Постанова

від 15.07.2014 по справі 910/5419/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р. Справа№ 910/5419/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Куриленко І. О. - представник за довіреністю від 12.03.2014

від відповідача: Борисов М. П. - представник за довіреністю від 14.07.2014

Майсюра В. М. - директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014

у справі № 910/5419/14 (суддя Капцова Т. П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Архі гласс плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест»

про стягнення 39 341,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 39 341,40 грн., перерахованих позивачем відповідачу на підставі рахунку-фактури № 02/02/10 від 04.02.2011 за проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW 90, які відповідачем проведені не були.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2014, повний текст якого складений 16.06.2014, у справі № 910/5419/14 позов задоволений повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що зі змісту рахунку-фактури № 02/02/10 від 04.02.2011 слідує, що грошові кошти були перераховані відповідачу на виконання договору на проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90 від 04.02.11 № 6Б-11, належних доказів укладення якого матеріали справи не містять, а відтак, грошові кошти в сумі 39 341,40 грн., сплачені на виконання такого договору, набуті відповідачем без достатньої правової підстави та, в силу приписів ст. 1212 ЦК України, підлягають поверненню позивачеві.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тест» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 по справі № 910/5419/14 повністю та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що спірне рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, безпідставно визнав встановленими обставини, які суперечать викладеним позиціям сторін процесу, та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду, а також не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

Так, відповідач зазначив про те, що як позивач, так і відповідач підчас розгляду справи в суді першої інстанції стверджували про укладення ними договору, а відтак суд першої інстанції з посиланням на приписи ч. 1 ст. 35 ГПК України якою встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, мав визнати факт укладення договору таким, що не потребує доказування.

Також відповідач зазначив про те, що навіть якщо припустити, що сторонами договору не було додержано його письмової форми, то ч. 1 ст. 181 ГК України допускає укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що і було зроблено позивачем при направлення гарантійного листа та вчинення оплати послуг, в той час як відповідач зі свого боку вчинив всі можливі дії, необхідні для виконання договору, а саме, здійснив закупівлю матеріалів для проведення випробувань тощо.

Крім того, відповідач зазначив про те, що відсутні підстави вважати, що договір був неукладений через те, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору, оскільки згідно з вимогами ст. 646 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію, в той час як позивачем не було направлено інших умов, аніж визначених у договорі, що свідчить про повну згоду з усіх істотних умов договору про надання послуг про випробування.

Відповідач зазначив про те, що за весь час з моменту укладення договору і на сьогоднішній день позивач не направив відповідачу зразки продукції - протипожежної завіси EW90, що не заперечує сам позивач в листі-вимозі № 523 від 09.07.2013, а відтак, відповідачем спірні роботи не виконані через те, що йому не були надані зразки для таких робіт, тобто спірний договір не виконаний саме з вини позивача, в той час як частина 2 ст. 903 ЦК України встановлює, що якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вказані обставини, відповідач робить висновок про те, що у нього немає і не може бути обв'язку повернути плату за спірні послуги, в той час як єдиним обов'язком, який в нього є і від якого він не відмовляється, є обов'язок виконати умови договору № 6Б-11 і надати послуги з проведення випробування протипожежної завіси EW90, який він готовий провести негайно після отримання зразків.

Крім того, відповідач зазначив про те, що Господарським судом міста Києва не взято до уваги фактично понесені відповідачем витрати, а саме, придбання матеріалів, необхідних для проведення випробувань (рахунок-фактура № 000005 від 08.05.2013, платіжне доручення № 70 від 28.05.2013, видаткова накладна № 0000001 від 26.05.2013 на суму 20 040 грн.), сплати податку на додану вартість (податкові накладні від 10.02.2011 (700 грн.), від 13.04.2011 (233,40 грн.), 02.03.20142 (1 500 грн.) та від 02.03.2012 (1 723 грн.), виплату заробітної плати працівникам.

Порушення норм процесуального права, на думку відповідача, полягало в тому, що ухвалою від 31.03.2014 Господарський суд міста Києва визначив явку представників сторін обов'язковою та зобов'язав надати документи та докази, необхідні для всебічного розгляду спору, в той час як позивач двічі не з'явився в судову засідання без поважних причин, хоча і був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, а також не надав суду витребуваних документів.

Ухвалою від 02.07.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Шевченко Е. О. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014, враховуючи перебування судді Шевченка Е. О. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи № 910/5419/14 у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А..

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Як слідує з матеріалів справи, рішенням № 6702с4-11 від 26.01.2011 (а.с.38), Державний центр сертифікації МНС України (ОС Держцентр). розглянувши заявку позивача від 24.01.2011 № 6701с4-11, визначив відповідача для проведення випробувань протипожежної завіси (екрану), що улаштовується на об'єктах із забезпечення її зрошення від автоматичних установок водяного пожежогасіння, з межею вогнестійкості ЕІ 90 (EW 90), з блоком керування ЕСУ БВВ-01 виробництва позивача на відповідність вимогам пп. 2.14, 4.41 ДБН В.1.1-7-2002, п.1.2 ТУ У28.7-35574520-001:2008.

Випробування мають проводитись відповідачем на двох однакових зразках продукції, за участі представника ОС Держцентр.

Листом від 02.02.2011 № 2 (а.с.36) позивач звернувся до відповідача з проханням провести на підставі рішення № 6702с4-11 від 26.01.2011 випробування штори протипожежної виробництва позивача на відповідність вимогам пп. 2.14, 4.41 ДБН В.1.1-7-2002, п.1.2 ТУ У28.7-35574520-001:2008, оплату чого гарантував згідно з договором.

Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 02/02/10 від 04.02.2011 до договору № 6Б-11 від 04.02.2011 на суму 39 341,40 грн., (а.с.20) на оплату проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90.

Як вбачається з виписки з банківського рахунку позивача, за період з 10.02.2011 по 16.03.2012 він перерахував на рахунок відповідача 39 341,40 грн., в тому числі: 10.02.2011 - 4 200 грн., 13.04.2011 - 15 800,40 грн., 02.03.2012 - 9 000 грн., 06.03.2012 - 10 341 грн. з призначенням платежу: Плата за проведення сертифікації згідно рах. № 02/02/10 від 04.02.2011 з ПДВ 20% - 1 500,00 грн.

Вказані обставини, а також те, що оплачені позивачем випробування відповідачем проведені не були, сторонами не заперечуються.

Листом від 09.07.2013 № 523 (а.с.25) позивач, посилаючись на те, що протипожежна завіса для проведення випробувань поставлена не була, тому випробування не були проведені, та на те, що станом на даний момент ця категорія товару виведена з асортименту послуг позивача, просив відповідача повернути 39 341,40 грн., перерахованих згідно з рахунком-фактурою №02/02/10 від 04.02.2011, на розрахунковий рахунок позивача як помилково перераховані.

Вказаний лист відповідач одержав 12.07.2013, що підтверджується належними документальними доказами (а.с.25 зворот).

Листом від 11.10.2013 № 11/10/01 (а.с.26) позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути 39 341,40 грн. та сплатити нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 265,15 грн., посилаючись на те, що роботи за укладеним сторонами Договором № 6Б-11 від 04.02.2011 відповідачем безпідставно виконані не були, грошові кошти, незважаючи на звернення (лист від 09.07.2013 № 523), не повернуті.

До матеріалів справи долучені належні докази направлення позивачем відповідачу вказаного листа (а.с.26 зворот).

Відповідач на листи позивача не відповів, гроші не повернув.

28.03.2014 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 39 341,40 грн. боргу, виходячи з того, що, незважаючи на отримані від позивача кошти, роботи по укладеному сторонами Договору № 6Б-11 відповідачем виконані не були.

Копії вказаного договору позивач до матеріалів справи не долучив, пояснивши в позовній заяві, що два його примірники знаходяться у відповідача.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву (а.с.32-35) також зазначає про те, що сторонами укладено типовий договір № 6Б-11 щодо проведення випробувань, але стверджує, що два примірники Договору № 6Б-11, підписані з боку відповідача, знаходяться у позивача.

Відповідно до приписів ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

За правилами ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України певні обставини мають доводитися певними доказами.

Факт укладення договору як єдиного документу може бути доведений оригіналом такого договору, підписаного сторонами та завіреного їхніми печатками.

Ухвалою суду про порушення провадження у справі № 910/5419/14 від 31.03.2014 суд першої інстанції зобов'язав сторони надати суду договір № 6Б-11 на проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90.

Незважаючи на вимоги суду, ані позивач ані відповідач оригіналу договору № 6Б-11 від 04.02.2011, який би був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їхніми печатками, представити не змогли.

Долучений до матеріалів справи та скріплений лише підписом та печаткою відповідача дублікат Договору на проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90 від 04.02.11 № 6Б-11 не є належним доказом укладення сторонами вказаного договору.

Водночас позивач, у письмових поясненнях № 1/30/2014 від 30.05.2014 (а.с.53-54), повідомивши, що у позовній заяві він помилково зазначив про укладення з відповідачем Договору № 6Б-11 від 04.02.2011, змінив підставу позову, зазначивши, що незважаючи на відсутність підписаного між позивачем та відповідачем договору на проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90, вказаний правочин відповідно до положень ст. 205 ЦК України є вчиненим, адже відповідачем був наданий рахунок-фактура № 02/02/10 від 04.02.2011, який став підставою для перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 39 341,40 грн. в якості 100% передоплати за проведення робіт, які відповідачем були отримані.

Тобто, фактично, позивач ґрунтує свої майнові вимоги до відповідача, виходячи з наявності укладеного між ними у спрощений спосіб господарського договору, умов якого відповідач не виконав, і вимагає повернути перераховані за цим договором грошові кошти, ґрунтуючись на нормах ст. 526 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та ч.2 ст.530 ЦК України, згідно з якою, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає безпідставною думку позивача про наявність укладеного сторонами у спрощений спосіб договору про надання відповідачем послуг з проведення випробувань з огляду на таке.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

За правилами ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 639 ЦК України).

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 640-642 ЦК України унормовано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Визначення договору про надання послуг міститься у ст. 901 ЦК України.

Так, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Послуги можуть надаватися як на платній (стаття 903 ЦК України), так і безоплатній основі (стаття 904 ЦК України).

Істотними умовами договору про надання послуг є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

У випадку, коли договір про надання послуг відповідає ознакам господарського договору, відповідно до статті 179 ГК України його істотною умовою, як і будь-якого іншого господарського договору, є строк.

Документальні докази, на які позивач посилається на підтвердження наявності укладеного між сторонами у спрощений спосіб договору про надання послуг, а саме, вищезгадані лист позивача на адресу відповідача від 02.02.2011 № 2 з пропозицією провести сертифікаційні випробування протипожежної завіси EW90, рахунок-фактуру № 02/02/10 від 04.02.2011, який відповідач виставив позивачу на оплату проведення замовлених випробувань, виписка з банківського рахунку позивача за період з 10.02.2011 по 16.03.2012 про перерахування на рахунок відповідача чотирма платежами 39 341,40 грн., не містять доказів того, що сторони досягли згоди щодо такої істотної умови договору, як строк виконання відповідачем зобов'язань з проведення випробувань.

Слід зазначити про те, що спір, що є предметом вирішення у цій справі, виник саме через недосягнення сторонами згоди щодо строку виконання відповідачем зобов'язань з проведення випробувань.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи не доведено факт виникнення і існування між сторонами у справі договірних відносин, а відтак і укладення договору на проведення сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90 у спрощений спосіб.

Враховуючи недоведеність факту укладення сторонами як договору № 6Б-11 від 04.02.2011, так і договору на проведення відповідачем сертифікаційних випробувань у спрощений спосіб, посилання відповідача на те, що у суду першої інстанції були підстави визнати факт укладення сторонами договору таким, що не потребує доказування, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 35 ГПК України, якою встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, визнаються колегією суддів безпідставними.

Відповідно до ч. 8 ст. 181ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За приписами статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави - безпідставно набуте майно, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

Враховуючи досліджені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що кошти в сумі 39 341,40грн., перераховані позивачем на рахунок відповідача згідно з платіжними дорученнями від 10.02.2011, від 13.04.2011, від 02.03.2012 та від 06.03.2012, набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Зважаючи на відсутність належних доказів на підтвердження повернення відповідачем позивачу безпідставно збережених коштів в сумі 39 341,40 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача цих коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

З огляду на підстави задоволення позовних вимог, а саме те, що договір, предметом якого є проведення відповідачем сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90, не є укладеним, посилання відповідача на приписи ч. 2 ст. 903 ЦК України, яка встановлює наслідки неможливості виконання укладених договорів, на думку колегії суддів є помилковими, так само, як і посилання відповідача на наявність в нього обов'язку виконати спірні роботи.

Щодо посилань відповідача на те, що для виконання спірних робіт ним фактично понесені витрати на придбання матеріалів, необхідних для проведення випробувань (рахунок-фактура № 000005 від 08.05.2013, платіжне доручення № 70 від 28.05.2013, видаткова накладна № 0000001 від 26.05.2013 на суму 20 040 грн.), сплати податку на додану вартість (податкові накладні від 10.02.2011 (700 грн.), від 13.04.2011 (233,40 грн.), 02.03.20142 (1 500 грн.) та від 02.03.2012 (1 723 грн.) та виплату заробітної плати працівникам, слід зазначити, що, за умови відсутності між сторонами договірних відносин щодо проведення відповідачем сертифікаційних випробувань протипожежної завіси EW90, будь-які дії відповідача, спрямовані на підготовку та забезпечення таких випробувань, проводились ним без погодження з позивачем, тобто на власний ризик, і покладення на позивача відповідальності за проведення відповідачем таких дій суперечить приписам чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що, матеріали справи не містять доказів того, що з 2011 року, після одержання від позивача спірних коштів відповідач звертався до позивача з вимогою надати зразки продукції для проведення сертифікаційних випробувань, чи узгоджував з позивачем придбання панелей для вогневих випробувань дверей, воріт, несучих стін, які, як зазначає відповідач, ним були придбані саме для проведення випробувань, замовлених позивачем.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з приписами чинного законодавства суд має право визнати явку сторін в судове засідання обов'язковою і зобов'язати надати певні докази, проте правовим наслідком невиконання сторонами вказаних вимог не визначено чинним законодавством як підстава для відмови в позові або залишення його без розгляду. Суд розглядає справу в такому випадку за наявними в матеріалах справи документальними доказами.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 у справі № 910/5419/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Тест».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тест» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 у справі № 910/5419/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 у справі № 910/5419/14 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5419/14.

Повний текст постанови складено: 21.07.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна