Ухвала

від 07.07.2014 по справі 450/4013/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/4013/13 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/3525/14 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Кабаля І.І., Монастирецького Д.І.

секретар - Олексів О.А.

з участю апелянта - ОСОБА_2

представника апелянта - ОСОБА_3

представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачів Сороки-Львівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року у справі за позовом Державного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця» до Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2, третьої особи Відділу Держземагенства у Пустомитівському районі Львівської області про визнання незаконним,скасування рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року позов Державного територіально-галузевого об»єднання «Львівська залізниця» до Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2, третьої особи Відділу Держземагенства у Пустомитівському районі Львівської області про визнання незаконним,скасування рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення 14 сесії 4 демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №226 від 31.03.2005 року «Про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,1569 га в с.Муроване по вул. Львівській Львівської області Пустомитівського району».

Скасовано державну реєстрацію за №01:06:458:00878 права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1569 га кадастровий номер 4623686900:02:001:0060 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржили відповідачі Сороки-Львівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області та ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

Зазначають, що задовольняючи позовні вимоги позивача, суд не взяв до уваги план с.Муроване від 1968 та 1974 років, відповідно до якого спірна земельна ділянка належала радгоспу «Жовтневий» до 1996 року. В 1996 році було зроблено проект роздержавлення і приватизації земель агроспілки «Нива» Сороки - Львівської сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області. В проекті зазначено, які саме землі не підлягають роздержавленню та приватизації, зазначено також і перелік земель, які призначенні для залізничного транспорту (108,5 га) - які сільська рада не має права нікому передавати у приватну власність. Згідно генерального плану, площа земель, призначених для залізничного транспорту не змінилася.

Мотивують апеляційну скаргу також і тим, що згідно відповіді ДП «Інституту землеустрою» від 15.01.2014 року, проект роздержавлення від 1996 року розроблено у відповідності до матеріалів корегування планово-картографічних матеріалів радгоспу «Жовтневий» Пустомитівського району Львівської області, однак дану відповідь суд до уваги не взяв. Крім того, під час затвердження генерального плану с. Муроване ДТГО «Львівська залізниця» не заявила жодних зауважень та претензій.

Вважають, що сільська рада діяла в межах повноважень, не порушуючи права залізниці, оскільки позивач не надав до позовної заяви копій будь-яких правовстановлюючих документів щодо права користування чи розпорядження даною земельною ділянкою. Ч.1 ст.6 ЗУ «Про залізничний транспорт» встановлено, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються Земельним кодексом України та Законом України «Про транспорт».

Законодавством, яке діяло на час складання Плану границь полоси відводу лінії Львів - Ківерці Львівської залізної дороги не врегульовано питання залізниці щодо захисту права на відповідні земельні ділянки (землі в смугах відведення залізниць), яке виникло у залізниці до впровадження Основ та ЗК УРСР 1970 року ( період 1919-1969 р.р.).

Посилання позивача на План границь полоси відводу лінії Львів-Ківерці Львівської залізної дороги в адміністративних границях Брюховицького району Львівської області, 1956 року є хибним, оскільки неможливо чітко визначити ширину смуги відведення, а також як саме накладаються земельні ділянки. Крім того, план у зазначеній частині не відповідає фактичним обставинам, які склалися на даний час у зв»язку з розробкою та затвердженням генерального плану сіл Муроване та Сороки-Львівські Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Просять рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2 та представника апелянта ОСОБА_3 в підтримання мотивів, викладених в апеляційних скаргах, заперечення представника позивача ОСОБА_4 в заперечення мотивів, викладених в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення таких з наступних підстав.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суд України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в повній мірі відповідає даним вимогам.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами, що рішенням 14 сесії ІV демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №226 від 31.03.2005 року ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку розміром 0,1569 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в с.Мурованому Пустомитівського району Львівської області. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 виготовила державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯГ №054839, що підтверджує її власність на земельну ділянку площею 0,1569 га, призначену для обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4623686900:02:001:0060. Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01:06:458:00878 від 09.03.2006 року.

Гарантоване ст. 14 Конституції України право власності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Положеннями ст. 68 ЗК України, ст. 11 ЗК «Про транспорт», ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт» до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів залізничного транспорту.

Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №58, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933 року було затверджено Положення «Про землі, надані транспорту», відповідно до п.4 якого до земель, наданих транспорту відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури. Це положення набрало чинності та діяло на вказаних землях з 1939 року, на підставі Закону СРСР «Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її із УРСР» від 01.11.1939 року, до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР № 24 від 08.01.1981 року «Про затвердження Положення про землі надані транспорту». Нормами ст.1 вже цього положення встановлено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Рішенням Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 положення п.6 постанови ВРУ РСР від 08.12.1990 року «Про земельну реформу» № 563-ХІІ в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами та організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Ті обставини, що спірна земельна ділянка зайнята об'єктами залізничної інфраструктури підтверджено «Планом границ полосы отвода линии Львов-Киверцы Львовской железной дороги в административных границах Брюховичского района Львовской области 1956 года», який відповідно до ст. 17 ЗУ «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу) передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Нормами чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1956 році нормативно-правових актів, а саме ЗК УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходитися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Разом з тим, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до п. п. 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928 року).

Згідно плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» за напрямком Львів-Ківерці (5 км. + 913 м. права сторона) в межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, складеного КТ НВФ «Нові технології» частина земельної ділянки ОСОБА_2, площею перекриття 0,0314 га, знаходиться в межах смуги відведення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд вірно керувався приписами ст. 149 ч. 2 ЗК України, відповідно до якої вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Встановлено також, що вилучення ділянки у встановленому порядку у залізниці не проводилося. Із залізницею, як суміжним землекористувачем, не було погоджено акт встановлення і узгодження меж землекористувачів в натурі та не було отримано погодження на вилучення земельної ділянки.

У відповідності із ст. 84 ч. 4 п. б ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями. Пунктом 5 постанови ВРУ №562 від 18.12.1990 року «Про порядок введення в дію ЗК України» передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Положеннями ст. 152 ч. 3 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ст. 155 ч. 1 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Нормами ст. 16 ч.1 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а відповідно до ст.16 ч. 2 п. 10 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що рішення 14 сесії 4 демократичного скликання Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №226 від 31.03.2005 року "Про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,1569 га в с. Муроване Пустомитівського району Львівської області є незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, а документом, що посвідчує таке право є державний акт.

Згідно положень п.1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року, у редакції, чинній на момент видачі оспорюваних державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано цей документ.

У відповідності із положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Статтею 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції закону від 01.01.2013 року, передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації за №01:06:458:00878 права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1569 га кадастровий номер 4623686900:02:001:0060 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи встановлено незаконність рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, на підставі, якого було видано оспорюваний державний акт на право приватної власності на земельні ділянки.

А відтак, з наведених підстав суд першої інстанції вірно задоволив позов про визнання незаконним,скасування рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Висновки суду першої інстанції достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи. Доводи апелянтів не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому немає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв»язок у їх сукупності, встановлених судом обставин справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних у справі доказів.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення та скасування рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги відповідачів Сороки-Львівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Кабаль І.І.

Монастирецький Д.І.