Рішення

від 24.04.2014 по справі 201/2853/14-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/2853/14ц

2/201/1155/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.,

при секретарі - Улановському М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Фіаніт -А» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року ПАТ «Фіаніт-А» звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 21 серпня 2000 року був укладений договір дарування нежилого приміщення, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар нежиле приміщення: в жилому буд. літ. А-6, на першому поверсі приміщення № 120 загальною площею 125,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровим номером 2191. Подароване нежиле приміщення, належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 липня 2000 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстроване у Дніпропетровському інвентар бюро 24 липня 2000 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2013 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 липня 2000 року, згідно якого ОСОБА_1 набула право власності на спірне нежитлове приміщення. У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, укладений 21 серпня 2000 року та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 2191, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар нежиле приміщення: в жилому буд. літ. А-6, на першому поверсі приміщення № 120 загальною площею 125,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, надав суду заяву, в якій проти задоволення позову не заперечувала та просила розглянути справу без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причину неявки суду не повідомили.

Дослідивши та вивчивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 21 серпня 2000 року був укладений договір дарування нежилого приміщення, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар нежиле приміщення: в жилому буд. літ. А-6, на першому поверсі приміщення № 120 загальною площею 125,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10). Вказаний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровим номером 2191. Подароване нежиле приміщення, належало ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 липня 2000 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за номером 1589 (а.с. 11). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2013 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 липня 2000 року, згідно якого ОСОБА_1 набула право власності на спірне нежитлове приміщення(а.с. 6-9).

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України, якщо зміст правочину суперечить Цивільному Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, він може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Спірний договір дарування вчинено 21 серпня 2000 року, тобто відносини щодо останнього регулюються нормами ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч. ч. 1,3,4,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до п. 18 постанови № 9 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року правочинами, що порушує публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим задовольнити позов публічного акціонерного товариства «Фіаніт -А» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволені, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати зі сплати державного мита при зверненні до суду з позовною заявою у розмірі 229,41 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 626, 638, ЦК України, ст. 41, 48 ЦК УРСР, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву публічного акціонерного товариства «Фіаніт -А» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, укладений 21 серпня 2000 року та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим номером 2191, згідно якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар нежиле приміщення: в жилому буд. літ. А-6, на першому поверсі приміщення № 120 загальною площею 125,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Фіаніт -А» (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, б.1, ЄДРПОУ 20235389) суму судового збору у розмірі 243,60грн. (двісті сорок три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Є.А. Башмаков