Постанова

від 08.07.2014 по справі 820/14081/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 р. Справа № 820/14081/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. по справі № 820/14081/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000", звернувся до суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000512220 та № 0000522220 від 13 червня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правомірно формував податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Рест-Профі" за травень 2012р., що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000" задоволено.

Індустріальна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог скарги посилається на обставини встановлені в акті перевірки.

Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Індустріальної МДПІ м. Харкова на підставі наказу від 08.05.2013 року № 848 згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, .ст.79 Податкового Кодексу України була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Рест-Профі" (код за ЄДРПОУ 35860329) та ТОВ ІВФ "Спецтехстрой" за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 27.05.2013 року № 2358/22-207/37368122 .

Висновками зазначеного акту перевірки встановлено порушення: п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 462666,67 грн. у тому числі: за 3 квартал 2012року на суму 462666,67 грн.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення № 0000512220 та № 0000522220 від 13 червня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем основного засобу, який в свою чергу був використаний останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Відповідно до приписів п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, згідно з вимогами п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, п.198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, як вбачається з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Так, п.п.201.1, 201.4 ст.201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При чому, податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Також п.201.6 ст.201 цього ж Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Окрім того, положеннями п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Так, згідно із ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як слідує з п.2 ст.3 цього ж Закону №996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Як визначено п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (затв. наказом Міністерства фінансів України від №88 від 24.05.1995р.), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські ж операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до приписів п.2 зазначеного Наказу №88, ведення форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

До того ж, як слідує з п.2.4 цього ж Положення, усі первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вже зазначалося вище, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Разом з тим, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для правильного вирішення спору підлягає встановленню факт реальності поставки позивачу товару із з'ясуванням обставин щодо наявності у постачальника товару фізичних та технічних можливостей здійснювати поставку товару, порядку його передачі та отримання, умов транспортування.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні податкові повідомлення-рішення були винесені податковим органом внаслідок взаємовідносин позивача з ПРП "Тест - Профі".

В підтвердження права на формування податкового кредиту позивачем надано суду: договір купівлі-продажу № 120401 від 02.04.2012р., згідно умов якого (п.1.1.), ПП "Рест-Профі" передає ТОВ "Транстерміналсервіс-2000" право власності на продольно-фрезерний станок : моделі 6620 зав. № 20, 1971 року випуску у комплекті зі столом 6300x2000мм та 4 фрезерних головки, що був у експлуатації, виробництва Ул"янівського заводу важких та унікальних станків, у кількості 1 шт., за ціною 2776000,00 грн., у тому числі ПДВ 462666,67 грн.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано: видаткову накладну №РН040501 ВІД 04.05.2012 року на товар, та податкову накладну № 27 від 04.05.2012 року на суму 2773000,00 грн., банківські виписки, де отримувачем є ПП "Баварія-Ф" згідно договору уступки права вимоги від 01.06.2012р. № 120601.1 між ТОВ "Рест-профі" та ПП "Баварія-Ф".

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність у позивача видаткових та податкових накладних з ПДВ, виданих продавцем товару та оплата вартості товару не є достатніми підставами для формування податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції не досліджено той факт, що позивачем крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: документів, що підтверджують транспортування станку, актів прийому-передачі придбаного товару, документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару, документи на підтвердження використання вказаної продукції у своїй господарській діяльності.

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Згідно умов договору купівлі-продажу від 02 квітня 2012 року №120402, укладеного між ТОВ "Транстерміналсервіс-2000" та ПП ТЕСТ- ПРОФІ" транспортування товару з цеху ЦРМП, розташованого на території заводу ПАТ "Еергомашспецсталь", м. Краматорськ здійснює покупець.

Пунктами 1 та 11.3 Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від їх місцезнаходження до покупця, а саме: не надано ані товарно-транспортних накладних, які засвідчують факт відвантаження придбаних товарно матеріальних цінностей, ані подорожніх листів, що підтверджують факт перевезення продольно-фрезерного станку, які б достовірно підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, конкретизацію виду товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Отже, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем товару, колегія суддів дійшла висновку про непідтвердження реальності проведення господарської операції, тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Крім того, визначення основних фондів закріплено в ч.3 ст. 139 Господарського кодексу України, де вказано, що "основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів".

Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за №893/4186, затверджений "План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій" (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1591. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28.12.2011 року за №1557/20295), який застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

Синтетичні рахунки (рахунки першого порядку) і субрахунки до них (рахунки другого порядку) у цьому Плані рахунків згруповані у такі класи: 1. Необоротні активи; 2. Запаси; 3. Кошти, розрахунки та інші активи; 4. Власний капітал і забезпечення зобов'язань; 5. Довгострокові зобов'язання; 6. Поточні зобов'язання; 7. Доходи і результати діяльності; 8. Витрати за елементами; 9. Витрати діяльності; 0. Позабалансові рахунки.

Рахунок 10 "Основні засоби" призначений для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості, та має такі субрахунки: 100 "Інвестиційна нерухомість";101 "Земельні ділянки"; 102 "Капітальні витрати на поліпшення земель"; 103 "Будинки та споруди"; 104 "Машини та обладнання"; 105 "Транспортні засоби"; 106 "Інструменти, прилади та інвентар"; 107 "Тварини"; 108 "Багаторічні насадження"; 109 "Інші основні засоби".

При цьому, судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось позивачем, що продольно-фрезерний станок придбавався з метою його використання позивачем у своїй господарській діяльності, а тому повинен був прибуткований ТОВ "НВЦ ТРС" на рахунку 10 "Основні засоби" .

Як вбачається з матеріалів справи, що ТОВ "НВЦ ТРС" не надано доказів оприбуткування та обліку на розрахунках та субрахунках синтетичного бухгалтерського обліку придбаного ним продольно-фрезерного станку моделі 6620 зав. № 20, 1971 року випуску у комплекті зі столом 6300x2000мм та 4 фрезерних головки.

Отже, за відсутності інших документів, крім податкової та видаткової накладних, колегія суддів погоджується з висновками податкової служби про наявність в діях позивача порушень п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 462666,67 грн. у тому числі: за 3 квартал 2012року на суму 462666,67 грн.

Таким чином, наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідна угода не мала реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197 п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. по справі № 820/14081/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транстерміналсервіс-2000" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень -відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Бершов Г.Є.