Постанова

від 08.07.2014 по справі 914/951/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р. Справа № 914/951/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Желік М.Б.

Якімець Г.Г.

при секретарі Зошій М.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Великолюбінський спиртовий завод'', смт.Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область, № 14/05-20 від 14.05.14 року

на рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2014 р.

у справі № 914/951/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотест", Хмельницька область, м.Хмельницький

до відповідача: Державного підприємства "Великолюбінський спиртовий завод", Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь

про: стягнення 39 991 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором

За участю представників сторін:

від позивача: Кузнєцова Д.О. - представник на підставі довіреності № б/н від 15.11.2013 року;

від відповідача: Бундзило І.М.-представник на підставі довіреності № 14/03-21 від 27.03.2014 року;

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 06.05.2014 р. у справі № 914/951/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотест" до Державного підприємства "Великолюбінський спиртовий завод" про стягнення 39 991 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 06.05.2014 р. у справі №914/951/14, відповідач - Державне підприємство "Великолюбінський спиртовий завод" - подав апеляційну скаргу з неповноти з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник мотивує апеляційну скаргу незастосування судом позовної давності до спірних відносин. У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначає, що акт звіряння розрахунків не є визнанням боргу, бо за своєю юридичною природою визнання боргу, у якій би формі воно не проводилося, є юридичним вчинком. Ця обставина додатково підтверджує висновок про можливість визнання боргу лише активними діями боржника. Вчиняти такі дії можуть лише наділені на це правом особи. Дії, що свідчать про визнання боргу іншими працівниками юридичної особи, які не наділені правом виступати від його імені, перебіг позовної давності не переривають. Отже, не можна визнати фактом, який свідчить про визнання боргу, підписання акта звірки розрахунків, якщо такий акт підписаний тільки головними бухгалтерами підприємства і в ньому відсутній підпис керівників.

На підставі наведеного скаржник просить рішення господарського суду Львівської області скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю та застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/951/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року, у склад колегії для розгляду справи № 914/951/14 господарського суду Львівської області введено суддів - Марка Р.І. та Желіка М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.14 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 03.06.14 р..

Розпорядженням голови суду від 03.06.2014 року, у зв'язку із перебуванням судді Марка Р.І. у відпустці, у склад колегії для розгляду справи № 914/951/14 господарського суду Львівської області введено замість судді Марка Р.І.- суддю Якімець Г.Г..

Ухвалою суду від 03.06.14 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

Представникам роз'яснено їх права згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 08.07.2014 року представник позивача з'явився, проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну без задоволення.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановлено судом першої інстанції, 05.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біотест" (продавець) та Великолюбінським державним спиртзаводом (покупець) укладено господарський договір №28, за умовами якого продавець зобов'язувався продати, а покупець - купити ферментні препарати: TEGAMYL GA400L, TEGAMYL HL120L, TEGAMYL FAL, TEGAZYME RT75L, TEGALAZE NP100L, TEGACLAST 220. Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток сторін. Доказів розірвання та/або визнання недійсним договору від 05.01.2010 року №28 станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано. Відповідно до пункту 2.3. договору загальна сума договору складає 1450000 грн. з урахуванням податку на додану вартість. Розділом 3 договору встановлено порядок розрахунків, розділом 5 - додаткові умови. Відповідно до пункту 3.1. договору товар замовляється окремими партіями згідно заявки покупця, поданої не менш як за три дні до моменту поставки партії товару. Згідно пункту 3.2. договору оплата поставки товару здійснюється за кожну партію, згідно рахунків продавця протягом тридцяти днів після поставки. Пунктом 5.6. договору сторони погодили, що договір діє до 31.12.2010 року.

Відповідно до Договору від 05.01.2009 року №15 та акту звірки розрахунків станом на 01.01.2010 року, у відповідача перед позивачем станом на момент укладення Договору від 05.01.2010 року №28 існувала заборгованість перед позивачем з оплати поставленого за договором від 05.01.2009 року №15 товару в розмірі 245781 грн.. Відтак, платежі за договором від 05.01.2010 року №28 в розмірі 245781 грн. зараховувались позивачем в погашення заборгованості відповідача за договором від 05.01.2009 року №15. Доказів звернення відповідача до позивача з претензією щодо неналежного зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості за договором від 05.01.2009 року №15, а не оплати поставки товару за договором від 05.01.2010 року №28 станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не подано. Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, поставив відповідачу товар за договором від 05.01.2010 року на суму 1299210 грн.

Відповідач своїх зобов'язань з оплати поставленого за договором товару належним чином не виконав, сплатив 1505000 грн. (245781 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором від 05.01.2009 року №15 та 1259219 грн. коп. в рахунок оплати поставки товару за договором від 05.01.2010 року №28), внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 39991 грн., підтверджена, зокрема, актами звірки розрахунків від 01.10.2010 року, від 01.12.2010 року, від 01.03.2011 року, від 02.09.2012 року та від 02.03.2014 року.

15.04.2014 року відповідачем подано заяву (вх. №16501/14), у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідки спливу строку позовної давності.

Щодо посилань скаржника на неузгоджене зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості за договором від 05.01.2009 року №15, протягом всього періоду існування договірних відносин між сторонами у справі відповідачем здійснювалась оплата поставлених позивачем партій товару із призначенням платежу у платіжних дорученнях "за ферментні препарати згідно рахунку від 08.09.2009 року №1642. з ПДВ". Як вбачається із рахунку-фактури від 08.09.2009 року №1642, сума, вказана в рахунку-фактурі становить 82362 грн., в той час як сума договору від 05.01.2009 року №15 складала 1465200 грн. з урахуванням податку на додану вартість (пункт 2.2. договору від 05.01.2009 року №15), договору від 05.01.2010 року №28 - 1541550 грн. з урахуванням податку на додану вартість (пункт 2.2. договору від 05.01.2010 року №28). Окрім того, відображення порядку і способу зарахування платежів між сторонами відображалось у підписаних повноважними представниками сторін за договором актах звірки розрахунків станом від 01.10.2010 року, від 01.12.2010 року, від 01.03.2011 року, від 02.09.2012 року та від 02.03.2014 року. Відтак, зарахування оплати за договором від 05.01.2010 року №28 відбувалось з відома відповідача та його згоди, доказів заперечень щодо зарахування платежів за договором від 05.01.2010 року №28 в рахунок погашення заборгованості за договором від 05.01.2009 року №15 станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до частини першої та третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Підписані сторонами 01.03.2011 року та 02.09.2012 року акти звірки розрахунків свідчать про таке переривання строку. Відповідно до підпункту 4.4.1. пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. Акт звірки розрахунків є формою фіксації юридично значимих дій сторін, за актом звірки розрахунків оформляється інвентаризація дебіторської та кредиторської заборгованості сторін договору. Таким чином, підписання відповідачем актів звіряння розрахунків свідчить про визнання заборгованості за договором, а відтак, позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості із оплати поставленого товару переривалась до закінчення строку позовної давності і станом на момент розгляду справи по суті позовна давність за зверненням до суду із позовною вимогою про стягнення заборгованості із оплати поставленого за договором від 05.01.2010 року №28 позивачем не пропущена. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 22.05.2007 року у справі №7/579.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2014 р. у справі № 914/951/14 слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства ,,Великолюбінський спиртовий завод'' - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 06.05.2014 р. у справі № 914/951/14 - без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3 .Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 14.07.2014 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Якімець Г.Г.