Ухвала

від 09.07.2014 по справі 814/3001/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/3001/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана картонна компанія" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

05.07.2013р. товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднана картонна компанія" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2013р. №№0002802202; 0002812202; 0001282202; 0001292202; 0001302202.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.10.2013р. позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з 14.12.2012 року по 27.12.2012 року посадовими особами відповідача згідно вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1 ст.77, абз.3 п.44.7 ст.44, абз.2 п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Об'єднана картонна компанія" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.11.2009р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 05.11.2009р. 30.09.2012р., за результатами якої складений акт від 14.01.2013р. №121/22-200/36813071.

На думку податкової господарські операції з контрагентами: ТОВ «Адекс-Пром» по придбанню ТМЦ (арматура, бетон, цегла, цемент, профіль, труби); ТОВ «Мик-Будівництво» з придбання робіт по монтажу систем електропостачання; ТОВ «Висмут-Н» з придбання послуг по реконструкції котельної; ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Марітен», ТОВ «ЗЕВ», ФОП ОСОБА_3, СП «Юстиція» по наданню юридичних послуг, - є нереальними.

Позивачем не доведено факт використання послуг з охорони наданих ПП «Легіон-Юг», ПП «Ястреб», ПП «СБ «Мега-Секьюріті», ПП «ТСГ-Монтаж» в господарській діяльності. /а.с.34-131/

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.06.2013 року: №0002802202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 348967грн. та застосування штрафних санкцій на суму 34881грн.; №0002812202 про визначення грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 244072грн. та застосування штрафних санкцій на суму 119850,50грн.; №0001282202 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ на суму 11457грн.; №0001292202 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2010р. січень 2011р. березень 2011р. на суму 50922грн. та застосування штрафних санкцій на суму 5005грн.; №0001302202 про зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за три квартали 2012р. на суму 269289грн. /а.с.16-20/

Згідно із п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.7.4.5 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг). Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (п.7.7. 3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом, покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно, пунктом 36.5 ст. 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість та дієздатними юридичними особами.

За умови реального здійснення господарських операцій, які призвели до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару (послуг).

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: