Рішення

від 10.07.2014 по справі 369/2336/14-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2336/14-ц

Провадження №2/369/1464/14

РІШЕННЯ

Іменем України

10.07.2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ткаченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ Київської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, застосування наслідків недійсності правочину, зобов»язання вчинити певні дії, шляхом скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні приміщеннями, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду від 19.07.1973 їй належить ? частина житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування від 14.03.2009 дану ? частину будинку вона подарувала своїй онучці - ОСОБА_2, Іншу ? частину будинку їй подарувала ОСОБА_5 - її мати, тобто ОСОБА_2 стала власницею всього будинку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 07.03.2012 договір дарування визнаний недійсним. На даний час рішення вступило в законну силу. В зв'язку з цим 08.10.2013 вона зареєструвала своє право на нерухоме майно належним чином.

Під час розгляду справи про визнання договору дарування ? частини будинку недійсним, її стало відомо, що ОСОБА_2 06.01.2012 уклала договір купівлі-продажу 33/50 даного будинку з ОСОБА_3.

На даний час є юридична невідповідність щодо часток у власників будинку - вона має ? частину, ОСОБА_3 - 33/50 від усього будинку, ОСОБА_2 - 17/50 від усього будинку, тобто всього мається півтора будинку.

За час проживання в будинку вона зробила деяке переобладнання будинку на своїй половині - добудувала приміщення 1-1 (тамбур площею 2,4 м.кв.), 1-5 (кухня площею 14,7 м.кв.), 1-6 (сан. вузол площею 4,4 м.кв.). До даних приміщень проведено газо-, електро- та водопостачання. Проведено каналізаційний підвід.

Відповідачі, які являються подружжям, проживають на її половині будинку. На її прохання звільнити будинок, відповідають відмовою.

Тому просила визнати недійсним договір купівлі -продажу 33/50 частини будинку АДРЕСА_1, укладений 06.01.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Зобовязати реєстраційну службу Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області зняти з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності на 33/50 частини будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 та на 27/50 частини будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_2. Визнати за нею право власності на будинкові приміщення 1-1 (тамбур площею 2,4 м.кв.), 1- 5 (кухня площею 14,7 м.кв.), 1- 6 (сан. вузол площею 4,4 м. кв.). Усунути перешкоди в користуванні нею приміщеннями 1-1,1-2, 1-3,1-4, 1- 5, 1- 6 в будинку, АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 в будинку АДРЕСА_1.

В ході судових засідань позивач неодноразово змінювала позовні вимоги, згідно останніх зменшених просила: Визнати недійсним договір купівлі - продажу 33/50 частини будинку АДРЕСА_1, укладений 06.01.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0462 га, кадастровий номер 3222410300:01:034:5012, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути їй у натурі будинкові приміщення 1-1 (тамбур площею 2,4 кв.м.); 1-2( кімната площею 8,3); 1-3 ( кімната площею 15,3); 1-4 ( коридор площею 4,5); 1-5 (кухня площею 14,7 м.кв.); 1-6 ( санвузол площею 4,4 м.кв.) та господарські будівлі і споруди, а саме: «Б» літню кухню, сарай «Ж», під «В» погріб під будівлею, житлового будинку АДРЕСА_1. Зобов'язати Реєстраційну службу Києво - Святошинського районного управління юстиції Київської області внести дані про скасування реєстрації права власності ОСОБА_3 на 33/50 частини, та ОСОБА_2 на 17/50 частини будинку АДРЕСА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Усунути перешкоди в користуванні нею приміщеннями 1- 1, 1- 2, 1- 3, 1-4, 1-5, 1- 6 в будинку, АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 в будинку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, оскільки 06.01.2012 він уклав договір купівлі продажу 33/50 частин спірного будинку, вважає що набув права власності на законних підставах, яке зареєстрував у встановленому законом порядку.

Визнає, що позивачка має ? частину будинку, він має 33/50 від усього будинку, а ОСОБА_2 17/50 від усього будинку, тобто всього мається півтора будинку.

Вважає, що вказане сталося внаслідок помилкової реєстрації, 05.07.2013, реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції, ? частини житлового будинку по АДРЕСА_1 мирової угоди затвердженої рішенням народного суду Києво-Святошинського району від 19.06.1973.

Відповідно до рішення Києво - Святошинського районного суду від 19.07.1973 за ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 і їй виділено в конкретне користування наступні приміщення: 1-4=15,3 м2, 1-3=8,3 м2, 1-2=4,5 м2, 1-1=7,9м2.

Представник відповідачки ОСОБА_2 також позов не визнав..

Відповідач Реєстраційна служба Києво-Святошинського РУЮ Київської області в судове засідання не з»явилась, про день слухання справи повідомлені , згідно заяви представника, просив слухати справу у свою відсутність, позов не визнав, зазначивши, що Реєстраційною Службою було зареєстроване право власності на виконання рішень Києво-Святошинського районного суду Київської області та у відповідності із пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 та статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Реєстраційною службою, у відповідності із законодавством, було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, Реєстраційна служба діяла виключно в межах своєї компетенції та жодним чином не порушувала законодавство у сфері державної реєстрації.

Суд, вислухавши осіб, які приймають участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з наступних підстав:

Судом встановлено, що відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду від 19.07.1973 позивачці належить 1/2 частина будинку, що розташований у АДРЕСА_1, та в конкретне користування виділені приміщення 1-4=15,3 м2, 1-3=8,3 м2, 1-2=4,5 м2, 1-1=7,9 м2, сарай-Б з прибудовами до нього Гі В, а також туалет.

Відповідно до технічного паспорту КП «БТІ « Києво-Святошинської районної ради Київської області від 5.01.2009 на спірний будинок житлові приміщення також рахувались за номерами: 1-4=15,3 м2, 1- 3=8,3 м2, 1-2=4,5м2, 1-1=7,9 м2;

Також згідно вказаного паспорту за позивачем рахувався: господарське приміщення: сарай - «Ж», сарай-Б з прибудовами до нього Гі В, а також туалет.

Відповідно до договору дарування від 14.03.2009 дану ? частину будинку позивачка подарувала своїй онучці - ОСОБА_2, Іншу ? частину будинку їй подарувала ОСОБА_5 - її мати.

Згідно технічному паспорту від 23.12.2011 в спірному житловому будинку є самочинно збудовані та переобладнані приміщення , а саме 1-1 пл. 2, 4, 1-5, пл. 14, 7 кв.м. 1-6 пл. 4, 4 , 2-1 пл. 2, 8, 2-2 пл 2, 3 2-3 пл. 13, 7 внаслідок чого загальна площа будинку збільшена на 15, 5 кв. м. Також є самочинно збудовані сарай літ. «Л» пл.. 2, 19 * 4, 15 літ. «а-3» пл.. 2, 3 * 3, 48.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 07.03.2012 за її позовом до ОСОБА_2 договору дарування ? частини будинку визнаний недійсним.

06.01.2012 згідно договору купівлі-продажу 33/50 спірного будинку власником цієї частини став ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як на доказ в підтвердження вимог позивачки, представники позивача посилаються на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу 33/50 частин будинку існували самочинні збудовані приміщення згідно технічного паспорту житлового будинку, тому вважає цей договір незаконним, але ця обставина спростовується договором купівлі-продажу від 06.01.2012 року в якому вказані приміщення які переходять у власність відповідачу ОСОБА_3 а саме 1-2 пл. 8, 3 кв. м. 1-3 пл. 15, 3 2-5 пл. 10, 6 кв. м. 1-4 пл. 4, 5 сарай літ «Ж» погріб під «Ж» літня кухня літ «Б» , які не відносяться до самочинних збудованих та переобладнаних приміщень згідно технічному паспорту від 23.12.2012, тобто на момент укладення договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 657 ЦК України передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Посилаючись на цю статтю в обґрунтування своїх позовних вимог, представники позивача не довели в чому полягає фіктивність цього правочину, не надано доказів, що сторони оспорюваного правочину вчинили його без наміру створення правових наслідків.

Статтею 215 ЦК встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених у ст. 203 цього Кодексу.

Суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї частини спірного будинку недійсним а відтак не знаходить підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно земельну ділянку кадастровий номер 3222410300:01:034:5012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0462 га належить на підставі приватної власності ОСОБА_3.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомість речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

На теперішній час дійсно позивачка має ? частину, ОСОБА_3 - 33/50 від усього будинку, ОСОБА_2 - 17/50 від усього будинку, що також не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна вимога усунути перешкоди в користуванні позивачем приміщеннями 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6 в будинку АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів в приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, не підлягає задоволенню, оскільки по-перше ці приміщення самовільно збудовані , та позивачка не має на них право власності також в приміщення в які просить виселити відповідачів є самовільно збудовані, відповідно до рішення Києво - Святошинського районного суду від 19.07.1973 за позивачкою визнано право власності на приміщення: 1-4=15,3 м2, 1-3=8,3 м2, 1-2=4,5 м2, 1-1=7,9м2, якими вона і має право розпоряджатися на свій розсуд.

Суд не знаходить підстав і для скасування реєстрації, оскільки не вбачає будь-яких протиправних дій реєстраційної служби при реєстрації часток сторін в праві власності на спірний будинок.

На виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7.03.2012 та у відповідності із законодавством Реєстраційною службою прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 8.10.2013 № 6534348.

Відповідно до цього рішення за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вищезазначене рішення Реєстраційною Службою було прийнято на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7.03.2012 та у відповідності із пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703 (що діяв на той момент) та статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Реєстраційною службою, у відповідності із законодавством, було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому вона діяла виключно в межах своєї компетенції та жодним чином не порушувала законодавство у сфері державної реєстрації.

Також у зв'язку із вступом у силу Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Реєстраційна служба, зареєструвала право власності на 33/50 частин спірного будинку на підставі договору купівлі- продажу за ОСОБА_3.

Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до компетенції Реєстраційної служби відноситься, у тому числі, забезпечення ведення Державного реєстру прав.

Згідно із положеннями статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до вичерпних повноважень органів державної реєстрації відноситься: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна.

Також положення статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в якій закріплено повноваження державного реєстратора давали реєстраційній службі повне право для реєстрації прав власності сторін на їх частини спірного будинку, та виключають підстави відмови зареєструвати їх право власності на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд вважає, що перше, що повинен був довести суду позивач, це наявність у нього прав, свобод чи інтересів, які були порушені, невизнані чи оспорені відповідачем.

Проте, з огляду на наявні в справі матеріали, представники позивача не довели підстав недійсності оспорюваного правочину, не надали докази протиправних дій відповідачів, який закон порушено відповідачем реєстраційною службою, які підстави для скасування реєстрації права власності як відповідача на 33/50 частин , також відповідачки на 17/50 частин спірного будинку .

Також суд вважає позов позивачки беззмістовним, оскільки як вбачається з позовної заяви , відповідачі проживають в частині будинку її, але однією з вимог є усунення перешкоди їй в користуванні приміщеннями які самовільно збудовані, на які позивачка не має правовстановлюючих документів, що не оспорювалося в судовому засіданні та підтверджується технічним паспортом.

Таким чином, в судовому засіданні не доведено факту наявності порушення права та законних інтересів позивача, не доведено факту протиправної поведінки відповідачів, та причинний зв»язок з можливим порушенням прав та законних інтересів позивача, про що зазначено вище.

Тобто, представники позивачів не довели тих обставин на які посилалися як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування позовних вимог, не спростували тих обставин на які посилалися відповідач та представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є їх обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював представникам їх права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст.. ст.57-59 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Конституцією України, ст. ст. 203, 215, 216, 234, 376, 388, 626, 655, 657 ЦК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 10, 11, 209, 212-214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Києво-Святошинського РУЮ Київської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, застосування наслідків недійсності правочину, зобов»язання вчинити певні дії, шляхом скасування реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні приміщеннями, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: