Ухвала

від 09.07.2014 по справі 813/6812/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року Справа № 876/14441/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика Д.М.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елат" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

06 вересня 2013 року позивач- ТОВ "Елат" звернулося в суд з позовом до відповідача - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000302210/2460 від 29 серпня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 171992,15 грн., в т.ч. основний платіж - 137593,72 грн., штрафні (фінансові) санкції - 34398,43 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 29 серпня 2013 року № 0000302210/2460.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ «Викуп», ПП «Біко агротрейд», ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Укрміксі» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагенти позивача фактично не займались фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. З цих підстав ДПІ у Шевченківському районі м.Львова зроблено висновок про нереальність (безтоварність) господарських операцій між ТОВ "Елат" та ТОВ «Викуп», ПП «Біко агротрейд», ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Укрміксі». Крім того, факт виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами є недоведеним у зв'язку із ненаданням до перевірки товарно-транспортних накладних та інших первинних документів на підтвердження фактичної поставки товару. Апелянт також звертає увагу на деякі розбіжності в банківських виписках та податкових накладних. У сукупності це свідчить про фіктивність операцій та безпідставність формування податкового кредиту. Враховуючи наведене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Скрипник С.В. в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, додатково пояснив суду, що безтоварність операцій підтверджується, зокрема, висновками актів ДПІ у Печерському м.Києва від 13 травня 2013 року №1623/22.8/35917680, від 17 травня 2013 року №1706/22-8/35917680, від 17 травня 2013 року №1699/22-8/36757122, від 03 квітня 2013 року №1242/22.10/38148281 про неможливість проведення зустрічних звірок вищевказаних юридичних осіб щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків. Разом з тим, встановлено, що ТОВ «Викуп», ПП «Біко агротрейд», ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Укрміксі», перебуваючи на обліку ДПІ у Печерському м.Києва, не звітуються, за місцем фактичного місцезнаходження підприємства та їх посадові особи відсутні. Інформація щодо офісних, виробничих (торговельних, складських тощо) приміщень, які б використовували у своїй діяльності вищевказані юридичні особи у період, що перевіряється, відсутні. Таким чином, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача - Вахняк О.Є. в судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, подав суду письмові заперечення на апеляційну скаргу. Крім того, пояснив наявність ділової мети у спірних господарських операціях, оскільки необхідність закупівлі продукції, в тому числі гумової суміші, в інших регіонах України зумовлена кон'юктурою ринку. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01 по 07 серпня 2013 року ДПІ у Шевченківському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Елат» з питань правильності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ по взаєморозрахунках з ТОВ «Викуп» за серпень-жовтень 2011 року, ПП «Біко Агротрейд» за січень 2012 року, ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» за листопад -грудень 2011 року, ТОВ «Украміксі» за жовтень 2012 року, якою встановлено порушення п.198.1 ,198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 137593,72 грн.

За результатами перевірки складено Акт №68/16/22-1009/22348212 від 14 серпня 2013 року (а.с.7-60).

29 серпня 2013 року на підставі вказаного акту ДПІ у Шевченківському районі м.Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000302210/2460, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 171992,15 грн., в т.ч. основний платіж - 137593,72 грн., штрафні (фінансові) санкції - 34398,43 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про порушення ТОВ "Елат" податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

П. 44.1 ст. 44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом серпня-жовтня 2011 року ТОВ «Елат» уклало з ТОВ «Викуп» ряд договорів поставки продукції (а.с.77-90).

На підтвердження господарських операцій з вказаним контрагентом в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні: №67 від 03 серпня 2011 року на загальну суму 88270,80 грн, в т.ч. ПДВ -14711,80 грн., №72 від 03 серпня 2011 року на загальну суму 101574,00 грн., в т.ч. ПДВ- 16929,00 грн., №101 від 04 серпня 2011 року на загальну суму 5644,80 грн., №142 від 07 вересня 2011 року на загальну суму 4920,00 грн., в т.ч. ПДВ- 820,00 грн., №584 від 29 вересня 2011 року на загальну суму 206712,00 грн., в т.ч. ПДВ -34452,00 грн., №17 від 03 жовтня 2011 року на загальну суму 2308,80 грн., в т.ч. ПДВ- 384,80 грн.

Крім того, позивачем надано також видаткові накладні №РН-8-03007, №РН-8-03012, №РН-8-04011, №РН-9-07019, №РН-9-29011, №РН-10-0322, №Рн-10-0414, №РН-10-1707.

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковй рахунки контрагента (а.с.91-95).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Елат» укладено також ряд усних договорів з ПП «Біко Агротрейд» про поставку гумової суміші, манжет, ковпачків та наконечників.

На підтвердження господарських операцій з вказаним контрагентом в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні: №117 від 04 січня 2012 року на загальну суму 5235,60 грн., в т.ч. ПДВ- 872,60 грн., №244 від 08 лютого 2012 року на загальну суму 30000,29 грн., в т.ч. ПДВ-5000,05 грн., №230 від 08 лютого 2012 року на загальну суму 25371,70 грн., в т.ч. ПДВ-4228,62 грн. та видаткові накладні №РН-1-04007 від 04 січня 2012 року, №№РН-2-08014, РН-2-08005 від 08 лютого 2012 року (а.с.96-101)

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента (а.с.102-104).

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, ТОВ «Елат» укладено з ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» усні договори поставки гумових сумішей, катків опорних тощо.

На підтвердження господарських операцій з вказаним контрагентом в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні: №83 від 01 листопада 2011 року на загальну суму 36100,80 грн., в т.ч. ПДВ 6016,80 грн., №139 від 01 листопада 2011 року на загальну суму 3349,92 грн., в т.ч. ПДВ-558,32 грн., №25 від 01 грудня 2011 року на загальну суму 101927,64 грн., в т.ч. ПДВ-16987,94 грн., №26 від 01 грудня 2011 року на загальну суму 130033,20 грн., в т.ч. ПДВ-2167,20 грн. та видаткові накладні №РН-11-0158 від 01 листопада 2011 року, №РН-11-0200 від 01 листопада 2011 року, №РН-12-0126 від 01 грудня 2011 року, №РН-12-0127 від 01 грудня 2011 року (а.с.105-112).

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента (а.с.113-115).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Елат» укладено з ТОВ «Укрміксі» усний договір поставки металічних контейнерів.

На підтвердження господарських операцій з вказаним контрагентом в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкову накладну №649 від 29 жовтня 2012 року на загальну суму 197416,08 грн.. в т.ч. ПДВ-32902,68 грн. та видаткову накладну №29/10-07 від 29 жовтня 2012 року.

Розрахунок проводено в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", є належним чином оформлені податкові накладні, тому позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Безпідставними також є покликання апелянта на те, що операції між позивачем та контрагентами документувалися неналежним чином, зокрема, відсутні договори поставки, на підставі яких виконувалися операції, оскільки правочини щодо поставки товару вчинялися в усній формі, що не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (щодо поставки/купівлі будівельних матеріалів), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам ст.ст.11, 202, 205, 206, 207, 509, 655, 657, 712 ЦК України.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися від контрагентів, товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності контрагентів позивача, що підтверджується, зокрема, актами ДПІ у Печерському м.Києва від 13 травня 2013 року №1623/22.8/35917680, від 17 травня 2013 року №1706/22-8/35917680, від 17 травня 2013 року №1699/22-8/36757122, від 03 квітня 2013 року №1242/22.10/38148281 про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Викуп», ПП «Біко агротрейд», ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Укрміксі» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, як підстави для визначення відповідної первинної документації в якості фіктивної, то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки доказом відсутності контрагентів позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, ці обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що кожен із контрагентів позивача (ТОВ «Викуп», ПП «Біко агротрейд», ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Укрміксі») на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульоване, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Також безпідставними є покликання апелянта на відсутність доказів використання ТОВ "Елат" придбаного товару у власній господарській діяльності, виходячи з наступного.

Основними видами діяльності підприємства згідно з установчими документами та даними ЄДРПОУ згідно з КВЕД є: 22.19 - виробництво інших гумових виробів, 22.29 - виробництво інших виробів з пластмасс, 25.50 - кування, пресування, штампування, профілювання, порошкова металургія та ін.(а.с.200)

На підтвердження використання придбаних будівельних матеріалів у власній господарській діяльності позивачем надано копії договорів поставки (разом з специфікаціями до договорів), укладених з ДП «Львівський бронетанковий ремонтний завод», якими підтверджується реальне використання закуплених матеріалів у роботах, які проводяться позивачем та відповідають видам його господарської діяльності за КВЕД (том а.с.140-157)

Щодо покликань апелянта на відсутність ділової мети у спірних господарських операціях, а саме: закупівлю гумової суміші з інших регіонів України при наявності виробників такої суміші у Львівській області, то колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи ДПІ у Шевченківському районі м.Львова не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит. Дана позиція в силу вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковою для застосування, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Щодо покликань апелянта на те, що ТОВ «Елат» під час перевірки не було долучено ряд первинних документів, колегія суддів заначає наступне.

Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях.

Разом з тим, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова не доведено необхідності подання додаткових документів (крім тих, які були надані позивачем в ході перевірки), їх обов'язкове оформлення та зберігання, а також їх зв'язок із предметом перевірки, що свідчить про безпідставність вимог апелянта в цій частині.

Безпідставними є також покликання апелянта на наявність розбіжностей у банківських виписках та податкових накладних, оскільки платежі за договорами поставки здійснювалися накопичувальним підсумком, в тому числі в погашення заборгованості за поставку інших товарно-матеріальних цінностей перед контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №0000302210/2460 від 29 серпня 2013 року прийняте неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року у справі №813/6812/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р.Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 11 липня 2014 року.