Рішення

від 08.07.2014 по справі 524/8161/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/8161/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2204/14

Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О.

Доповідач Пилипчук Л. І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого: судді Пилипчук Л.І.

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.,

при секретарі: Філоненко О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката ОСОБА_2, представника відповідача Горбаченка Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 травня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного підприємства "Придніпровська регіональна будівельна компанія" про визнання трудового договору укладеним, стягнення заробітної плати та моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив вважати укладеним трудовий договір між ним та ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія", та стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату у сумі 27 000,00 грн. та моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з травня по серпень 2012 року працював в ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" зварником та виконував роботи по устаткуванню трубопроводів для устаткування сушильних агрегатів та іншу роботу, проте не отримував заробітну плату за червень-серпень 2012 року, з розрахунку 9 000,00 грн. за місяць.

Крім того, вважає, що вищевказаними діями відповідача йому спричинені душевні страждання, що виражались у неможливості належним чином утримувати родину.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" про визнання трудового договору укладеним, стягнення заробітної плати та моральної шкоди задоволені частково.

Визнано, що у червні, липні та серпні 2012 року ОСОБА_4 працював виконробом у ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" на підставі укладеного з ним трудового договору.

Стягнуто з ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" на користь ОСОБА_4 3 298,00 грн. заробітної плати та 2 000,00 грн. моральної шкоди.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" на користь держави 486,20 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив рішення місцевого суду частково скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Посилався на те, що суд дійшов невірного висновку щодо отримання ним протягом червня-серпня 2012 року мінімальної заробітної плати, оскільки офіційно не був працевлаштований у ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія".

Крім того, вказує на те, що судом не враховано характер виконання позивачем роботи високої кваліфікації та проходження ним в цей період навчання в ДП «Навчально-виробничий комбінат ТОВ «Да-допомога» з питань охорони праці та перевірку відповідних знань.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Місцевим судом встановлено та не заперечується жодною зі сторін, що з травня 2012 року ОСОБА_4 працював на посаді виконроба в ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" без видання наказу про прийом на роботу та відповідного запису в трудовій книжці.

Дана обставина також підтверджується наявними у матеріалах справи звітами, що подавались ПП "Придніпровська регіональна будівельна компанія" до Пенсійного фонду України протягом червня-серпня 2012 року та відомостями про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам /а.с. а.с. 85-114/.

Відповідно до наказу ПП Придніпровська регіональна будівельна компанія" №10.08/2012 від 10 серпня 2012 року у зв'язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин робітника ПП «ПРБК», ОСОБА_4 звільнено з займаної посади з 10 серпня 2012 року, відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України /а.с. 140/.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов ?язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року також роз'яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що попри відсутність наказу про прийняття на роботу та відсутність відповідних записів у трудовій книжці щодо прийняття та звільнення з роботи, ОСОБА_4 фактично був допущений до роботи в ПП «Придніпровська регіональна будівельна компанія», що свідчить про наявність між сторонами трудових відносин, які належним чином не були документально оформлені.

Задовольняючи частково позовні вимоги у частині стягнення невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обумовлений ним розмір заробітної плати у сумі 9 000,00 грн. на місяць, при цьому, заробітна плата ОСОБА_4 не може бути меншою, ніж гарантований законом мінімальний розмір заробітної плати в Україні.

Між тим, із таким висновком місцевого суду погодитися не можна, оскільки він не в повній мірі відповідає обставинам справи і нормам матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Як убачається з матеріалів справи, разом зі звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ПП «Придніпровська регіональна будівельна компанія» подавало до Пенсійного фонду України в м. Кременчуці за період з червня по серпень 2012 року включно, відомості про нарахування заробітної плати (доходу) кожному зі застрахованих осіб, що рахувалися за підприємством.

Так, відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам, за червень 2012 року ПП «Придніпровська регіональна будівельна компанія» нарахована заробітна плата ОСОБА_4 становила 1 100,00 грн., сума єдиного внеску за звітний місяць - 39,60 грн. /а.с. 94/, за липень 2012 року - 1 115,00 грн., з вирахуванням 40,14 грн. єдиного внеску /а.с. 105/, за серпень - 48,48 грн., з вирахуванням єдиного внеску 1,75 грн. / а.с. 114/.

У свою чергу, відповідачем не заперечується та не спростовується розрахунковими (банківськими) відомостями, що позивачу за вказаний вище період часу не було виплачено заробітну плата на загальну суму 2 181,99 грн.

При цьому, дійшовши обґрунтованого висновку про сплату відповідачем єдиного внеску позивача на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як підтвердження того, що між сторонами у справі існували трудові відносини, суд першої інстанції не взяв до уваги відомостей за звітний період про фактичне нарахування ОСОБА_4 заробітної плати (доходу), та виходив із мінімального розміру заробітної плати в Україні за кожен повний місяць роботи позивача, тоді як за серпень 2012 року, згідно відомостей про нарахування заробітної плати, ОСОБА_4 було нараховано лише 48,48 грн. заробітної плати.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням ст. 23 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", висновки місцевого суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими та відповідають обставинам справи, а тому, на думку колегії суддів, є правильними.

Твердження апелянта щодо отримання заробітної плати у розмірі 9 000,00 грн. на місяць, у порушення вимог ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України, не підтверджується належними та допустимими доказами. Будь-якого документального підтвердження наявності підстав для нарахування ОСОБА_4 заробітної плати в іншому розмірі, відмінному від того, що міститься у звітах до органу пенсійного фонду, матеріали справи не містять. Разом з тим, доказування не може ґрунтуватися лише на припущеннях сторони.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на розгляд судом аналогічного трудового спору, у якому відповідач ПП «ПРБК» визнав позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення заробітної плати у сумі 6 000,00 грн., не беруться колегією суддів до уваги, оскільки встановлені у вказаній цивільній справі обставини не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи, у розумінні ст. 61 ЦПК України, у зв'язку з відмінним складом сторін та предметом спору, який лише побічно пов'язаний з даним спором.

З урахування викладеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду у частині задоволених позовних вимог щодо стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати, не в повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, тому, у силу положень ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні у цій частині з ухваленням нового рішення, яким стягнути на користь позивача 2 181,99 грн. невиплаченої заробітної плати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 травня 2014 року у частині стягнення заробітної плати у сумі 3 298,00 грн. змінити.

Стягнути з приватного підприємства «Придніпровська регіональна будівельна компанія» (ідентифікаційний код 34169821) на користь ОСОБА_4 2 181,99 грн. заробітної плати.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: Пилипчук Л.І.

Судді: Дряниця Ю.В.

Кривчун Т.О.

З оригіналом згідно:

суддя Пилипчук Л.І.