Ухвала

від 09.07.2014 по справі 2а-3130/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/9991/62875/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Лисюк І.О.

за участю представників сторін: від позивача - Мельничук А.А.

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Меліоратор»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р.

у справі № 2а-3130/11/1070

за позовом приватного акціонерного товариства «Меліоратор»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2011 року приватне акціонерне товариство «Меліоратор» (далі - позивач, ПрАТ «Меліоратор») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач, Ірпінська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 р. № 0000942320/0 та № 0000952320/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу не користався, в судове засідання 09.07.2014 р. не з'явився.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 30.09.2010 р. по 30.10.2010 р., на підставі направлень від 30.09.2010 р. № 291, від 14.10.2010 р. № 304, згідно із пунктами 1, 2, 4 статті 11 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами Ірпінської ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка ЗАТ «Меліоратор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт від 01.11.2010 р. № 2025/23-2/01037229 та встановлено порушення позивачем вимог: - пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 496 261 грн.; - підпунктів 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 457 010 грн.; - підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, статті 8, підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в частині неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період, що перевірявся, в сумі 435,75 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 15.11.2010 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000942320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 992 522 грн., з яких 496 261 грн. - за основним платежем та 496 261 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000952320/0, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 685 515 грн., з яких 457 010 грн. - за основним платежем та 228 505 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, скарги ПрАТ «Меліоратор» були залишені податковими органами без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 15.11.2010 р. № 0000942320/0 та № 0000952320/0 - без змін.

Як вбачається з акту перевірки № 2025/23-2/01037229 від 01.11.2010 р. підставою для нарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій з його контрагентами: ТОВ «Континент-Торг ЛТД», ТОВ «Гефест-Буд», ТОВ Компанія «Афіна», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини укладені з вказаними контрагентами позивача не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними, а видані під час оформлення цих операцій документи бухгалтерського та податкового обліку не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту і валових витрат позивача. При цьому вказані висновки контролюючого органу були зроблені на підставі свідчення директора ТОВ «Компанія «Афіна» Овчиніна Є.А. стосовно того, що в господарській діяльності товариства він участі не брав, а лише підписував різні документи, коли це було потрібно, як і керівники ТОВ «Континент-Торг ЛТД», ТОВ «Гефест-Буд».

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум витрат до складу валових витрат за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Континент-Торг ЛТД», ТОВ «Гефест-Буд», ТОВ Компанія «Афіна» є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено судами, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами.

Виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними.

Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Тобто не з'ясовано належним чином напрямок та цілі діяльності позивача та чи відповідають дії по укладенню та виконанню спірних договорів господарській меті товариства.

Для цього судам слід було достеменно з'ясувати характер та зміст операцій у перевіреному періоді, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Висновки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірний податковий кредит та показник валових витрат суди зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання.

Так, при дослідження характеру спірних господарських операцій суди обмежилися дослідженням їх реальності без ретельного дослідження обставин виконання цих операцій, пославшись лише на інформацію акта перевірки.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга ПрАТ «Меліоратор» підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Меліоратор» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 р. у справі № 2а-3130/11/1070 - скасувати.

Справу № 2а-3130/11/1070 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис І.М. Бухтіярова підпис М.І. Костенко