Постанова

від 10.07.2014 по справі 910/19352/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 910/19352/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс»

на рішення господарського суду міста Києва

від 05.12.2013

у справі №910/19352/13 (суддя - Бондаренко Г.П.)

за позовом спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс», м. Київ,

про стягнення 169 050,22 грн,

за участю представників:

від позивача: Суховерко О.В. - представник (довіреність №20/03-14 від 20.06.2014р.);

від відповідача: Цімох В.М. - представник (довіреність №01/08 від 01.07.2013р.);

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (надалі - ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс» (надалі - ТОВ «Асторія Прайм Сервіс») про стягнення 169 050,22 грн, з яких 140 875,43 грн боргу, 28 175,09 грн - процентів за користування чужими грошовими коштами, вказуючи на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати товару в строк, визначений договором поставки №54281 від 27.04.2011.

В ході розгляду господарським судом міста Києва справи позивачем була надана заява про зменшення позовних вимог до 140 097,95 грн, в якій останній просив стягнути з відповідача 111 922,86 грн заборгованості за договором поставки №54281 від 26.04.2013 та 28 175,09 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду, а подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням поданої заяви.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2013 у справі №910/19352/13 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто зі спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс» 111 922,86 грн основної заборгованості. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення було прийняте судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Жук Г.А. та призначено до розгляду в судове засідання на 27.01.2014.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

В судовому засіданні 27.01.2014, у зв'язку з необхідністю витребування доказів з метою належного з'ясування усіх обставин справи, розгляд справи у відповідності до ст.77 ГПК України було відкладено на 17.02.2014.

В судових засіданнях 17.02.2014, 03.03.2014 та 17.03.2014 в порядку ст. 77 ГПК України, колегією суддів оголошувалась перерва відповідно на 03.03.2014, 17.03.2014 та 07.04.2014.

В судові засідання 07.04.2014, 12.05.2014 та 29.05.2014 позивач свого уповноваженого представника не направив, у зв'язку з чим на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався на 12.05.2014, 29.05.2014 та 10.07.2014 відповідно.

12.05.2014 розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду у зв'язку з великою завантаженістю судді Агрикової О.В. склад колегії суддів було змінено на наступний: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Скрипка І.М.

В судовому засіданні 10.07.2014 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів, а саме, довіреності № 68 від 01.06.2013.

Вислухавши думку представника відповідача з приводу заявленого клопотання, з огляду на те, що позивач жодного разу не повідомив суд про неможливість виконання ухвал Київського апеляційного господарського суду, якими на останнього покладався обов'язок по наданню вказаної довіреності, враховуючи вимоги частини 1 статті 102 ГПК України, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила відмовити позивачеві в задоволенні вказаного клопотання.

В судовому засіданні 10.07.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача не погодився з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим просив судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

10.07.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Звертаючись з позовом до суду, позивач стверджував, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки №54281 від 27.04.2011, за яким позивач виконав зобов'язання в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними за договором №54281 від 26.04.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, до початку розгляду справи по суті позивач подав письмові пояснення, в яких зазначив, що при поданні ним позову була допущена технічна помилка, а саме, зазначено попередній договір поставки №54281, укладений з відповідачем, зі строком дії з 27.04.2011 по 25.04.2013, а тому просив суд залучити до матеріалів справи засвідчену копію договору поставки №54281 від 26.04.2013, за яким і просив стягнути з відповідача заборгованість, а по тексту позовної заяви вважати вірною дату укладання договору - 26.04.2013.

Водночас, у зв'язку з частковою оплатою та поверненням відповідачем товару, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог та просив суд стягнути основну заборгованість за договором поставки №54281 від 26.04.2013 в сумі 111 922,86 грн, а інші вимоги залишити без змін.

З ухвали господарського суду міста Києва від 12.11.2013 вбачається про прийняття судом вказаних матеріалів та здійснення подальшого судового розгляду справи з їх урахуванням, тобто, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення за договором поставки №54281 від 26.04.2013 111 922,86 грн основного боргу та 28 175,09 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, місцевим господарським судом вірно враховано, що згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як роз'яснено в п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного інтересу, зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. При цьому, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин.

З позовної заяви вбачається, що обставинами, на які посилався позивач, було неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати товару, поставленого згідно доданих до позовної заяви видаткових накладних.

Згідно вищевказаних письмових пояснень позивачем фактично було здійснено доповнення позову обставинами про те, що поставка товару здійснювалась згідно договору поставки №54281 від 26.04.2013. При цьому, останній не заперечував, що договірні відносини з поставки товару виникли між сторонами раніше, на підставі договору №54281 від 27.04.2011, згідно якого, як свідчать додані до позовної заяви документи, були видані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та за якими відповідачем було отримано товар за договором №54281 від 26.04.2013.

Отже, твердження апелянта про те, що в даному випадку позивач змінив підставу позову, не надавши при цьому заяви про зміну підстав позову в порядку ст. 22 ГПК України, спростовується вищевикладеним.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2011 між спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (в тексті договору - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс» (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №54281 (далі - договір від 27.04.2011).

За умовами вказаного договору постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти і оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в видаткових накладних, які є його невід'ємною частиною. Предметом поставки є лікарські засоби та вироби медичного характеру (п.п.1.1 - 1.2.1 договору від 27.04.2011).

Згідно п. 2.1 договору від 27.04.2011 поставка товару здійснюється окремими партіями, в яких кількість та асортимент товару визначається сторонами шляхом оформлення замовлень відповідно до умов, викладених в розділі 3 («Умови поставки товару») цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору від 27.04.2011 поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником замовлень на поставку товару, які згідно п. 3.2.1. подаються за допомогою електронних або факсимільних засобів зв'язку або телефоном.

Передача товару постачальником покупцю здійснюється силами постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2000) транспортом постачальника, який відповідає вимогам щодо зберігання та транспортування лікарських засобів та виробів медичного призначення (п. 3.5 договору від 27.04.2011).

Датою поставки товару є дата отримання відповідної партії товару покупцем. Місцем поставки товару є місце, вказане покупцем в замовленні на поставку відповідної партії товару (п.п.3.7 договору від 27.04.2011).

Згідно п. 6.1 договору від 27.04.2011 оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару обирається покупцем при поданні замовлення на поставку.

Відповідно до п. 12.8 договору від 27.04.2011 такий вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє протягом 2 (двох) календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

З огляду на відсутність доказів дострокового розірвання договору, згідно приписів частин 1, 5 ст. 254 ЦК України, договір поставки №54281 від 27.04.2011 припинив свою дію 26.04.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2013 між сторонами було укладено договір №54281 (надалі - договір від 26.04.2013), який за своїм змістом є аналогічним договору №54281 від 27.04.2011, зокрема, сторонами були визначені ті ж самі умови щодо предмету договору, його ціни, умов поставки та умов оплати товару, а також відповідальності сторін.

Відповідно до п. 12.10 договору від 26.04.2013 він вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє протягом 2 (двох) календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Враховуючи строк дії вказаних договорів, можна дійти висновку, що договір №54281 від 26.04.2013 був продовженням правовідносин, які виникли між сторонами за договором №54281 від 27.04.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» поставило ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» товар (лікарські засоби та вироби медичного характеру), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 140 875,43 грн, відповідно до видаткових накладних, копії яких додано до позовної заяви (а.с.26-147, т.1).

У зв'язку з тим, що поставлений позивачем товар був оплачений відповідачем частково на суму 9 330,00 грн, а частину товару на суму 19 622,57 грн було повернуто, за ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» утворилась заборгованість на суму 111 922,86 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що на час розгляду спору відповідачем не спростовано факт отримання товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та не надано доказів його повної оплати.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог первинні документи не є належними доказами, а тому поставку товару не можна вважати такою, що відбулася.

При цьому, в ході апеляційного провадження апелянт не заперечував факт здійснення поставки товару за спірними видатковими накладними, а також надав докази на підтвердження часткового повернення товару та здійснення його оплати, з огляду на які відповідач стверджував про відсутність заборгованості ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» перед ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД».

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступне.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 Господарського кодексу України та статей 202, 205, 626, 639 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, оскільки договір №54281 від 26.04.2013 містить усі істотні умови договору поставки, а видаткові накладні, за якими здійснювались спірні поставки, оформлені на його виконання.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт здійснення господарської операції по передачі товару відповідачеві підтверджується первинними бухгалтерськими документами, як обґрунтовано про це зазначив місцевий господарський суд.

Так, на підтвердження факту виконання господарської операції про передачу відповідачеві товару згідно договору №54281 від 26.04.2013 позивачем було надано суду видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які визнано судом належними доказами.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відсутність у видаткових накладних зазначення прізвища та посади осіб, які отримували товар, не звільняє від обов'язку оплати отриманого товару, якщо у таких накладних є посилання на отримання товару за відповідними довіреностями.

Як вбачається з матеріалів справи, під час дії договору від 27.04.2011, а саме 02.01.2013, відповідачем було видано довіреності №1, №2, №3, №4 та №5 (а.с. 21-25, т. 1) на отримання згідно видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей, які будуть постачатися позивачем шляхом централізовано-кільцевих перевезень за договором поставки №54281 від 27.04.2011, строк дії яких встановлено по 31.12.2013.

Судова колегія звертає увагу на те, що кожна з наданих суду довіреностей на право отримання ТМЦ оформлена з порушенням вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996.

Так, пунктом 6 Інструкції визначено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа «Найменування цінностей» у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Згідно п.8 Інструкції строк дії довіреності встановлюється в залежності від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак, не більше як на 10 днів. Довіреність на одержання цінностей, розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів або доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, допускається видавати на календарний місяць.

Як вбачається з наданих суду довіреностей, в них не вказано найменування цінностей, які повинні отримати матеріально-відповідальні особи, а також строк дії довіреностей встановлений більше ніж на місяць, що є порушенням вищевказаних вимог Інструкції.

Однак, колегія суддів звертає увагу на положення п. 13 Інструкції, відповідно до якого при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Крім цього, пунктами 7.4, 7.5. договору від 26.04.2013 сторони передбачили, що покупець надає постачальнику повідомлення у письмовій формі про зразки штампів, печаток та підписів осіб, які мають право приймати товарно-матеріальні цінності та ставити свої підписи у накладних та інших товаросупровідних документах від імені покупця щодо прийняття товару. При заміні переліку осіб, що мають право приймати товарно-матеріальні цінності та ставити свої підписи у накладних та інших товаросупровідних документах від імені покупця, покупець зобов'язаний негайно надати постачальнику нове аналогічне повідомлення.

З указаних довіреностей вбачається, що такі містять відомості про адресу, за якою матеріально-відповідальна особа має приймати товарно-матеріальні цінності, містять зразки підписів осіб, уповноважених на приймання товарно-матеріальних цінностей та зразки відповідних штампів, якими матеріально-відповідальна особа, яка буде приймати цінності, повинна засвідчувати свій підпис.

З огляду на це, колегія суддів розцінює надані суду довіреності, як повідомлення позивача про зразок штампів та підписів осіб, які мають право приймати товарно-матеріальні цінності та ставити свої підписи у накладних та інших товарно-супровідних документах від імені покупця щодо прийняття товару.

Враховуючи, що при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності за наявності відповідного повідомлення, при цьому вказані повідомлення (довіреності від 02.01.2013) дійсні до 31.12.2013, а також не були замінені при укладенні сторонами договору від 26.04.2013, та містять відтиск круглої печатки відповідача, при цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що на момент видачі довіреностей печатка відповідача була втрачена та/або викрадена, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту поставки позивачем товару відповідачеві за видатковими накладними, які містять посилання на вказані довіреності та підписи уповноважених осіб, засвідчені відповідними штампами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем маршрутні листи, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, а їх копії залучені до матеріалів справи (а.с.100-147, т.2), містять штампи аптек ТОВ «Асторія Прайм Сервіс», а дати їх виписування співпадають з датами спірних видаткових накладних.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивач також надав копії зведених податкових накладних з відповідними реєстрами видаткових накладних (а.с.2-52, т.2), що свідчить про виникнення у позивача податкових зобов'язань за спірними поставками.

