Постанова

від 17.07.2014 по справі 904/1831/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2014 року Справа № 904/1831/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Бахмат Р.М., Кощеєва І.М.

при секретарі: Назаренко С.Г.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 08.07.2014 року:

позивача: Марцин І.В.- предст., дов. №б/н від 22.11.2013р. ;

Галака О.В. - предст., дов. №б/н від 22.11.2013р.;

відповідача: Демінов О.І. - предст., дов. №14/05 від 06.02.2014р

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2014р. у справі №904/1831/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» (м. Київ)

до: публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області)

про: стягнення 7184589,94 грн. нарахувань внаслідок невиконання рішення суду

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року (підписано 27.05.2014р.) у справі №904/1831/14 (суддя Євстигнеєва Н.М.) з урахуванням трирічного строку позовної давності частково задоволені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» (м. Київ) до публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) про стягнення внаслідок невиконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) 7184589,94 грн. нарахувань, з яких 1157982,03 грн. - інфляційних нарахувань, 1861042,56 грн. - 3% річних, 4165565,36 грн. - відсотки в розмірі облікової ставки НБУ. Рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто три відсотки річних у сумі 1861042,56 грн., збитки від інфляції - 770535,04грн., відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку України - 4165565,36 грн. та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 73080,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, відповідач - публічне акціонерне товариство «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 27.05.2014р.у справі №904/1831/14 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаржник вважає, що внаслідок неправильного застосування норм ст. 48 Уніфікованого закону судом неправомірно стягнуто повторно відсотки в сумі 4165565,36 грн. за період з 18.03.2011р. по 17.03.2014р. Всупереч практиці Вищого господарського суду України і практиці Верховного Суду України, яка є обов'язковою для всіх судів, господарським судом одночасно були застосовані положення цивільного законодавства - ст. 625 ЦК України і вексельного - ст. 48 Уніфікованого закону, що є недопустимим. Товариство звертає увагу на те, що під час розгляду справи було встановлено, що позивач отримав векселі на підставі цивільно-правових угод, а отже векселі втратили вексельну силу і відносини між сторонами регулюються цивільним законодавством. Відповідач також вважає, що судом неправильно нараховані 3% річних та збитків від інфляції, оскільки суд виходив з суми боргу 20678250,56 грн., в той час як під час розрахунків відсотків в розмірі облікової ставки НБУ суд використовував суму боргу у розмірі 18872824,56 грн. Тоді як у рішенні від 16.12.2009р. сума боргу складає 19000000,00 грн. Крім того, скаржник посилається на порушення ст. 49 ГПК України і вважає, що стягнення судового збору при частковому задоволенні позову повинно було покладено на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс», у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а вимоги відповідача безпідставними і неправомірними. Посилаючись ст.ст. 599, 611 ЦК України, позивач вважає, що невиконання грошового зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, яке набрало законної сили, тягне за собою відповідні наслідки, зокрема, встановлену чинним законодавством відповідальність. Наявність правових підстав для нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних і відсотків в розмірі облікової ставки НБУ обґрунтовано позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладену в постанові від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», Пленуму Верховного Суду України в постанові від 08.06.2007р. №5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів».

У судовому засіданні була оголошена перерва до 10.25 17 липня 2014 року.

Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс» (м. Коломия Івано-Франківської області) до відкритого акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) частково задоволений позов про стягнення 19000000,00 грн. боргу за опротестованими векселями №№ 65305965580215, 65305965580216, 65305965580217, 65305965580218, 65305965580219, 65305965580220, 65305965580221, 65305965580223, 65305965580224, 65305965580225, 65305965580226, 65305965580227, 65305965580228, 65305965580229, 65305965580230, 65305965580231, 65305965580232, 65305965580233, 65305965580234 6588315,07 грн. відсотків в розмірі облікової ставки Національного банку України за період з 07.10.2003р. по 04.11.2009р., 3463726,03 грн. пені в розмірі 3% річних за період з 08.10.2003р. по 04.11.2009р. та 16454000,00 грн. нарахувань встановленого індексу інфляції за період з жовтня 2003р. по вересень 2009р. Зазначеним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто 19000000,00 грн. основного боргу, відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку України - 1791986,3грн., 3% річних у сумі 3463726,03грн., суму від інфляції в розмірі 16454000,00грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 25500,00 грн. і 105,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позовних вимог було відмовлено.

Рішення суду залишено без змін судами апеляційної і касаційної інстанції.

На виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2009р. у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) 25.02.2010р. був виданий наказ.

Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України м. Києва 03.11.2010р. було відкрито виконавче провадження по стягненню за виконавчим документом 40735317,89 грн.

За даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень з відповідача стягнуто 272659,57 грн. Станом на день розгляду справи в господарському суді сума боргу становила 40462658,32 грн.

Посилаючись на тривале невиконання відповідачем судового рішення позивач звернувся з позовом про стягнення 7184589,94 грн. нарахувань внаслідок невиконання рішення суду

Положення ст. 124 Конституції України визначають обов'язкове виконання судових рішень на всій території України.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України (ч.2 ст. 4 5 ГПК України).

Частиною 1 ст. 116 ГПК України передбачено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

У відповідності до норм ч. 2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Критерії оцінки належного виконання зобов'язання встановлені в ст. 526 Цивільного кодексу України: «зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.»

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Загальні умови припинення господарських зобов'язань встановлені в ст.202 Господарського кодексу України. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено такий вид відповідальності як сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідною нормою не встановлено обмеження права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Це підтверджується і висновком зробленим в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011р. N 13/210/10 і від 12.09.2011р. N 6/433-42/183: «наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України» .

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду у справі 30/143-08(39/366-07(10/348-06) встановлено придбання векселів ТОВ «ДІД Конс» на підставі цивільно-правових угод: купівлі-продажу цінних паперів №К/25/01-2006 від 10.05.2006р. та договору міни цінних паперів №К/34/01-2006 від 11.06.2006р.

Попередній векселедержатель ТОВ «Фондовий дім «АППЕК» отримав спірні векселі за договором купівлі-продажу цінних паперів №Т-1 від 02.03.2004 року від виробничо-збутового підприємства «Нафтогаз» НАК «Нафтогаз» без вчинення індосаменту.

Зі змісту ст. 11 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, передача векселів іншим способом ніж вчинення індосаменту має наслідки звичайної цесії.

Цесія - це передача прав за борговими вимогами, які регулюються нормами цивільного права.

Верховний Суд України в постанові від 06.06.2012р.у справі №6-49цс12 зазначив, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України , нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними кредиторові .

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються, зокрема, Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Законами України "Про обіг векселів в Україні" (стаття 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), "Про цінні напери та фондовий ринок", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі".

Вексельні правочини (у тому числі щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України) .

Правовідносини, які склалися між сторонами у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) були врегульовані як вексельним так і цивільним законодавством. Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, зважаючи на передачу векселів за цесією, що регулюється цивільним законодавством, на віднесення вимог, що витікають з векселя до грошових приходить до висновку, що зобов'язання сторін є грошовими зобов'язаннями, отже на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Верховний Суд України в своїй постанові від 05.12.2011 року № 3-125гс11 зазначив, що ч. 5 ст. 11 ЦК України прямо передбачено можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Верховний Суду України у п. 22 постанови пленуму від 08.06.2007 р. №5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів», зобов'язання сплатити за векселем припиняється виконанням, тобто сплатою зобов'язаною особою суми вексельного боргу (ст. 599 ЦК України).

Відповідачем не виконано рішення господарського суду від 16.12.2009р. у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06).

З моменту набрання чинності рішенням суду у справі №30/143-08(39/366-07(10/348-06) відповідач набув обов`язок перед відповідачем виконати грошове зобов'язання - сплатити грошові кошти за рішенням суду.

Заключними положеннями Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що до зобов'язань, які виникли з оплати векселів, норми ЦК України і ГК України щодо відповідальності за невиконання грошових зобов'язань застосовуються лише в тій частині, в якій ці зобов'язання не врегульовані вексельним законодавством.

Відповідно до п. 5.4. вищезазначеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Пунктом 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 встановлено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначені обставини свідчать, що місцевий господарський суд правомірно, з урахуванням норм чинного законодавства частково задовольнив позовні вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних, збитків від інфляції і відсотків в розмірі облікової ставки Національного банку України і підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування судового рішення, виходячи із вищезазначеного.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27 травня 2014 року по справі №904/1831/14 залишити без зміни.

Головуючий суддя: О.С.Євстигнеєв

Судді: Р.М.Бахмат

І.М. Кощеєв