Ухвала

від 08.07.2014 по справі 816/725/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 р.Справа № 816/725/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2014р. по справі № 816/725/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцька трикотажна фабрика"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Кременчуцька трикотажна фабрика" (далі - ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика", позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому, з урахуванням уточнень позовних аимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2013 року № 0000562205/422.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2014 р. адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Кременчуцька трикотажна фабрика" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 04 березня 2013 року № 0000562205/422.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 21049890) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцька трикотажна фабрика" (код ЄДРПОУ 00310924) витрати зі сплати судового збору в розмірі 266 (двісті шістдесят шість) гривень 90 (дев'яносто) копійок.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1 ст. 198, ст.201 Податкового кодексу України, ст. ст. 9, 11, 69, 86 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика", ідентифікаційний код 00310924, є юридичною особою, перебуває на податковому обліку у Кременчуцькій ОДПІ з 24 травня 1996 року (т. 5 а. с. 18-21) та є платником податку на додану вартість з 29 вересня 1997 року відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200014089 від 14 грудня 2011 року (т. 5 а. с. 18).

У період з 05 лютого 2013 року по 11 лютого 2013 року відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан-Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Економ Ресурс", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг" за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2012 року, у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 20 листопада 2012 року № 36533/10/11-112.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 18 лютого 2013 року № 1508/22.4-09/00310924, у висновках якого відображено порушення позивачем, серед іншого, пунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.1 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість усього в розмірі 186 521 грн. 40 коп.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення рішення від 04 березня 2013 року № 0000562205/422, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальному розмірі 133 448 грн. 88 коп., в т.ч. за основним платежем - 109 507 грн. 90 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23 940 грн. 98 коп.

Не погодившись з висновками акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 вказаного закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Аналогічні вимоги містилися і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037).

Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Інших обмежень щодо визнання податкової накладної недійсною в вищезазначених нормативних актах не міститься.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Вказані вище норми Закону України "Про податок на додану вартість" кореспондуються з нормами чинного Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 201.4. ст. 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З акту перевірки та розрахунку суми грошового зобов'язання (т. 5 а. с. 71) вбачається, що фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про не підтвердження реальності здійснення господарських взаємовідносин позивача із ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Анві Продукт".

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що в перевіряємий період між позивачем та ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Анві Продукт" укладено ряд договорів щодо придбання позивачем полотна та будматеріалів (вікна м/п, лінолеум, панель ПВХ, щебінь, ворота в'їздні тощо) (т. 4 а. с. 74-81, 88-137; т. 5 а. с. 134-145).

На підтвердження фактичного виконання умов досягнутих домовленостей позивачем надано договори, податкові, видаткові та прибуткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 4 а. с. 74-81, 88-137; т. 5 а. с. 134-145).

Відповідно до прибуткових ордерів товар оприбутковано на склад ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика".

Будівельні матеріали використані позивачем для здійснення ремонту у виробничому корпусі та прилеглої території ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика", що підтверджується актами до матеріальних звітів.

Відповідно до накладних-накопичувальних на передачу (прийом) полотна, лімітно-заборних карток, накладних на внутрішнє переміщення матеріалів полотно передавалось зі складу ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика" у швейний цех для виготовлення білизни та одягу.

Виготовлена продукція передавалась на склад готової продукції, що підтверджується відповідними накладними, та в подальшому реалізовувалась при роздрібній торгівлі, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Анві Продукт", взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Доводи апеляційної скарги про те, що податкові та видаткові накладні не містять розшифровки прізвища особи, відповідальної за приймання товару, в них не зазначено, на виконання яких договорів здійснювалась передача товару до позивача, а тому вони не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Реальність вказаної господарської операції підтверджується наданими підприємством позивача первинними бухгалтерськими документами, перелік яких зазначено вище.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно з п.201.1.ст.201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

З аналізу вказаної норми можна дійти висновку про те, що наведений перелік реквізитів є вичерпним, а отже, прізвище особи, відповідальної за приймання товару, не є обов'язковим реквізитом податкової накладної.

З наданих до матеріалів справи податкових накладних вбачається, що в них зазначено вид цивільно- правового договору та інші обов'язкові реквізити.

Щодо доводів відповідача в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність у ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика" сертифікатів якості та документів, що дають змогу встановити фактичне придбання товару (полотна), підтверджуючих транспортування товару, придбаного від ПП "Анві Продукт" та ТОВ "Стар Прайм", колегія суддів зауважує на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи, а також документи, які підтверджують використання придбаних позивачем товарів в господарській діяльності.

Також необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що загальна сума господарських операцій між позивачем та ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Анві Продукт" з придбання товару включена до складу податкового кредиту.

Придбаний позивачем товар використовувався у власній господарській діяльності.

Крім того, матеріалами справи підтверджено фактичне отримання товару позивачем від контрагентів, оприбуткування товару на складі підприємства для використання в господарській діяльності. Також, відповідно до умов договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами, постачання товару здійснювалось контрагентами.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності (накладних), ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути підставою для висно вків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвер дження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки ві дповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не витрати з придбання ТМЦ.

Не приймаються до уваги і доводи відповідача про те, що позивачем для перевірки не було надано документів, що посвідчують якість продукції, з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 61 Податкового кодексу України органи ДПС здійснюють податковий контроль, який визначено як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Одним із різновидів податкового контролю є перевірки.

Згідно з п.75.1 Податкового кодексу України документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями п.п.75.1.2 Податкового кодексу України визначений вичерпний перелік категорій документів, що можуть бути предметом вивчення під час документальної планової перевірки та які платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі (п.85.2 ПКУ). До їх числа віднесені податкові декларації (розрахунки), фінансова, статистична та інша звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків.

Поряд з цим, згідно з п.44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів зауважує, що технічна документація на продукцію та документи про сертифікацію не можуть бути віднесені до категорії первинних та інших, визначених чинним законодавством документів, що повинні використовуватися в бухгалтерському та податковому обліку підприємства для нарахування податкових зобов'язань, тому, відповідно, платник податку не повинен забезпечувати їх зберігання протягом терміну, передбаченого п.44.3 ПКУ.

З огляду на викладене, а також враховуючи зміст та мету документальної перевірки, вказана документація не може бути предметом дослідження та контролю під час її проведення, а, отже, і підставою для відповідних висновків згідно з вимогами п.83.1, ст.83 ПКУ.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Наказом Державною комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики віл 01 лютого 2005 року № 28 затверджений Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Відповідності до п. 25.1 зазначеного Переліку обов'язковій сертифікації піддягають вироби та полотна трикотажні білизняні для дітей.

Як вбачається з пояснень представника позивача, придбане полотно не є білизняним для дітей і використовувало його підприємство позивача для пошивів жіночої, а не дитячої білизни, а тому у позивача відсутні сертифікати якості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується виключно на висновках актів ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 05 вересня 2012 року № 798/22-317/37106984 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Анві Продукт" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 12 травня 2010 року по 30 червня 2012 року", ДПІ у Печерському районі м. Києва від 18 травня 2012 року № 1342/22-9/37403093 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Стар Прайм" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 серпня 2010 року по 31 березня 2012 року", Світловодської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 21 вересня 2012 року № 296/2200/37142844 "Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ "Імпекс Продгарант" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період 01 травня 2010 року по 21 вересня 2012 року", ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 06 вересня 2012 року за № 803/22-317/36088493 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Реал Інвест" щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01 серпня 2008 року по 31 серпня 2012 року".

Проте, необхідно зауважити на те, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на вирок Київського районного суду м. Полтави Полтавської області від 27 листопада 2013 року у справі № 552/1498/13-к, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України у зв'язку з придбанням та здійсненням ОСОБА_2 реєстрації підприємств, у тому числі, ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Анві Продукт", які не мали на меті здійснення підприємницької діяльності (фіктивні підприємства) за період з червня 2011 року по березень 2012 року.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 квітня 2014 року вказаний вирок Київського районного суду м. Полтави змінено та, серед іншого, дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України на ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що посилання податкового органу на вказані судові рішення, як на підставу для висновку про не підтвердження фактичного здійснення позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, є необґрунтованими, оскільки вироком суду, що набрав законної сили, встановлено фіктивність таких підприємств як ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Стар Прайм", ПП "Анві Продукт" за період з червня 2011 року по березень 2012 року, в той час як під час перевірки досліджувались господарські операції позивача з ПП "Анві Продукт" за грудень 2010 року, з ТОВ "Стар Прайм" за лютий 2011 року, з ТОВ "Реал Інвест" за травень 2009 року, червень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, грудень 2009 року та лютий 2010 року, тобто в частині, що не охоплена вироком Київського районного суду м. Полтави.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, оскільки ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика" належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення податкового кредиту.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що господарські операції між ПАТ "Кременчуцька трикотажна фабрика" та ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм", ТОВ "Анві Продукт" мали реальний характер, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку зазначених документів при визначенні податкового кредиту підприємства у звітному податковому періоді.

Крім того, аналогічні висновки містяться і в постанові Полтавського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року, залишеній без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі № 816/4373/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцька трикотажна фабрика" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, відповідно до висновків якої судом підтверджено реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Реал Інвест", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Стар Прайм" та правомірність віднесення до складу валових витрат вартість придбаного товару від вказаних контрагентів.

Згідно з ч. 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки та в апеляційній скарзі, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1 ст. 198, ст.201 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а тому воно підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2014р. по справі № 816/725/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В. Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.