Варто також зазначити, що при заповненні податкових накладних, які фіксують поставку відповідачеві товару на загальну суму 140 875,43 грн, у графі «вид цивільно-правового договору» зазначено «Договір постачання від 26.04.2013 №54281». Порядкові номери та дати виписок податкових накладних співпадають зі зведеними реєстрами видаткових накладних, в яких вказані спірні видаткові накладні.

Відповідно до положень ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що до інших фактів, які підтверджують обставини поставки та отримання відповідачем товару відноситься відображення останнім у податковій звітності сум, що відповідають видатковим накладним та визнання відповідачем свого права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковим кодексом України визначено чіткий перелік операцій, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до підпункту 197.1.27 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу від оподаткування звільняються, зокрема, операції з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі аптечними закладами). Тобто, зазначена норма чітко визначає вимоги до лікарських засобів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування, а саме такі лікарські засоби повинні бути: внесені до Державного реєстру лікарських засобів; дозволені для виробництва і застосування в Україні. Операції з постачання лікарських засобів, що виготовлені аптечними закладами та які одночасно не відповідають визначеним вимогам, оподатковуються податком на додану вартість у загальному порядку.

Під час апеляційного провадження судом встановлено, що отримавши товар по спірним накладним відповідач зазначив про це у податковій звітності щодо податку на додану вартість та визначив своє право на формування податкового кредиту в обсязі поставок позивачем товару, який не звільнений від оподаткування податком на додану вартість, що підтверджується інформацією, наданою Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві (а.с. 87-93, т. 2).

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що частина видаткових накладних, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: №13571704 від 20.06.2013 на суму 1774,35 грн; №13571705 від 20.06.2013 на суму 128,00 грн; №13579092 від 26.06.2013 на суму 5129,86 грн; №13579093 від 26.06.2013 на суму 509,46 грн; №13579333 від 26.06.2013 на суму 198,14 грн; №13583756 від 27.06.2013 на суму 3539,55 грн; №13583757 від 27.06.2013 на суму 421,79 грн містять посилання на довіреність № 68, термін дії якої визначений з 01.06.2013 по 30.06.2013.

Враховуючи, що матеріали справи вказаної довіреності не містять, на вимогу суду така надана не була, колегія суддів не може дійти до беззаперечного висновку про здійснення позивачем поставки товару за вищезазначеними видатковими накладними, що містять посилання на довіреність №68 від 01.06.2013.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що у період з 20.06.2013 по 04.07.2013 ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» на виконання договору №54281 від 26.04.2013 поставило ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» товар (лікарські засоби та вироби медичного характеру), який був прийнятий уповноваженими представниками відповідача на загальну суму 130 875,94 грн за наступними видатковими накладними: №13571503 від 20.06.2013 на 6438,21 грн, №13571504 від 20.06.2013 на суму 560,06 грн, №13571663 від 20.06.2013 на суму 34,27 грн, №13572017 від 20.06.2013 на суму 2233,72 грн, №13572018 від 20.06.2013 на суму 262,90 грн, №13572019 від 20.06.2013 на суму 134,95 грн, №13572114 від 21.06.2013 на суму 1772,18 грн, №13572115 від 21.06.2013 на суму 118,86 грн, №13572116 від 21.06.2013 на суму 46,31 грн, №13574837 від 21.06.2013 на суму 3615,02 грн, №13574838 від 21.06.2013 на суму 318,62 грн, №13577953 від 26.06.2013 на суму 6688,28 грн, №13577954 від 26.06.2013 на суму 163,18 грн, №13578516 від 26.06.2013 на суму 61,44 грн, №13578524 від 26.06.2013 на суму 40,96 грн, №13578619 від 26.06.2013 на суму 73,14 грн, №13578620 від 26.06.2013 на суму 81,79 грн, №13578721 від 26.06.2013 на суму 3471,03 грн, №13578722 від 26.06.2013 на суму 121,46 грн, №13579072 від 26.06.2013 на суму 70,88 грн, №13579073 від 26.06.2013 на суму 168,66 грн, №13579094 від 26.06.2013 на суму 1417,80 грн, №13579774 від 26.06.2013 на суму 3555,83 грн, №13579775 від 26.06.2013 на суму 226,34 грн, №13580153 від 26.06.2013 на суму 23621,40 грн, №13580154 від 26.06.2013 на суму 803,88 грн, №13583758 від 27.06.2013 на суму 515,77 грн, №13583759 від 27.06.2013 на суму 191,93 грн, №13583613 від 27.06.2013 на суму 41,00 грн, №13584101 від 27.06.2013 на суму 257,52 грн, №13584226 від 27.06.2013 на суму 2446,05 грн, №13584227 від 27.06.2013 на суму 581,39 грн, №13584346 від 27.06.2013 на суму 8008,62 грн, №13584347 від 27.06.2013 на суму 669,59 грн, №13587306 від 02.07.2013 на суму 20,60 грн, №13587623 від 02.07.2013 на суму 11,68 грн, №13587726 від 02.07.2013 на суму 985,11 грн, №13587947 від 02.07.2013 на суму 3876,08 грн, №13587948 від 02.07.2013 на суму 434,52 грн, №13588093 від 02.07.2013 на суму 101,60 грн, №13588129 від 02.07.2013 на суму 12641,39 грн, №13588131 від 02.07.2013 на суму 356,32 грн, №13588178 від 02.07.2013 на суму 165,40 грн, №13588694 від 02.07.2013 на суму 3541,18 грн, №13588695 від 02.07.2013 на суму 228,95 грн, №13588878 від 02.07.2013 на суму 4304,37 грн, №13588879 від 02.07.2013 на суму 133,93 грн, №13589063 від 02.07.2013 на суму 6522,79 грн, №13589064 від 02.07.2013 на суму 611,56 грн, №13588128 від 02.07.2013 на суму 524,13 грн, №13588130 від 02.07.2013 на суму 80,64 грн, №13592272 від 03.07.2013 на суму 148,30 грн, №13592390 від 03.07.2013 на суму 71,90 грн, №13592434 від 03.07.2013 на суму 3907,24 грн, №13592435 від 03.07.2013 на суму 103,34 грн, №13592473 від 03.07.2013 на суму 316,23 грн, №13592507 від 03.07.2013 на суму 395,38 грн, №13592526 від 03.07.2013 на суму 5075,30 грн, №13592527 від 03.07.2013 на суму 292,27 грн, №13592528 від 03.07.2013 на суму 2998,65 грн, №13592529 від 03.07.2013 на суму 425,74 грн, №13592530 від 03.07.2013 на суму 11676,18 грн, №13592531 від 03.07.2013 на суму 428,60 грн, №13594085 від 04.07.2013 на суму 3373,32 грн, №13594086 від 04.07.2013 на суму 205,09 грн, №13594087 від 04.07.2013 на суму 100,03 грн, №13594088 від 04.07.2013 на суму 5,08 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно умов договору від 26.04.2013 (п.п. 6.1, 6.2) оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. Порядок оплати товару обирається покупцем при поданні замовлення на поставку. При здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов'язковим.

Таким чином, підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату поставленого за договором №54281 від 26.04.2013 товару на суму 9 330,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №ps16009144 від 01.11.2013 (а.с. 165, т.1).

Під час перегляду справи апеляційним господарським судом відповідач наголошував на тому, що згідно платіжних доручень за період з 09.07.2013 по 09.08.2013 (а.с. 79-100, т. 3) ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» перерахувало ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» грошові кошти на загальну суму 257 597,75 грн.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду не може прийняти вказані платіжні доручення в якості належного доказу оплати товару, поставленого за видатковими накладними у період з 20.06.2013 по 04.07.2013 згідно договору №54281 від 26.04.2013 з огляду на те, що згідно вказаного у таких платіжних дорученнях у графі «призначення платежу» міститься інформація про перерахування ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» зазначених коштів в якості оплати за медикаменти згідно договору №542/81 від 27.04.2011.

При цьому відповідачем у письмовому вигляді призначення платежу не уточнювалось та доказів того, що вказана оплата здійснювалась саме за товар, поставлений у спірний період, відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем також було надано суду видаткові накладні на повернення товару на загальну суму 96 266,88 грн, а також довіреності на отримання за вказаними накладними товару від відповідача (а.с. 161-219, 239-245 т. 2).

Проте, колегія суддів зазначає, що частина вказаних накладних містить перелік товару, який повертається за видатковими накладними, які не включені до спірного періоду та стягнення за якими не є предметом розгляду у даній справі (а.с. 161-190), а крім того, частина накладних на повернення товару не містить посилання на видаткову накладну, за якою поставлявся товар (а.с. 211-218, 239-242), що унеможливлює встановлення суми, на яку було повернуто товар за такими накладними.

Таким чином, дослідивши надані суду видаткові накладні на повернення товару, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що поставлений за видатковими накладними, на підставі яких заявлені позовні вимоги у справі, товар було частково повернуто відповідачем на загальну суму 4 343,01 грн за наступними накладними на повернення товару: № ЦА-Нв-0001003 від 26.09.2013 та № ЦА-Нв-0001004 від 26.09.2013.

Отже, станом на час прийняття рішення судом першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем з оплати отриманого у період з 20.06.2013 по 04.07.2013 товару склала 121 202,93 грн (130 875,94 грн - 4 343,01 грн - 9 330,00 грн).

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки отримання товару на виконання договору №54281 від 26.04.2013 за наявними в матеріалах справи видатковими накладними, окрім накладних, що містять посилання на довіреність № 68 від 01.06.2013, відповідачем не спростовано, строк оплати за договором настав, а доказів належної оплати відповідачем не надано, при цьому розмір заборгованості за поставлений товар підтверджується належними доказами, з огляду на приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача основного боргу та задоволення такої у заявленому позивачем розмірі 111 922,86 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім основної суми боргу просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 28 175,09 грн, нараховані на підставі п. 10.4 договору на суму боргу, яка за його розрахунком станом на час звернення з позовом до суду становила 140 875,43 грн.

У відповідності до статей 629 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Так, сторонами у п. 10.4 договору №54281 від 26.04.2013 було визначено, що за умови прострочення покупцем строків оплати за товар за цим договором, останній має сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі двадцяти відсотків від простроченої суми.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У статті 694 Цивільного кодексу України визначено особливості продажу товару в кредит, зокрема, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Юридичний аналіз наведеного законодавчого положення свідчить про те, що відповідна правова норма містить: визначення неправомірної поведінки покупця (прострочення оплати товару), вид відповідальності (відсотки відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України) та базу нарахування (прострочена сума).

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому, як зазначається у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 №14, стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

З огляду на викладене та враховуючи положення статті 627 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, колегія суддів находить обґрунтованою та доведеною вимогу позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на те, що сума боргу відповідача перед позивачем складає 121 202,93 грн, колегія суддів, здійснивши розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, встановила, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 24 240,59 грн (121 202,93 грн х 20%).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, в сумі 136 163,45 грн, з яких 111 922,86 грн основного боргу та 24 240,59 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, а в задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 3 934,50 грн слід відмовити.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Оскільки місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність між сторонами у справі правовідносин з поставки товару, що виникли у спрощений спосіб та відсутність між ними домовленості про встановлення відповідальності за несвоєчасну оплату товару в розмірі 20% за користування чужими грошовими коштами, рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №910/19352/13 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 28 175,09 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та винесенням в цій частині нового рішення про стягнення з ТОВ «Асторія Прайм Сервіс» на користь ТОВ «Оптіма-Фарм, ЛТД» 24 240,59 грн.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним господарським судом, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс» має бути залишена без задоволення.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову судові витрати за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у зв'язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 у справі №910/19352/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013 у справі №910/19352/13 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Асторія Прайм Сервіс» (04070, м. Київ, вул. Волоська, буд. 55/57; код ЄДРПОУ 36137393; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь спільного українсько-естонського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18-а; код ЄДРПОУ 21642228) 111 922 (сто одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн 86 коп основної заборгованості, 24 240 (двадцять чотири тисячі двісті сорок) грн 59 коп процентів за користування чужими грошовими коштами та 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) грн 27 коп судового збору.

В іншій частині позову відмовити».

4. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/19352/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка