Ухвала

від 12.06.2014 по справі 2а-2903/10/0770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2014 р. м. Київ К/9991/51780/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Блажівської Н.Є.,

ОСОБА_1,

розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Колективного підприємства агрофірми «Верховина» (далі - Підприємство) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Прокурора Міжгірського району Закарпатської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - РДА) до Міжгірської селищної ради Закарпатської області (далі - Селищна рада), Підприємства, третя особа: Відділ земельних ресурсів у Міжгірському районі Головного управління земельних ресурсів у Закарпатській області,

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року Прокурор в інтересах держави в особі РДА звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання частково незаконним та скасування пункту 81 рішення Селищної ради від 14.06.1999 року (далі - Рішення від 14.06.1999 року) щодо надання Підприємству у постійне користування земельної ділянки, площею 2002,1 га, на території Вучківської сільської ради, Закарпатської області, для ведення лісового господарства; визнання недійсним державного акту № 002194 від 16.07.1999 року (далі - Державний акт № 002194) на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

На обґрунтування позову зазначила, що Селищна рада при прийняті Рішення від 14.06.1999 року та видачі Державного акту № 002194 не дотримала вимоги Земельного кодексу України.

22 лютого 2011 року постановою Закарпатського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року, позов задоволений.

Пункт 81 Рішення від 14.06.1999 року визнаний частково незаконним та скасований; Державний акт № 002194 визнаний недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Підприємство не забезпечує комплекс ведення лісового господарства, організацію охорони, захисту, використання та відтворення лісів, наданих йому у постійне користування, чим порушило ст.,ст. 19, 64, 80, 81, 83, 84, 86 Лісового кодексу України.

Підприємство звернулося з касаційною скаргою з вимогою скасування постанови Закарпатського окружного адміністративного суду та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволені позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.06.1999 року Селищна рада прийняла рішення щодо виділення і передачі у приватну власність та користування Підприємству земельних ділянок та надання дозволу на будівництво.

Відповідно до п. 81 зазначеного рішення Підприємству була передана в постійне користування земельна ділянка, площею 2002,1 га, на території Вучківської сільської ради, Закарпатської області, для ведення лісового господарства.

14 червня 1999 року Підприємство отримало Державний акт № 002194 на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Згідно вимоги Прокуратури № 07/4-154 від 26.04.2010 року Головним управлінням держкомзему у Закарпатській області була здійснена перевірка дотримання вимог земельного законодавства при набутті Підприємством права користування земельною ділянкою лісового фонду, за наслідками якої 27.05.2010 року був складений акт перевірки.

Відповідно до зазначеного акту Селищна рада у порушення вимог ст. 19 Земельного кодексу України надала Підприємству в постійне користування спірну земельну ділянку, оскільки Підприємство не зверталося до Селищної ради з відповідним клопотанням (заявою) щодо надання в користування земельної ділянки.

Розгляд питання щодо надання Підприємству в постійне користування спірної земельної ділянки не відносилося до компетенції Селищної ради, оскільки земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Згідно з ст. 5 Земельного кодексу України площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям;промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Відповідно до статей 19, 77, 79 Земельного кодексу України (районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район. Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користування державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що Селищна рада при прийняті оскаржуваного рішення порушила вимогу ст. 17 Лісового кодексу України, згідно з якою у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку даються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього водного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влада з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Підприємство не забезпечило комплексне ведення лісового господарства, організацію охорони, захисту, використання та відтворення лісів на лісових фондах Підприємства, наданих йому у постійне користування, чим порушило вимоги Лісового кодексу України.

Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухваленні з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст.,ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Колективного підприємства агрофірми «Верховина» залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

ОСОБА_2

ОСОБА_1