Постанова

від 16.07.2014 по справі 5016/4069/2011(15/86)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 5016/4069/2011(15/86) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Запорощенка М.Д., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", м. Київ на постанову та ухвалувід 09.04.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. господарського суду Миколаївської області у справі№ 5016/4069/2011 (15/86) господарського суду Миколаївської області

за заявою Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби до боржникафізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1 провизнання банкрутом ліквідаторарбітражний керуючий Балєв В.П. представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2011 року порушено провадження у справі № 5016/4069/2011 (15/86) про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Боржник, Підприємець) за заявою Державної податкової інспекції у Миколаївському районі Миколаївської області (правонаступник - Очаківська об'єднана державна податкова інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, далі - Кредитор, Інспекція) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Миколаївської області від 24.01.2012 року Підприємця визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Балєва В.П., якого зобов'язано здійснити дії у ліквідаційній процедурі відповідно до вимог законодавства про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року (суддя - В.О. Ржепецький) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; задоволено клопотання арбітражного керуючого Балєва В.П. в частині затвердження розміру оплати послуг ліквідатора за кожен місяць здійснення повноважень ліквідатора у справі в розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 24.01.2012 року, та ухвалено затвердити вказану оплату послуг у зазначеному розмірі - за рахунок коштів кредиторів. Також затверджено звіт ліквідатора - арбітражного керуючого Балєва В.П. про оплату послуг та витрат ліквідатора частково на загальну суму 43 961 грн. 04 коп.; стягнуто з Інспекції на користь арбітражного керуючого Балєва В.П. кошти в сумі 562 грн. 70 коп. в якості оплати послуг за здійснення повноважень ліквідатора у даній справі та відшкодування витрат в ліквідаційній процедурі; стягнуто з публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь арбітражного керуючого Балєва .П. кошти в сумі 43 398 грн. 34 коп. також в якості оплати вказаних послуг. Крім цього ухвалено припинити підприємницьку діяльність Боржника, а провадження у справі припинено.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі-Банк) звернулося до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 року (головуючий суддя - Жеков В.І., судді: Аленін О.Ю., Пироговський В.Т.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року - без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 року, так і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 року та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій ст. 19 Конституції України, норм матеріального права, зокрема ст.ст. 3 1 , 25, 26, 40, 52 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В ході розгляду звіту ліквідатора, складеного ним ліквідаційного балансу Боржника та звіту стосовно оплати послуг ліквідатора місцевим судом було встановлено, що всі дії у ліквідаційній процедурі були виконані належним чином, з визнанням вимог двох кредиторів - Інспекції та Банку. В ході ліквідаційної процедури був виявлений лише один транспортний засіб, який був проданий на торгах, а кошти направлені на погашення вимог кредитора, вимоги якого забезпечені заставою цього майна - Банку. Сума оплати послуг та витрат ліквідатора підлягає затвердженню у встановленому законом розмірі із покладенням пропорційно відповідних витрат на визнаних у справі кредиторів. Незадоволену ж частину кредиторських вимог ухвалено вважати погашеною за відсутністю іншого майна Боржника, за рахунок коштів від продажу якого можливе погашення цих вимог.

Підтримуючи наведені висновки, апеляційний суд додав, що підстави для переходу до процедури банкрутства Боржника в порядку загальних норм відсутні, так як всі кошти від продажу виявленого майна були направлені на погашення вимог кредитора, вимоги якого забезпечені заставою цього майна Боржника. Жодних же скарг на дії ліквідатора під час проведення ліквідаційної процедури не подавалось, а відкриття депозитного рахунку у нотаріуса, з якого здійснюється погашення вимог кредиторів передбачено лише нормами ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство, порядок же розподілу витрат для оплати винагороди та витрат ліквідатора відповідає законодавству.

Заперечуючи вказані висновки судів, скаржник зазначив, що оплата послуг ліквідатора здійснюється за рахунок тієї особи, за заявою якої порушено цю справу про банкрутство - Інспекції, а пропорційне стягнення з кредиторів згаданих витрат не передбачено нормами законодавства. В складеному ж ліквідатором реєстрі не було враховано погашення Боржником кредиторських вимог Інспекції та порушені норми ст. 52 закону про банкрутство через виявлене у Боржника майно. Через те також був порушений порядок продажу переданого у заставу майна та перерахування отриманих від такого продажу коштів.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними запереченнями, оскільки вони викладені всупереч встановлених судами обставин справи та з невірним тлумаченням норм законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами в оскаржуваних судових рішеннях, оплата послуг ліквідатора у даній справі у визначеному ч. 14 ст. 3 1 Закону про банкрутство мінімальному розмірі була затверджена ухвалою суду від 04.02.2014 року, тобто одночасно із вирішенням питання про порядок розподілу цих витрат між сторонами у справі. В цій частині судові рішення Банком не заперечувались, а відповідні висновки судів відповідають вказаним нормам Закону про банкрутство.

Стосовно ж порядку розподілу у справі про банкрутство витрат на оплату вказаних послуг, суди в оскаржуваних рішеннях вірно застосували приписи ч. 1 п. 10 та пунктів 11, 12, 13 ст. 3 1 Закону про банкрутство, дійшовши правомірного висновку про те, що за відсутністю виробничої діяльності відсутнього боржника - Підприємця, невиявленням у нього майна (не переданого у заставу - абзац 2 ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство) та за відсутністю рішення комітету кредиторів щодо порядку розподілу між кредиторами витрат на оплату послуг ліквідатора у справі про банкрутство, відшкодування вказаних витрат покладається як на ініціюючого кредитора, так і на всіх інших виявлених кредиторів у такій справі - пропорційно визнаних вимог кожного у справі.

Виходячи ж з приписів ст. 3 1 Закону про банкрутство призначений у справі про банкрутство арбітражний керуючий (незалежно від наявності чи відсутності особливостей у провадженні у справі) виконує покладені на нього судом обов'язки та, відповідно, здійснює діяльність арбітражного керуючого на платній основі та незалежно від створення фонду для оплати послуг (ч. 13 ст. 3 1 Закону про банкрутство).

Також, колегія суддів наголошує, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату його послуг ліквідатора в залежність від обсягу діяльності ліквідатора відсутнього боржника (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру вимог кожного із кредиторів у справі, майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство відсутнього боржника, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство. Тобто, невиявлення ліквідатором відсутнього боржника в процедурі ліквідації останнього майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг.

Також касаційний суд зауважує та наголошує на тому, що заявлена до оплати ліквідатором сума оплати послуг та витрат у ліквідаційній процедурі складає передбачений та встановлений Законом про банкрутство мінімальний розмір оплати послуг арбітражного керуючого за весь період виконання ним своїх обов'язків ліквідатора (ч. 14 ст. 3 1 Закону про банкрутство) та витрати, пов'язані із діями щодо виявлення майна та здійсненням оцінки та реалізацією виявленого єдиного у Боржника транспортного засобу (т. 2 а.с. 6-15).

У зв'язку із наведеним спростовуються доводи скаржника про не передбачений законодавством пропорційний порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора у справі про банкрутство, порушеній та здійсненій в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство.

Поряд з викладеним слід зазначити, що аргумент скаржника про необхідність відкриття у нотаріуса депозитного рахунку, з якого здійснюється погашення вимог кредиторів Підприємця (як це передбачено лише нормами ч. 7 ст. 48 та ч. 1 ст. 49 Закону про банкрутство), наведений Банком без врахування положень ст. 52 Закону про банкрутство (в порядку норм якої здійснювалось провадження у даній справі). Отримані ж від продажу майна Боржника кошти в повному обсязі були перераховані ліквідатором Банку (т. 2 а.с. 97-114), що також було вказано ліквідатором у своєму звіті з наданням відповідних доказів у справі та встановлено судами в оскаржуваних рішеннях. У зв'язку із цим касаційний суд не вбачає порушень прав та охоронюваних законом інтересів Банку у даній справі.

Норми ж ч. 6 ст. 52 закону про банкрутство - стосовно підстав та порядку переходу до загальних судових процедур у справі про банкрутство, носять диспозитивний характер, а враховуючи виявлення у банкрута лише єдиного транспортного засобу, касаційний суд не вбачає порушень з боку судів норм законодавства у зв'язку із продовженням здійснення провадження у даній справі в порядку норм згаданої статті закону.

Крім викладеного слід зазначити, що скаржником не було наведено інших заперечень стосовно інших дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі Боржника, а також щодо порушення судами інших норм Закону про банкрутство, у зв'язку із чим слід погодитись із правомірним та обґрунтованим висновком судів про наявність правових підстав для затвердження звіту ліквідатора Боржника, ліквідаційного балансу останнього та припинення провадження у даній справі.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 3 1 , 22, 23, 25, 26, 29, 30, 32, 40, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін) та ст.ст. 4 1 , 32-36, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 р. та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 04.02.2014 р. у справі № 5016/4069/2011 (15/86) залишити без змін.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді М.Д. Запорощенко

В.Я. Погребняк

Постанова виготовлена та підписана 17.07.2014 року.