Ухвала

від 08.07.2014 по справі 2а-7665/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 р. Справа № 176648/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Львівсервісконтакт» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2012 року Приватне підприємства «Львівсервісконтакт» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2012 №0000682304. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Приватним підприємством «Автотрейд-2012» (далі - ПП-1), у зв'язку з не підтвердженням господарських операцій останнього із його контрагентами та неможливістю здійснювати господарську діяльність, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року в справі №2а-7665/12/1370 позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагент позивача відсутній за місцем знаходження, у нього відсутня реальна можливість отримання та відвантаження товарів. Позивачем не представлено документів, щодо транспортування придбаного товару.

Позивач в письмовому запереченні на апеляційну скаргу вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

ПП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 09.02.1998, 20.02.1998 взято на податковий облік в органах державної податкової служби, на момент проведення відповідної перевірки перебував на обліку в ДПІ, 29.07.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є, зокрема, оптова та роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (а.с.46-47, 55-57, 63-72).

На підставі Акта від 06.06.2012№1157/22-50/25232177(далі - Акт) позапланової невиїзної документальної перевірки ПП з питань підтвердження відображення в податковій декларації з ПДВ податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП-1 за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимогп.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за вересень 2011 року по контрагенту ПП-1 на загальну суму 1175,50грн(а.с.46-52).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ПП-1, використавши при цьому Акт про неможливість проведення перевірки останнього від 10.04.2012 №111/22-40/37200994(далі - Акт-1) та зробивши висновки про безтоварність (нереальність, фіктивність) господарських операцій між ними.

05.06.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000682304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 1469,40грн (основний платіж 1175,50грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 293,90грн) (а.с.8).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.16-20).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положенням пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором купівлі-продажу товару від 25.01.2011 №0125/3, рахунком-фактурою, видатковою та податковою накладними всі від 12.09.2011 №41 на придбання балки передньої осі та показника повороту, технічними характеристиками вказаних деталей, свідоцтвом про реєстрацію легкового транспортного засобу належного власнику ПП ОСОБА_1, наказом про відрядження останнього в м.Київ для отримання товару та відповідним посвідченням про відрядження, випискою по рахунку позивача (а.с.21-24, 28-29, 74-76, 97).

При цьому необхідно зазначити, що податковий орган не висловлює жодних зауважень, щодо належності оформлення відображених первинних документів.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані своєму контрагенту, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.25-27).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ПП-2 на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання був належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мав право на випуск податкових накладних. ПП-1 належним чином задекларовано податкові зобов'язання по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв'язку з відображенням результатів його перевірки на підставі Акта-1 (а.с.58-61, 81-96).

Належних доказів участі ПП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено, при тому, що основним видом діяльності ПП-1 є діяльність автомобільного регулярного транспорту (а.с.59).

Додатково, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ПП-1 не представлено до перевірки жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням його місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із ПП (а.с.82). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 11 липня 2014 року.