Постанова

від 03.07.2014 по справі 826/8301/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 липня 2014 року 11:50 № 826/8301/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.

за участю сторін:

представника позивача - Хмельницького О.М.,

представника відповідача - Корчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліграф Принт» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліграф Принт» (далі - ТОВ «Мега-Поліграф Принт», позивач) до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року №0000352207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 698 111 грн. та від 27.11.2012 року №0000362207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 558 489 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням їх уточнення підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 1682 від 29.10.2012 року, направлення № 1873 від 29.10.2012 року, згідно ст. 20, пп.78.1.1, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, ст.82 Податкового кодексу України на підставі постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника ПМ Демченко О.Б. від 17.07.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мега-Поліграф Принт» (код ЄДРПОУ 36507125) з питань дотримання вимог податкового законодавства по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (код ЄДРПОУ 37144600) за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 09.11.2012 року № 915/22-7/36507125.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, встановлено порушення позивачем вимог:

п.138.1 ст.138, пп. 139.1.9 пп. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті занижено суму податку на додану вартість в розмірі 558 489 грн.;

п.198.6 ст.198, ст. 198, пп. 200.1, пп. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті занижено суму податку на прибуток в розмірі 446 791 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення рішення:

від 27.11.2012 року №0000352207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 698 111 грн., в тому числі, за основним платежем - 558 489 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 139 622 грн.;

від 27.11.2012 року №0000362207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 558 489 грн., в тому числі, за основним платежем - 446 791 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 111 698 грн.

Непогоджуючись із прийнятим відповідачем податкових повідомлень-рішень, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 04.02.2013 року про результати розгляду первинної скарги, податкові повідомлення-рішення №0000352207 та №0000362207 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

В подальшому, позивач звернувся до Державної податкової служби України з повторною скаргою про скасування податкових повідомлень-рішень, за результатом розгляду якої податкові повідомлення-рішення №0000352207 та №0000362207 та рішення ДПС у м. Києві залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному досліджені, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги містяться в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (далі - Положення № 88).

Відповідно до абз. 2 п.2.1 Положення №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

За змістом п. 2.2 Положення №88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Отже, будь-які документи, у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено судом, перевірка позивача проведена щодо дотримання вимог податкового законодавства по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (код ЄДРПОУ 37144600) за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» укладено усний договір про виконання робіт, відповідно до умов якого ТОВ «Укртехномас-Сервіс» зобов'язувався виконати роботи, а ТОВ «Мега-Поліграф Принт» зобов'язувався оплатити виконання робіт відповідно до актів здачі-приймання робіт.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору від 01.11.2010 року, позивачем надано копії податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт, видаткових накладних.

За виконані роботи, як зазначив позивач, в період листопад-грудень 2012 року було сплачено Виконавцю грошових коштів на загальну суму 2 680 748 грн.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Мега-Поліграф Принт» по взаємовідносинах з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» до складу податкового кредиту за період листопад - грудень 2010 року включено суму ПДВ в розмірі 446 791,00 грн. та до складу валових витрат за період 2010 року суми витрат в розмірі 2 233 957,00 грн.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з вказаним вище суб`єктом господарювання ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності контрагентів.

Перевірка позивача проведена на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Демченко О.Б. від 17.07.2012 року та з використанням інформації стосовно діяльності ТОВ «Укртехномас-Сервіс».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови старшого слідчого з ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління СБ України капітана юстиції Черняк І.Р. від 20.06.2012 року здійснено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Укртехномас - Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавств за період з 14.06.2010 року по 10.05.2011 року.

Як зазначено в акті перевірки, при виході на адресу ТОВ «Укртехномас - Сервіс» встановлено відсутність посадових осіб за податковою адресою підприємства та направлено службову записку до ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС для здійснення заходів щодо розшуку.

В ході аналізу контролюючим органом податкової звітності зроблено висновок про відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, основних засобів, трудових ресурсів, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також, як вбачається з акту перевірки, податковим органом використано інформацію, надану слідчим відділом особливо важливих справ Служби Безпеки України, зокрема отримано копію постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012 року (рішення набрало законної сили від 26.03.2012 року) у кримінальній справі №1-167/12 по обвинуваченню ОСОБА_5 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України за вчинення умисно, з корисливих мотивів з метою прикриття незаконної діяльності, фіктивного підприємництва, а саме створення та діяльності ТОВ «Укртехномас - Сервіс». Підсудний в судовому засіданні свою вину визнав повністю та підтвердив свої покази, які давав під час досудового слідства.

Однак, вказаною постановою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року № 3680-VI та закрито провадження.

Разом з тим, з цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в України» від 01.10.1996 року № 392/96-ВР, амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Таким чином, законом передбачена можливість застосування акта амністії лише у випадку доведеності особи у вчиненні злочину, а відтак застосування амністії до гр. ОСОБА_5 не звільняє останнього від вини за вчинення фіктивного підприємництва, яке, зважаючи на протокол допиту, ним не заперечувалося.

Виходячи з аналізу зазначених норм права та встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем зроблено вірний висновок, що господарська діяльність ТОВ «Укртехномас - Сервіс» має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені між позивачем та контрагентом угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а видані ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені ним правочини є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентом, в силу їх нікчемності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що фактично роботи (послуги) контрагентом позивачу не надавались, адже встановлено відсутність основних засобів підприємницької діяльності та неспроможність виконувати зобов'язання, а особи, які їх заснували - мали злочинну мету - фіктивне підприємництво. Представлені позивачем суду первинні фінансово-господарські документи до уваги судом не приймаються, адже складені формально задля здійснення господарських операцій з вигодою для третіх осіб, вказані документи жодним чином не доказують факту надання послуг (виконання робіт).

При цьому, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, а саме: «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції».

Отже, підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат є не тільки наявність усіх передбачених законодавством для даного виду господарських відносин первинних документів, а й реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Укртехномас - Сервіс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок сум про господарських операціях з ТОВ «Укртехномас - Сервіс».

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 року №0000352207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 698 111 грн. та від 27.11.2012 року №0000362207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 558 489 грн.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи ту обставину, що органом державної податкової служби доведено законність та обґрунтованість винесення оскаржуваних рішень,, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Поліграф Принт» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 09.07.2014 року.

Суддя В.П. Шулежко