Ухвала

від 21.10.2014 по справі 175/1156/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7332/14 Справа № 175/1156/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж. М. Доповідач - Свистунова О.В. Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Ремеза В.А.

за участю секретаря Книш К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності , який в червні 2014 року уточнив та просив постановити рішення, яким встановити факт проживання однією сім'єю його, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 13 червня 2007 року по травень 2013 року; визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння (будинку) АДРЕСА_1; визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0224 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1; визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0776 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1; визнати за ним, ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0187 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої у АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідачку. Сплативши судовий збір, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те , що він - ОСОБА_2 є приватним підприємцем, і основним видом його підприємницької діяльності є торгівля квітами та насінням. В 2004 році він прийняв на роботу за трудовим договором в якості продавця квітів та насіння ОСОБА_3. Через деякий час на підставі взаємної симпатії між ними склалися близькі стосунки та з 2005 року відповідачка переселилась на постійне проживання до його помешкання, в будинок АДРЕСА_2. І з того часу вони фактично перебували у шлюбних відносинах, вели спільне господарство, разом працювали та відпочивали, піклувалися один про одного як морально, так і матеріально. Вказав, що на момент фактичного проживання з ним, ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з колишнім чоловіком, який було розірвано лише у червні 2007 року, а тому, він просить суд встановити факт їх проживання однією сім'єю саме з 13 червня 2007 року. За період перебування у шлюбних відносинах ним з відповідачкою було набуте наступне майно: земельна ділянка площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на підставі державного акта серії НЛ № 021179 від 24.06.2010 року, виданого Підгородненською міською радою ОСОБА_3; будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною вартістю 95435 грн. у АДРЕСА_1. Також зазначив, що останнім часом стан його здоров'я погіршився і він не зміг забезпечувати в попередніх обсягах вимоги їх спільного бюджету, через що у травні 2013 року відповідачка припинила з ним будь-які стосунки та звільнилася з роботи. Згоди щодо поділу спільно набутого майна між ними досягнуто не було, а тому, позивач змушений звернутися з позовом до суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, з тих підстав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, в достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власницею домоволодіння (будинку) АДРЕСА_1 - державна реєстрація права власності - 21.02.2014 року № 4830440; земельної ділянки площею 0,0224 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:0136) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 - право власності зареєстровано 22.10.2013 року № 3086847; земельної ділянки площею 0,0776 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:0135) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 - право власності зареєстровано 15.10.2013 року; земельної ділянки площею 0,0187 га (кадастровий номер 1221411000:02:030:9098) для ведення особистого селянського господарства, розташованої у АДРЕСА_1- право власності зареєстровано 05.08.2013 року № 2073387.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Як встановлено ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України, слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до ст.ст. 60, 61 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. В силу ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної власності, подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Отже для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу судом враховується наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню. При цьому, таке проживання не є підставою для виникнення у чоловіка і жінки прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК України). Отже чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім'ю, але статусу подружжя не набувають.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закріпленому у ст. 1 Закону України «Про всеукраїський перепис населення» від 19.10.2000 року. Отже, домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно якому при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ним склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до вимог ст.10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції безспірних доказів того, що він з відповідачкою в період з 13 червня 2007 року по травень 2013 року проживали однією сім'єю та зазначене майно придбалося на кошти позивача у відповідному розмірі.

Відподповідно до Пленуму Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте до шлюбу, або за час шлюбу, але за кошти, що належали одному з подружжя особисто.

Зокрема, обов'язковому встановленню та доказуванню підлягають факти придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, обсяг трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Доводи апелянта про те, що зазначене майно придбано відповідачкою у період спільного проживання та він брав участь своїми коштами у купівлі не можна взяти до уваги, як необґрунтовані. Апелянт не навів доказів того, що зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в якої їхні частки рівні.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями самих сторін.

Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Встановивши вказані обставини та докази в їх підтвердження, суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішеннях суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 314 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді