Постанова

від 12.05.2014 по справі 814/692/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року Справа № 814/692/14

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом : Фермерського господарства "Каленіченко Анатолій Миколайович", м. Миколаїв,

до відповідача : Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Миколаївській області, м. Миколаїв

Суть спору: про скасування податкових повідомлень-рішень.

Фермерське господарство "Каленіченко Анатолій Миколайович" звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.13 р. № 0000632200, від 10.10.13 р. № 00001991700, від 04.03.14 р. № 00001322200, від 04.03.14 р. № 0000122200 прийнятих Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією (реорганізована у Баштанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів України у Миколаївській області).

Позивач вважає, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач заперечення надав, позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у ньому.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

В період з 04.09.13 р. по 12.09.13 р. Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач) була проведена позапланова виїзна перевірка Фермерського господарства Каленіченко Анатолія Миколайовича (надалі - позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.12 р. по 30.06.13 р., про що складено Акт від 19.09.13 р. № 19/22-35451852 (надалі - Акт перевірки № 19/22-35451852).

Зокрема, в Акті перевірки № 19/22-35451852 відповідач зазначив про порушення позивачем:

- пункту 302.1 статті 302 , пункту 306.1 статті 306 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VІ із змінами і доповненнями (надалі - ПК України), в результаті чого було занижено фіксований сільськогосподарський податок на 85,24 грн., в тому числі за 2012 р. на 42,62 грн., за 2013 р. на 42,62 грн.;

- пункту 2.1 розділу 2 , пункту 3 розділу ІII "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", затвердженого наказом ДПА України від 24.12.10 р. № 1020., а саме подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих( сплачених) на користь платника податків суми утриманого з них за перший квартал по строку 09.05.13 р., та другий квартал 2013 р. по строку 09.08.13 р.

- пунктів 250.2, 250.9 статті 250 ПК України підприємством в періоді з 01.01.12 р. по 30.06.13 р. не було повідомлено орган державної податкової служби про не планування здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року та не подано звітності по екологічному податку за перший квартал 2012 р., другий квартал 2012 р., третій квартал 2012 р., четвертий квартал 2012 р., перший квартал 2013 р., другий квартал 2013 р.;

- пунктів 2.9, 5.2, 5.9, 7.24 "Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні", затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.04 р. № 637, а саме, встановлено перевищення ліміту каси господарства 12.06.13 р. в сумі 99800 грн. та встановлено нецільове використання коштів в сумі 99800 грн.;

- пункту 44.1 ПК України, а саме не ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За наслідками перевірки та висновків Акту перевірки № 19/22-35451852 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 10.10.13 р. № 0000632200 від 10.10.13 р. про нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1020 грн. з питань екологічного податку;

- від 10.10.13 р. № 0001991700 про нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 510 грн. з питань податку з питань доходів фізичних осіб;

- від 04.03.14 р. № 0000132200 про нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 510 грн.;

- від 04.03.14 р. № 0000122200 про нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 299400 грн.

Приймаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що згідно договору від 12.06.13 р. № 1 укладеному з ПП "Злагода" позивач по справі отримав 100000 грн. фінансової допомоги на безоплатній основі.

В Акті перевірки № 19/22-35451852 зазначено, що кошти у сумі 99800 грн. були оприбутковані в касу підприємства 12.06.13 р. та відповідно до касового звіту було видано фізичним особам. Відповідач вважає, що загальна сума перевищення ліміту залишку готівки в касі позивача за 12.06.13 р. складала 99800 грн.

Також відповідач зазначає про неведення позивачем обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (акти виконаних робіт, надання-отримання послуг), відсутність товарно-транспортних накладних на переміщення вантажів, відсутність подорожніх листів, прибуткових та видаткових касових ордерів, актів списання ТМЦ, документів по оприбуткуванню продукції з поля, відомостей щодо кількісно сумового обліку ТМЦ, статистичної форми № 1 "Баланс", форми № 2 "Звіт про фінансові результати", головна книга чи відомість реєстрації господарських операцій, оборотних відомостей по бухгалтерським рахункам, відомості щодо наявності основних засобів).

Перевіркою також встановлено, що в порушення підпунктів 250.2, 250.9 статті 250 ПК України в періоді з 01.01.12 р. по 30.06.13 р. позивач не повідомляв орган державної податкової служби про не планування здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів тощо протягом звітного року та не подавав звітність по екологічному податку за перший-четвертий квартали 2012 р., перший-другий квартали 2013 р., а крім того не забезпечив зберігання первинних документів облікових та інших регістрів.

Розглянувши матеріали справи, позовні вимоги та заперечення, докази, інші матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та доведеним з наступного.

Щодо висновків відповідача по податковому повідомленню рішенню від 04.03.14 р. № 0000122200 про порушення пунктів 2.9, 5.2, 7.24 Положення про проведення касових операцій в національній валюті України, затверджених постановою правління НБУ від 15.12.04 р. № 637 (надалі - Положення).

Пунктом 2.9 Положення передбачено, що готівкова виручка підприємств (підприємців), у тому числі готівка, одержана з банку, використовуються ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами).

Позивачем зазначено і не спростовано відповідачем, що час проведення господарської операції та на день перевірки платник податків не мав заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами. Акт перевірки № 19/22-35451852 не містить відомостей щодо такої заборгованості. Таким чином, у зв'язку з відсутністю заборгованості перед бюджетом у позивача був відсутній обов'язок використовувати готівкові кошті на сплату податків та зборів, а у випадку відсутності господарських потреб відсутня необхідність у їх здійсненні.

Суд встановив, що Акт перевірки № 19/22-35451852, інші матеріали справи не містять відомостей на які саме господарські потреби позивач не використовував готівкові кошти.

З наведеного можна дійти висновку, що позивач міг самостійно на власний розсуд розпоряджатися готівковими коштами. Такий висновок суду підтверджується статтями 316, 317 ЦК України згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 1074 ЦК України позивач мав право вільно розпоряджатися власними коштами, без будь-яких обмежень, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду.

Вищевказаним Положенням не встановлено вимог щодо цільового використання готівки, а відповідно позивач був вправі самостійно визначати подальшу долю власних грошових коштів. А крім того, діючим законодавством не визначено, що є нецільовим використанням готівкових коштів, в яких випадках воно має місце, а в яких відсутнє. Указ Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.95 р. № 436/95 не містить норми, яка розкриває склад правопорушення та відповідно - санкцій за таке порушення.

Щодо порушення пункту 5.2 Положення необхідно зазначити, що зазначена норма визначає порядок встановлення ліміту каси підприємства. Оскільки ліміт каси позивачу не встановлювався, то порушити порядок його встановлення не є можливим.

Пунктом 5.9 Положення передбачено, що готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби). Тобто даним пунктом надається право суб'єкту господарювання використати грошові кошти з каси підприємства у відповідності до діючого законодавства. Діючим законодавством України не заборонено суб'єктам господарювання надавати поворотну фінансову допомогу іншим особам.

Вказане підтверджується пунктом 3.5 Положення в якому зазначено, що видача готівки особам, яких немає у штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються на кожну особу або за окремою видатковою відомістю.

Таким чином, отримавши поворотну фінансову допомогу позивач ніяким чином не порушило вимоги 5.9 Положення.

Щодо вимог пункту 7.24 Положення, судом встановлено, що видаткові касові ордери згідно яких було видано готівку з каси підприємства позивача містять підписи одержувачів готівки.

Відповідно до пункту 5.8. Положення якщо підприємством ліміт каси не встановлено незалежно від причин такого невстановлення, то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною. Таким чином, понадлімітною вважається лише та готівка, яка залишилась в касі підприємства на кінець робочого дня.

Вказане свідчать про безпідставність застосування до позивача штрафу за перевищення ліміту готівки в касі за податковим повідомленням-рішенням від 94.03.14 р. № 0000122200.

Щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.03.14 р. № 0000132200, яким встановлено порушення пункту 44.1 ПК України, а саме не ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, суд вважає, що таке порушення відповідачем не є доказаним, оскільки відповідачем не доведено яким чином при відсутності у підприємства позивача первинних документів на підтвердження отриманих доходів, проведення витрат та їх співставлення з податковою звітністю можна дійти таких висновків.

Крім того, висновок відповідача про порушення спростовується даними Акту перевірки № 19/22-35451852 та додатками до нього які свідчать про те, що під час проведення перевірки відповідач використовував первинні документи, бухгалтерську та статистичну звітність позивача, інші документи з питань обчислення і сплати податків. На думку суду, відсутність первинних документів зробила б неможливим проведення перевірки. Також в Акті перевірки № 19/22-35451852 не вказано які конкретно документи позивачем по справі не були надані, і які саме документи відповідач вважає такими, що відсутні у підприємства та їх відсутність позбавила податкову можливості провести перевірку.

Згідно статті 121 ПК України штраф у розмірі 510 грн. застосовується у випадку незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів на протязі строку встановленому статтею 44 цього Кодексу.

Ні Акт перевірки № 19/22-35451852, ні податкове повідомлення-рішення, не містять фактів на підтвердження незабезпечення позивачем зберігання документів, не містять переліку документів, які не надано підприємством. За таких обставин, висновки відповідача з цього питання є лише припущенням перевіряючи, що не порушенням вимог наказу ДПА України "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" від 22.12.10 р. № 984 згідно якому факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.10.13 р. № 0000632200 яким відповідач визначив порушення позивачем пунктів 250.2, 250.9 статті 250 ПК України, суд зазначає наступне.

Пунктом 250.2 статті 250 ПК України передбачено, що платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 та підпунктами 240.2-1.1 і 240.2-1.3 пункту 240.2-1 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації.

Пунктом 250.9 статті 250 ПК України передбачено, що якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний контролюючий орган за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об'єкта обчислення екологічного податку. В іншому разі платник податку зобов'язаний подавати податкові декларації відповідно до цієї статті Кодексу.

Тобто, зазначеними нормами ПК України передбачено, що тільки платники екологічного податку зобов'язані подавити декларацію та сплачувати екологічний податок. Судом встановлено, що позивач по справі не є платником екологічного податку виходячи з наступного.

Пунктом 14.1.57 статті 14 ПК України передбачено, що екологічний податок є загальнодержавним обов'язковим платежем який справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до першого квітня 2009 р.

Згідно до статті 240 ПК України платниками вищевказаного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

- за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

- за розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання);

- за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

- за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

З наведеного можна дійти висновку, що платниками екологічного податку є виключно підприємства, що розміщують відходи .

Матеріали справи свідчать про те, що позивач по справі не здійснює постійного (остаточного) розміщення відходів, не має місць розміщення відходів, сховищ, полігонів, комплексів, споруд, ділянок надр на використання яких отримано дозволи уповноважених органів. За таким, підприємство не є платником екологічного податку. Відповідно суб'єкт господарювання, який не є платником екологічного податку не повинен подавати податкову звітність з екологічного податку, або повідомляти про не планування розміщення відходів, протягом звітного року, оскільки обов'язок подання такого повідомлення відповідно до пункту 250.9 статті 250 ПК України лежить виключно на суб'єкті господарювання, який є платником такого податку.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.10.13 р. № 0001991700, суд зазначає наступне.

Штраф у розмірі 510 грн. застосований до позивача з посиланням на статтю 119 ПК України за порушення вимог пункту 2.1 розділу 2, пункту 3 розділу ІІІ "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку", затвердженого наказом ДПА України від 24.12.10 р. № 1020.

Відповідно до статті 119 ПК України штраф у розмірі 510 грн. застосовується до платника податку у випадку неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності, тобто тільки у випадку порушення порядку подання податкової звітності.

Відповідно до наказу ДПС України від 14.06.12 р. № 516 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України" податковою звітністю є документи, які відповідно до Кодексу подаються платниками податків до органів ДПС і на підставі яких здійснюються нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

З наведеного можна дійти висновки про те, що податковою звітністю вважаються не всі документи, що подаються до податкової служби, а тільки ті на підставі яких здійснюється нарахування та /або сплата податків, зборів. Розрахунок Ф-1ДФ не є документом на підставі якого здійснюється нарахування або сплата податку чи збору, а є лише інформаційним документом, який інформує податкову службу про вже нарахований та сплачений податок і тому не може вважатись податковою звітністю.

Таким чином, оскільки розрахунок Ф-1ДФ не є податковою звітністю, то відповідач безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення від 10.10.13 р. № 0001991700 про застосування штрафу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства, адміністративний суд:

П О С Т А Н О В И В:

Позов Фермерського господарства "Каленіченко Анатолій Миколайович" - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.03.14 р. № 0000132200, прийняте Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією (реорганізована у Баштанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів України у Миколаївській області).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.03.14 р. № 0000122200, прийняте Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією (реорганізована у Баштанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів України у Миколаївській області).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.13 р. № 0000632200, прийняте Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією (реорганізована у Баштанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів України у Миколаївській області).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.10.13 р. № 0001991700, прийняте Баштанською об'єднаною державною податковою інспекцією (реорганізована у Баштанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів України у Миколаївській області).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства "Каленіченко Анатолій Миколайович" (Миколаївська область, Баштанський район, с. Єрмолівка, вул. Пушкінська, 9, код ЄДРПОУ 35451852) судовий збір в сумі 1035,30 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О. Ф. Середа