Постанова

від 15.07.2014 по справі 910/23542/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року Справа № 910/23542/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Ріко" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі№ 910/23542/13 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" доКомунального підприємства "Ріко" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Станхем Плюс" простягнення 57447,08 грн. за участю представників: позивачаКравчик С.М., дов. від 25.12.2013 відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) третьої особиПуховий Ю.С., дов. від 14.01.2014

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Ріко" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 57447,08 грн., нарахованих в зв'язку з самовільним споживанням ним електроенергії, посилаючись на статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статтю 147 Господарського кодексу України, статті 26, 27 Закону України "Про електроенергетику", Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28, Методику визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, затверджену постановою НКРЕ від 04.05.2006 № 782/12656.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши на відсутність доказів на підтвердження саме його винних дій з самовільного підключення до електричних мереж позивача, в той час, коли приміщення перебувають в орендному користуванні інших господарюючих суб'єктів, які несуть відповідальність за шкоду, завдану третім особам відповідно до частини 1 статті 780 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 (суддя Сташків Р.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 (судді: Михальська Ю.Б. - головуючий, Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; стягнуто з відповідача на користь позивача 57447,08 грн. заборгованості за самовільно спожиту електроенергію та 2634 грн. судового збору.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Комунальне підприємство "Ріко" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме суд дійшов невідповідних висновків щодо визначення власника тимчасових споруд, де було зафіксовано самовільне підключення струмоприймачів до електричних мереж позивача та застосував до відповідача відповідальність в порушення статей 216, 217, 224 Господарського кодексу України, статті 27 Закону України "Про електроенергетику", пункту 3.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні заперечив її доводи повністю; відповідач не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом, за результатами перевірки, проведеної представниками позивача, встановлено та зафіксовано порушення вимог дотримання Правил користування електричною енергією, що виявилось у самовільному підключенні електроустановок приймачів/проводів до електричних мереж позивача без дозволу, без оплати та без укладення договору про постачання електричної енергії за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3. За результатами проведеної перевірки складено Акти про порушення Правил користування електричною енергією відповідно № 21589 від 16.06.2013, № 21590 від 26.06.2013, № 21584 від 01.07.2013.

За результатами перевірок та у зв'язку з виявленими порушеннями позивач провів засідання комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією, про що складено протоколи: № 1061 від 10.07.2013, № 1063 від 10.07.2013 та № 1062 від 10.07.2013. Розглянувши надані акти, комісія позивача вирішила провести нарахування на підставі пункту 2.6 та за формулою пункту 2.7 Методики визначення обсягу вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією (затверджена постановою НКРЕ від 04.05.2006 № 562, зареєстрована в Мінюсті 04.07.2006 за № 782/12656). За розрахунками позивача нараховані: 19160,88 грн. за період з 02.07.2012 по 01.07.2013 за актом № 21584; 19143,10 грн. за період з 27.06.2012 по 26.06.2013 за актом № 21589; 19143,10 грн. за період з 27.06.2012 по 27.06.2013 за актом № 21590. Загальна сума нарахувань становить 57447,08 грн.

Цінними листами з описом вкладення копії Актів, Протоколи засідань комісії з розгляду Актів, а також рахунки до сплати нарахування на підставі Актів надіслані на адресу Комунального підприємства "Ріко".

Оскільки відповідач не оскаржив рішення комісії з розгляду актів про порушення, у належні строки не оплатив рахунки за самовільно спожиту електричну енергію, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось із позовом до суду про стягнення з відповідача 57447,08 грн.

Також місцевий господарський суд встановив, що нежилі приміщення за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3 за договорами № 375/04 СМ-2013, № 423/04 СМ-2013, № 374/04 СМ-2013 передані позивачем в оренду фізичним особам-підприємцям ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відповідно. Останніми нежилі приміщення за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3 передані в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Станхем плюс" за Договорами суборенди № 01/06 від 03.06.2013, № 24/06 від 24.06.2013 та № 02/06 від 03.06.2013.

За пунктами 4.1.10 договорів суборенди Товариство з обмеженою відповідальністю "Станхем плюс" зобов'язалося підключити об'єкт оренди до електричних мереж позивача; Товариство у письмових поясненнях визнає факт самовільного підключення до електричних мереж позивача у суборендованих приміщеннях.

