою вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2014 року у справі № 912/480/14 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.04.2014 року у справі № 912/480/14 змінити та викласти абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (26100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "Фармація-2000" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63-Д, ідентифікаційний код 30636477) попередню оплату у сумі 7 700 (сім тисяч сімсот) грн. 00 коп., неустойку у сумі 2 760 (дві тисячі сімсот шістдесят) грн. 00 коп., витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 472 (одна тисяча чотириста сімдесят дві) грн. 38 коп.

В решті позовних вимог - відмовити".

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Фармація-2000" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63-Д, ідентифікаційний код 30636477) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (26100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 177 (сто сімдесят сім) грн. 31 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду Кіровоградської області.

Повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 (26100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з державного бюджету зайво сплачений за подання апеляційної скарги згідно квитанції № 20101854 (#20101854) від 05.05.2014 року, яка міститься в матеріалах справи, судовий збір у сумі 00, 50 грн. (п'ятдесят копійок).

Повна постанова складена 14.07.2014р.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя І.М. Кощеєв