Ухвала

від 16.07.2014 по справі 553/3086/13-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/3086/13-к

Номер провадження 11-кп/786/407/14 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Категорія ч.1 ст.172 КК України Н.Т. Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 07 квітня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою світою, одруженого, працюючого приватним підприємцем, не судимого,-

визнано невинуватим та виправдано за ч.1 ст. 172 КК України.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 висунуто підозру у тому, що він, будучи засновником та директором ТОВ «Патера», з метою несплати податків та інших обов`язкових платежів із заробітної плати найманих працівників, уклавши договір № 33 від 10.11.2011 року з ВП «Локомотивне депо Полтава» ДП «Південна залізниця» на проведення робіт із зачищення від донного осаду двох резервуарів для зберігання резервного запасу паливного мазуту, ємністю 2 000 мі кожний,, вартість яких становила 295 260 грн., залучив до їх виконання громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які мають відповідні посвідчення на виконання газонебезпечних робіт. При цьому ОСОБА_7 у період з листопада 2011 року по січень 2012 року, грубо порушуючи вимоги ст. 43 Конституції України та ст. 2 ч.2, ст.ст. 21, 24, 24-1, ч.1 ст. 115 КзПП України, використовував найману працю ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без укладення трудових договорів, а також без занесення відомостей про роботу в їх трудові книжки та без включення часу роботи вказаних осіб до трудового стажу.

Крім того, в порушення вимог ст.ст. 1, 3, 21, 23, 24, 30 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 6, 15, 22 Податкового кодексу України, ст.ст. 14, 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_7 протягом всього періоду роботи вищевказаних осіб, проводив виплату заробітної плати без відображення її у бухгалтерському обліку, необхідні обов`язкові відрахування в дохід держави із заробітної плати не проводив, чим грубо порушив інтереси та конституційні права ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на отримання допомоги в порядку соціального страхування у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також на пенсійне забезпечення у похилому віці.

Виправдовуючи ОСОБА_7 суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність в його діянні складу цього кримінального правопорушення.

У апеляційній скарзі прокурора, що підтримував державне обвинувачення, ставиться вимога про скасування виправдувального вироку та постановлення нового вироку, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст. 172 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

На обґрунтування своїх вимог апелянт стверджує, що при дослідженні доказів суд дав їм не вірну оцінку, що призвело до неправильних висновків. Зокрема указує, що суд мав критично віднестися до показань свідка ОСОБА_8 , який у суді заперечував порушення своїх трудових прав з огляду на те, що він раніше офіційно працював у ТОВ «Патера» інженером, правильно оцінити показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який в ході судового слідства визнавав факт надання йому деякої допомоги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , взяти до уваги висновок експертизи ДП «Полтавський експертно-технічний центр Національного науково дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці» від 20.05.2010 року у якому однією з підстав для висновку про спроможність ТОВ «Патера» виконувати роботи з підвищеною небезпекою по очищенню резервуарів була наявність підготовленої бригади працівників у кількості 3-ох осіб, які пройшли навчання, а такими, відповідно до супровідного листа з додатками Полтавської філії ДП «Східний експертно-технічний центр» Держгірпромнагляду, зокрема посвідчень про проходження навчання з питань охорони праці працівників ТОВ «Патера» були ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Заслухавши доповідача, виступ прокурора ОСОБА_6 на підтримання апеляції державного обвинувача, думку ОСОБА_7 про справедливість судового рішення та безпідставність поданої апеляції, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав до її задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбаченого пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

При цьому як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути мотивований судом. Відповідно до п.1ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Процесуальний закон також не допускає включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

За змістом ст. 409 КПК України підставами для скасування у апеляційному порядку виправдувального вироку може бути неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (за виключенням істотного порушення прав обвинуваченого) або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, як зазначено у ст. 412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Суд першої інстанції, розглядаючи дане кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 таких порушень закону не допустив.

Як убачається з матеріалів провадження, суд ретельно дослідив усі докази надані сторонами кримінального провадження на підтвердження юридично значимих фактів, у тому числі й ті, на які містяться посилання у апеляційній скарзі прокурора, дав їм належну оцінку у сукупності з іншими доказами, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України в діях ОСОБА_7 , внаслідок чого постановив щодо нього виправдувальний вирок на законних підставах, належним чином його вмотивувавши.

Частина 1ст. 172 КК України, яка поставлена у провину ОСОБА_7 , передбачає відповідальність за грубе порушення законодавства про працю за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю. Поняття «інше грубе порушення законодавства про працю» охоплює порушення трудових прав працівника, яке поставило його в скрутне становище, свавільне встановлення понаднормових робіт, запровадження продовженого робочого дня тощо.

При цьому, наявність суспільних відносин між потерпілими-працівниками, або особами, які вступають у трудові відносини з суб`єктом злочину з грубим порушенням діючого законодавства про працю є обов`язковою складовою об`єкту даного злочину.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно встановлено відсутність даних суспільних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Фактично їх не встановили і органи досудового слідства, які висуваючи ОСОБА_7 підозру у грубому порушенні трудових прав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи алогічно, не визнали їх у якості потерпілих, як того вимагає процесуальний закон, а визначили їх процесуальний статус як свідків. При цьому даних, що ті не давали своєї згоди на визнання їх потерпілими, а тому були залучені до кримінального провадження як свідки, як це допускає ч.7ст.55 КПК України, провадження не містить.

Із показань ОСОБА_10 в суді слідує, що він категорично не визнавав свою вину у порушенні трудового законодавства та пояснював, що уклавши угоду по очищенню резервуарів, він основні роботи виконував сам, з використанням спеціального обладнання, з залученням техніки, по мірі необхідності також користувався допомогою своїх родичів і друзів.

За його показаннями, рідний дядько дружини - ОСОБА_11 виконував різальні і зварювальні роботи робив у резервуарах технологічні отвори 2х2 мерти, щоб всередину міг заїхати невеликий гусеничний трактор. Більший трактор, який він також винаймав, копав біля резервуарів котловани, куди вивозився осад, якого було зібрано в об`ємі приблизно 100м3 та передано на паливний склад. Що стосується знайомих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , то вони дійсно також інколи надавали йому допомогу у перевезенні обладнання, виконували допоміжні роботи, підчищали осад. Останні пройшли теоретичний курс навчання по виконанню робіт на об`єктах з підвищеною небезпекою і приходили чомусь навчитися на практиці та допомагали йому на дружніх відносинах.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 не тільки підтвердив ці свідчення ОСОБА_7 , але і заявив, що його трудові права ніхто не порушував, оскільки на той час у товаристві він уже не працював, на об`єкт він приїздив не постійно, а лише за наявності вільного часу і був там не цілий день, через що, коли на початку робіт ОСОБА_10 пропонував йому скласти трудову угоду, він від неї відмовився.

Упродовж тривалого судового слідства, яке затяглося на 8 місяців, суд намагався допитати і другу особу, трудові права якої за версією слідства були порушені, однак свідок ОСОБА_9 , на виклики суду так і не з`явився, а ухвали про його примусовий привід залишилися не виконаними.

Допитані ж судом інші свідки обвинувачення - посадові особи ВП «Локомотивне депо Полтава», зокрема, свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 підтвердили лише справжність долучених до справи письмових документів та неоспоримі, визнані обома сторонами факти: укладання у листопаді 2011угоди з ТОВ «Патера», яке мало дозволи на проведення робіт на об`єктах підвищеної небезпеки, договору по зачищенню двох резервуарів; проведення у дійсності цих робіт ОСОБА_7 з залученням техніки та допомоги йому іншими особами; здачі і прийняття якісно проведених робіт, підписання відповідного Акту про це, проведення їх оплати. Однак про посягання та трудові права задіяних Образцовим громадян вони нічого не повідомили.

Як правильно зазначив суд, самі матеріали провадження не містять жодних даних про вид і характер виконуваних Павленком та Руденком робіт, часу і тривалості їх проведення, а також оплати за виконані роботи.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , навчаючись разом обвинуваченим ОСОБА_7 за кошти ТОВ «Патера», повинні були відпрацювати ці кошти, є припущеннями та не базуються на будь-яких доказах.

Посилання прокурора на податкову звітність ТОВ «Патера» про не відображення у ній та несплату податку з доходів цих фізичних осіб, інших обов`язкових платежів, ніяким чином не підтверджують участь свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у трудовій діяльності колективу ТОВ «Патера», які на момент проведення цих робіт були звільнені з роботи.

Слід також зазначити, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення є не формальним, а матеріальним, а відтак в силу положень 91 КПК України, орган досудового розслідування серед обставин, що підлягали доказуванню, мав, зокрема, визначити і вид та розмір шкоди завданої цим правопорушенням суму несплачених податкових платежів, обов`язкових платежів до Пенсійного фонду України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування з тимчасової непрацездатності.

Між тим таких обов`язкових даних об`єктивної сторони кримінального правопорушення обвинувальний акт не містить, що наряду з вищенаведеними порушеннями норм КПК України, унеможливлювало та унеможливлює наразі постановлення обвинувального вироку, про що ставиться вимога у апеляції прокурора.

За таких обставин слід погодитись із висновком суду першої інстанції, що зібрані та надані органами досудового слідства докази, які перевірені та належно оцінені судом, не викривають ОСОБА_10 , як особу, що порушила права двох осіб, які є стороною трудових правовідносин, а тому виправдувальний вирок суду щодо нього є законним і обґрунтованим.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.

З огляду на викладене колегія суддів підстав для скасування вироку суду не знаходить.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 07 квітня 2014 року відносно ОСОБА_7 - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ:

(підпис) (підпис) (підпис) Кожевніков ОСОБА_15 .

Згідно з оригіналом Суддя: ОСОБА_2