Рішення

від 08.07.2014 по справі 175/1156/14-ц

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/1156/14-ц

Провадження № 2/175/441/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 липня 2014 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

при секретарі Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у сел. Ювілейному цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім»єю та поділ майна,що є об»єктом спільної сумісної власності, -

в с т а н о в и в:

В березні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, який в червні 2014 року уточнив та просив постановити рішення, яким встановити факт проживання однією сім'єю його, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 13 червня 2007 року по травень 2013 року; визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння (будинку) АДРЕСА_1; визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0224 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:0136) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_2; визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0776 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:0135) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1; визнати за ним, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0187 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:9098) для ведення особистого селянського господарства, розташованої у АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідачку.

В обґрунтування позову позивач вказав, що він, ОСОБА_1 є приватним підприємцем, і основним видом його підприємницької діяльності є торгівля квітами та насінням. В 2004 році він прийняв на роботу за трудовим договором в якості продавця квітів та насіння ОСОБА_2. Через деякий час на підставі взаємної симпатії між ними склалися близькі стосунки. З 2005 року відповідачка переселилась на постійне проживання до його помешкання, в будинок АДРЕСА_3. З цього часу вони фактично перебували у шлюбних відносинах, вели спільне господарство, разом працювали та відпочивали і піклувалися один про одного як морально, так і матеріально. Вказав, що на момент фактичного проживання з ним, ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з колишнім чоловіком, який було розірвано в червні 2007 року, а тому він просить суд встановити факт їх проживання однією сім'єю саме з 13 червня 2007 року. За період перебування в шлюбних відносинах ним з відповідачкою було набуте наступне майно: земельна ділянка площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі державного акта серії НЛ № 021179 від 24.06.2010 року, виданого Підгородненською міською радою ОСОБА_2; будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною вартістю 95435 грн. у АДРЕСА_1. Зазначив, що останнім часом стан його здоров'я погіршився і він не зміг забезпечувати в попередніх обсягах вимоги їх спільного бюджету, через що у травні 2013 року відповідачка припинила з ним будь-які стосунки та звільнилася з роботи. Згоди щодо поділу спільно набутого майна між ними досягнуто не було, а тому позивач вимушений звернутися з позовом до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивач ОСОБА_1 та його представник за довіреністю ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник за довіреністю ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнали в повному обсязі.

Суд, вислухавши у судовому засіданні пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України , суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Як встановлено ст. 74 СК України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу .

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України, слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до ст.ст. 60 , 61 СК України , майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно ст. 69 СК України , дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. В силу ст. 70 СК України , у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної власності, подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власницею домоволодіння (будинку) АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 0,0224 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:0136) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_2; земельної ділянки площею 0,0776 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:0135) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 0,0187 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:9098) для ведення особистого селянського господарства, розташованої у АДРЕСА_1.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Отже для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу судом враховується наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. При цьому, таке проживання не є підставою для виникнення у чоловіка і жінки прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК України ). Отже чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім'ю, але статусу подружжя не набувають.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закріпленому у ст. 1 Закону України «Про всеукраїський перепис населення» від 19.10.2000 року. Отже, домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.

Суд враховує роз'яснення викладені у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно якому при застосуванні ст. 74 СК України , що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ним склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до вимог ст. 10 , 11 , 60 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем на виконання зазначених положень процесуального законодавства не надано суду безспірних доказів того, що він з відповідачкою в період з 13 червня 2007 року по травень 2013 року проживали однією сім'єю та зазначене майно придбалося на кошти позивача у відповідному розмірі.

Проте з зазначених доказів судом не встановлені обставини забезпечення сторін всім необхідним для життя, ведення спільного господарства, повністю або часткового об'єднання та витрачання коштів, а також виникнення в них взаємних прав та обов'язків, усталених відносин, що притаманні подружжю. Відсутність існування фактичних шлюбних відносин сторін також підтверджується існуванням між ними фінансових зобов»язань.

З огляду на викладене у сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги про поділ спільного майна не підлягають задоволенню у наслідок їх недоведеності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте до шлюбу, або за час шлюбу, але за кошти, що належали одному з подружжя особисто.

Зокрема, обов'язковому встановленню та доказуванню підлягають факти придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, обсяг трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Усупереч положень статей 10 і 60 ЦПК України позивач не навів беззаперечних доказів того, що зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в якої їхні частки рівні. Доводи позивача про те, що зазначене майно придбано відповідачкою у період спільного проживання та він брав участь своїми коштами у купівлі належними та допустимими доказами не підтверджено.

В судовому засіданні позивач та його представник стверджували про проживання сторін по справі як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 13 червня 2007 року по травень 2013 року. Однак, даний факт в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердити не зміг і період проживання однією сім'єю не довів, навіть покази свідків посилаються на різні періоди, а доказів, передбачених ст. 74 СК України, позивач не надав.

В порушення ст. 10, 60 ЦПК України, позивач не довів придбання ними спірного майна, оскільки відповідачка цей факт заперечує, а інших доказів не надано. З огляду на викладене у сукупності суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в заявлених ним межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено відповідними та належними доказами всі обставини, на які він посилається, як обґрунтування позовних вимог, доводи позовної заяви носять виключно характер припущень, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10 , 11 , 60 , 88 , 212 , 213 , 215 , 256 ЦПК України , на підставі ст.ст. 3 , 57 , 60 , 61 , 69 , 70 , 74 СК України , суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім»єю та поділ майна,що є об»єктом спільної сумісної власності, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя : Озерянська Ж.М.