Рішення

від 10.07.2014 по справі 910/11028/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11028/14 10.07.14 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Артімед"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЛЕР"

про стягнення 28 631,45 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Козлова О.В. (дов. № 23/06/14 від 23.06.14)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 22-10-13 від 22.10.13 в розмірі 27 391, 01 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.06.2014 порушено провадження у справі №910/11028/14 та призначено до розгляду на 24.06.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 24.06.2014, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 24.06.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений

Розгляд справи відкладено на 10.07.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 10.07.2014, надав пояснення по суті справи, подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 28 631,45 грн. з урахуванням збільшених 3% річних, інфляційних збитків та пені. Суд прийняв дану заяву.

Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову.

При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Поставнови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача не з'явився в судове засідання 10.07.2014, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Ухвала суду від 24.06.2014 отримана відповідачем 30.06.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 03190 0255763 7 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «АРТІМЕД»(далі позивач, постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕМБЛЕР»(далі відповідач, покупець за договором) був укладений договір поставки від № 22-10-13 (далі - договір).

Предметом укладеного договору визначеного у п. 1.1. є зобов'язання постачальника поставити та передати у власність покупця товар (надалі - «Товар»), у відповідності до замовлень покупця та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупця - прийняти цей товар та оплатити його на умовах і в порядку визначених договором.

Відповідно до п. 1.2. договору асортимент та вартість Товару, що може бути поставлений згідно договору, зазначається у специфікації (додаток № 1).

Згідно п.п. 2.1.-.2.2. договору поставка товару здійснюється окремими партіями, в межах асортименту протягом строку дії договору, відповідно до погодженої сторонами схеми та встановленого графіка постачання, специфікації, додаткових умов або на підставі замовлень отриманих від покупця (надалі - «Замовлень»). Покупець передає постачальнику, на узгодження замовлення, у якому зазначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), термін, час та місце його поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від умов, передбачених п. 5.4. даного договору.

3амовлення може проводитись у письмовій формі шляхом листування, через телефонний або факсимільний зв'язок, по електронній пошті Е-mail,через представника постачальника або надаватись у іншій формі, прийнятній для обох сторін.

Відповідно до п.п. .3.1.-3.4. договору термін поставки, асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), зазначаються та погоджується сторонами в замовленні.

Поставка кожної замовленої окремої партії товару (виконання Замовлення) здійснюється постачальником на умовах DDP, згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції від 2000 року, на підставі отриманих та погоджених замовлень наданих покупцем згідно п.п. 2.2, 2.4, 2.5. даного договору протягом 48 (Сорока восьми) годин з моменту погодження такого замовлення, або протягом строку, визначеного узгодженим графіком поставок, додатковими умовами або специфікацією.

Датою здійснення поставки кожної окремої партії товару постачальником, є дата, отримання покупцем товару, з відповідною відміткою уповноваженої на це особи в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товаротранспортна накладна, видаткова накладна тощо) на складі покупця або за домовленістю, у місці, попередньо, вказаному покупцем в замовленні.

При поставці відповідної партії товару постачальник передає покупцю наступну супровідну документацію:

- рахунок-фактура;

- видаткова та податкова накладні;

- належним чином засвідчені копії: сертифікатів відповідності, посвідчення якості, свідоцтв про визнання, висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи (для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), ветеринарних та карантинних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), свідоцтв фіто санітарного та радіологічного контролю та інші документи, відповідно до вимог чинного Законодавства України для здійснення оптової чи роздрібної торгівлі.

Право власності покупця на товар, відповідно до п. 3.5. вказаного договору, переходить до покупця в момент підписання ним видаткової накладної.

Як свідчать матеріали справи, постачальник на виконання, умов договору регулярно поставляв товар покупцю, що підтверджується видатковими накладними № 2800 від 30.12.2013, № 36, 37 від 10.01.2014 та іншими(копії в матеріалах справи).

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Згідно п. 5.3. договору покупець здійснює оплату поставленої партії товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту переходу та набуття права власності на кожну окрему партію товару з дати підписання обома сторонами видаткової накладної, яка засвідчує факт поставки та факт прийому-передачі товару.

Проте, відповідач належним чином не виконав свої договірні зобов'язання з оплати поставленого йому товару і станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару складає 24 241,14 грн.

Отже, станом на день розгляду справи залишилася непогашеною відповідачем заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 24 241,14 грн.

Відповідач не подав суду заперечень проти наявності даної заборгованості.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 22-10-13 від 22.10.2013, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 24 241,14 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом на підставі: договору, видаткових накладних, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 24 241,14 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 6.2 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 6.7 договору, яка складає 1607,90 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1607,90 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 309,85 грн. та інфляційні збитки в сумі 2472,56 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 309,85 грн., інфляційні збитки становлять 2472,56 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Артімед" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЛЕР" (03190, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 84, код ЄДРПОУ 24920878) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Артімед" (02230, м. Київ, Деснянський район, вул. Боженко, буд. 2, код ЄДРПОУ 37415596) основний борг в сумі 24 241 (двадцять чотири тисячі двісті сорок одна) грн. 14 коп., пеню в розмірі 1607 (одна тисяча шістсот сім) грн. 90 коп., 3 відсотки річних в сумі 309 (триста дев'ять) грн. 85 коп., інфляційні збитки в розмірі 2472 (дві тисячі чотириста сімдесят дві) грн. 56 коп., судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 16.07.2014