За змістом договорів позички від 28.03.2013 нежилі приміщення (тимчасові споруди) за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3 отримані відповідачем від Товариства з обмеженою відповідальністю "Феодора" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 в тимчасове користування строком з 28.03.2013 до 31.12.2013, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач всупереч статтям 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України не довів, що відповідач є особою, на яку згідно із законодавством може бути покладено обов'язок з відшкодування вартості бездоговірного споживання електричної енергії, оскільки не надав доказів, що відповідач є власником зазначених приміщень, в яких виявлено самовільне споживання електричної енергії, чи що саме він вчинив неправомірні дії з самовільного підключення, є відповідальним за них.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд зазначив, що, за рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 97/9154 "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у місті Києві" власники (користувачі) тимчасових споруд, що здійснювали підприємницьку діяльність в тимчасових спорудах у 2012 році відповідно до рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339 "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах" та мають намір продовжити свою підприємницьку діяльність у 2013 році, подають до міського дозвільного центру у термін до 01.07.2013 оригінал довідки про функціональне призначення тимчасової споруди, виданої у 2012 році та документи для укладення договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік і документи про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік до 11.07.2013 відповідно до рішення Київської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібно роздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради".

Згідно з додатком до рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 97/9154 відповідач є власником (користувачем) спірних тимчасових споруд, з яким у 2012 році відповідно до рішення Київської міської ради від 26.01.2012 № 2/7339 "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах" (із змінами і доповненнями) укладено договори про сплату пайової участі (внеску). Також у матеріалах справи містяться довідки про функціональне призначення тимчасових споруд № 624-01/39 від 28.04.2012, № 633-01/39 від 28.04.2012 та № 50555-000139907-761-01/1910 від 09.04.2013. Дані довідки мають чіткі параметри (адресу розміщення, площу, тип об'єкту та час його роботи) та підтверджують, що за адресою: АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; АДРЕСА_1 знаходиться суб'єкт господарювання - Комунальне підприємство "Ріко".

Апеляційним судом досліджено Акт про опломбування засобів обліку у Комунального підприємства "Ріко" за адресою: АДРЕСА_2 № 2158911 від 26.06.2013, Акт про опломбування засобів обліку у Комунального підприємства "Ріко" за адресою: АДРЕСА_3 № 2159011 від 26.06.2013, Акт про опломбування засобів обліку у Комунального підприємства "Ріко" за адресою: АДРЕСА_1 від 01.07.2013. У вказаних актах зазначено, що пломби, пломбувальний матеріал, прилади обліку і їх ланцюга прийняті на збереження споживача (відповідача у справі).

Враховуючи специфіку таких об'єктів, як тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності, суд апеляційної інстанції визначив, що єдиним документом, який може підтвердити право власності на тимчасову споруду, є довідка про функціональне призначення тимчасової споруди та договір про сплату пайової участі, адже саме на підставі цих документів відповідач отримав право володіти, користуватись та розпоряджатись тимчасовою спорудою.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на договори позички від 28.03.2013, за якими відповідач набув спірні тимчасові споруди у тимчасове користування від інших господарюючих суб'єктів (ТОВ "Феодора" та ФОП ОСОБА_10), оскільки матеріали справи не містять жодних належних доказів на підтвердження статусу цих господарюючих суб'єктів як власників спірних тимчасових споруд.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено статус Комунального підприємства "Ріко" як власника тимчасових споруд, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; АДРЕСА_1.

Дослідивши зміст пунктів 3.2., 4.1.3. договорів оренди № 375/04 СМ-2013 від 01.04.2013, № 423/04 СМ-2013, № 374/04 СМ-2013 від 01.04.2013, за якими орендарі зобов'язані укласти з відповідними службами (постачальником комунальних послуг) окремі договори для забезпечення експлуатації об'єкта оренди за призначенням, та пункти 4.1.10. договорів суборенди № 01/06 від 03.06.2013, № 24/06 від 24.06.2013 та № 02/06 від 03.06.2013, за якими обов'язок підключити об'єкти оренди до мереж Київенерго та Київводоканал, тощо покладений на третю особу, апеляційний суд вказав, що факт виконання або невиконання орендарями за договорами оренди та суборендарем за договорами суборенди своїх зобов'язань стосується лише взаємовідносин орендодавців з орендарями та суборендарем та не впливає на взаємовідносини позивача та відповідача у справі.

Беручи до уваги, що споживання електроенергії з порушенням ПКЕЕ доведено представленими в матеріалах справи Актами, рішеннями комісії по розгляду актів порушення, які складено з дотриманням вимог встановлених ПКЕЕ, а нарахування проведені у відповідності до "Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією", затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 № 562, колегія суддів визнала правомірними та обґрунтованими здійснене нарахування 57447,08 грн. заборгованості за самовільно спожиту електроенергію у спірних тимчасових спорудах, визначивши саме відповідача особою, відповідальною за порушення Правил користування електричною енергією у вигляді самовільного підключення електроустановок струмоприймачів/проводів до електричної мережі позивача з метою безоблікового споживання електроенергії, розташованих за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2; АДРЕСА_3, тобто, без дозволу, без оплати та без укладання договору з енергопостачальною організацією, оскільки саме на нього законом покладено обов'язок щодо утримання належного йому майна.

Судова колегія зазначає, що за приписами статей 216 та 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, тобто, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, порушення правил здійснення господарської діяльності.

За правилами розподілу доказування у господарському процесі на позивача покладається обов'язок довести обставини, що є підставами для застосування господарсько-правової відповідальності, тобто, неправомірність дій особи, її невідповідність положенням договору чи правилам господарювання, натомість, порушник, чия вина у випадку доведеності неправомірності його дій презюмується, може довести обставини, що звільняють від відповідальності за приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про електроенергетику" правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушеннями в електроенергетиці є: крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку; пошкодження приладів обліку; розкомплектування та пошкодження об'єктів електроенергетики, розкрадання майна цих об'єктів; створення перешкод у здійсненні державного енергетичного нагляду та у виконанні робіт, пов'язаних з обслуговуванням об'єктів електроенергетики; порушення правил охорони електричних мереж; порушення правил користування енергією; насильницькі дії, які перешкоджають оперативному персоналу та посадовим особам об'єктів електроенергетики виконувати свої службові обов'язки; незабезпечення енергією споживачів, що не допускають порушень своїх обов'язків перед енергопостачальниками.

За статтею 1 Закону України „Про електроенергетику" споживачами у розумінні зазначеного Закону є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують електричну енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю; за статтею 26 наведеного Закону споживання енергії можливе лише на підставі договору, укладеного з енергопостачальником; споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Споживач енергії несе відповідальність, зокрема, за порушення Правил користування електричною енергією (надалі - Правил).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.2006 року № 122 „Про затвердження Порядку визначення розміру і відшкодування збитків, завданих енергопостачальнику внаслідок викрадення електричної енергії" постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 року № 562 прийнята Методика визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією (надалі - Методика); за змістом пункту 1.1 Методики вона встановлює порядок визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, поширюється на споживачів електричної енергії та застосовується постачальниками електричної енергії при визначенні обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією (пункт 1.2 Методики). Методика застосовується постачальником електричної енергії за регульованим тарифом при визначенні обсягу та вартості електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення правил користування електричною енергією та/або виявлення фактів крадіжки електричної енергії, самовільного підключення до об'єктів електроенергетики і споживання електричної енергії без приладів обліку.

Підпункт 3 частини 1 пункту 2.1 Методики (в редакції чинній на момент складання акта про порушення) передбачає застосування зазначеної Методики на підставі акта про порушення, складеного в порядку, установленому цією Методикою, з урахуванням вимог Правил користування електричною енергією та в разі виявлення, зокрема, таких порушень Правил користування електричною енергією, як самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі енергопостачальника; підключення до електричної мережі, що не є власністю енергопостачальника, електроустановок, струмоприймачів або електропроводки поза розрахунковими приладами обліку електричної енергії з порушенням або без порушення схеми обліку.

У пункті 1.2 Правил дано визначення споживача електричної енергії як особи, що використовує її для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору. Водночас зі змісту інших положень Правил, зокрема з того ж підпункту 1 пункту 10.2, вбачається, що даний термін необхідно застосовувати в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують електричну енергію без укладення договору на електропостачання (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 15/147/10).

Таким чином, для донарахування вартості електроенергії споживачу визначальним є факт порушення ним Правил користування електричною енергією; якщо ж таку особу порушника встановити неможливо, відповідає власник майна, або особа, яка володіє іншими речовими правами щодо цього майна.

Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження викладених у складених позивачем актах відомостей, що відповідач є споживачем електроенергії у вказаних тимчасових спорудах; доводи та докази відповідача про знаходження вказаних тимчасових споруд у користуванні визначених господарюючих суб'єктів, як самостійних суб'єктів відповідальності за допущені порушення в електроенергетиці згідно з умовами укладених договорів та, відповідно, його доводи про відсутність у власних діях ознак порушення правил здійснення господарської діяльності, не спростовано.

Також судова колегія зазначає, що апеляційний господарський суд, визначаючи довідку про функціональне призначення тимчасової споруди та договір про сплату пайової участі, єдиним документом, що підтверджують речове право відповідача щодо тимчасових споруд, залишив поза увагою положення статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та прийнятого відповідно до цього Закону Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, що визначають порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та підстави такого розміщення.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий господарський суд, розглядаючи справу, вірно застосував чинне законодавство, встановив дійсні правовідносини сторін та обставини справи, виходячи з розподілу між сторонами обов'язку доказування обставин справи.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи, невірно застосував наведені вище положення законодавства, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, скасувавши постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі; судовий збір за розгляд касаційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Київенерго"у.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 6 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Ріко" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі № 910/23542/13 Господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5; код ЄДРПОУ 00131305) на користь Комунального підприємства "Ріко" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (04050, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Артема, 79; код ЄДРПОУ 25274218) 913,50 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач