Рішення

від 16.07.2014 по справі 910/13240/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13240/14 16.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпроф

Система Україна»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»

Про стягнення 118 254,29 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Малеванчук І.В. - по дов. № б/н від 05.12.2013

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» 118 254,29 грн. заборгованості, з яких: 108 892,52 грн. основного боргу, 7 831,31 грн. пені, 1 530,46 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 01-11/03-13 від 11.03.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2014 порушено провадження у справі № 910/13240/14 та призначено справу до розгляду на 16.07.2014.

Позивач в судовому засіданні 16.07.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 16.07.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 04.07.2014 не виконав.

Відповідачем 16.07.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника відповідача в засідання суду.

Суд розглянувши подане клопотання відзначає наступне

Відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодної обставини, за якої представник відповідача не може з'явитись в судове засідання.

Крім того, у відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 16.07.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

11.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» (покупець) було укладено договір поставки № 01-11/03-13 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується на підставі замовлень покупця, в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, передати у власність покупця, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити алюмінієвий профіль та комплектуючі систем ALUPROF, (надалі іменуються - товар) в асортименті, кількості та за ціною обумовленими сторонами для фасадів 4-1, Г-А, А-Г Адміністративного корпусу за адресою: м. Бровари Київської області, вул. Підприємницька, 9.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 122 508,21 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 4 816,42 грн., штраф в розмірі 12 250,82 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 12 814,36 грн. та 3% річних в сумі 1 837,62 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 13.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013. Після закінчення дії цього договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається продовженим автоматично на кожний наступний календарний рік.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна сума договору визначається на підставі видаткових накладних, підписаних сторонами, які є невід'ємною частиною даного договору. Базова сума даного договору складає 302 770,17 грн.

Згідно зі ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару на підставі даного договору здійснюється однією партією сформованою на підставі відповідного замовлення покупця, (надалі іменуються - замовлення) рахунка-фактури та видаткової накладної підписаної сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 302 770,01 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

№ 352 від 27.05.2013 на суму 136 846,97 грн..

№ 353 від 27.05.2013 на суму 48 024,31 грн.,

№ 354 від 27.05.2013 на суму 93 819,45 грн.,

№ 356 від 03.06.2013 на суму 9 004,21 грн.,

№ 357 від 03.06.2013 на суму 15 075,07 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору оплата товару відбувається на підставі виписаних постачальником рахунків-фактур на замовлений покупцем товар.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата товару здійснюється наступним чином:

- жовтень 2013 року - 30% від загальної вартості товару,

- листопад 2013 року - 30% від загальної вартості товару,

- грудень 2013 року - 40% від загальної вартості товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка на момент звернення з позовом до суду згідно підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків становила 108 892,52 грн.

Проте, позивачем подано докази (копії банківських виписок) в підтвердження того, що 11.07.2014 (після порушення провадження у даній справі) відповідач здійснив перерахування позивачу коштів за отриманий товар за договором в розмірі 40 000,00 грн.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення боргу за поставлений товар в розмірі 40 000,00 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 68 892,52 грн. (108 892,52 грн. - 40 000,00 грн. = 68 892,52 грн.) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 11.3. договору передбачено, що за прострочення платежу у відповідності до п. 3.3. цього договору постачальник маже вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за отриманий товар відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 11.3. договору, розмір якої, за розрахунками позивача, становить 7 831,31 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 7 831,31 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 530,46 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 11.4. договору постачальник залишає за собою право нарахування 3% річних на суму простроченого платежу у відповідності до чинного законодавства України.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 530,46 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При розподілі судових витрат судом враховано ту обставину, що відповідачем частково погашено суму основного боргу після порушення провадження у справі.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» (м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 13669489) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюпроф Система Україна» (м. Київ, вул. Шолуденка, 3, код ЄДРПОУ 36698738) 68 892 (шістдесят вісім тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 52 коп. основного боргу, 7 831 (сім тисяч вісімсот тридцять одну) грн. 31 коп. пені, 1 530 (одну тисячу п'ятсот тридцять) грн. 46 коп. - 3% річних, 2 365 (дві тисячі триста шістдесят п'ять) грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 18.07.2014.

СуддяВ.В.Сівакова