Рішення

від 07.07.2014 по справі 910/10042/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10042/14 07.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Лот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турфірма "САМ"

про стягнення 38 911,09 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Сідельникова О.Л.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Лот" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турфірма "САМ" про стягнення грошових коштів у розмірі 36 084, 24 грн., а також 685, 53 грн. - інфляційних втрат та 2 141, 32 грн. - 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 36 12 від 15.03.2012 р., що спричинило наявність у позивача збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/10042/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.07.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача надав письмові пояснення по справу, у яких зазначає, що відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов'язань, у зв'язку з чим до нього мають бути застосовані господарські санкції у вигляді стягнення збитків.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу відповідача та повернуті до Господарського суду міста Києва у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Між тим, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 07.07.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Лот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Турфірма "САМ" укладено агентський договір № 36.12, за умовами якого позивач зобов'язався за винагороду надавати послуги позивачу з реалізації туристичних послуг, шляхом укладення договорів на туристичне обслуговування від імені, в інтересах та під контролем відповідача, а також здійснювати фактичні дії, визначені договором, із забезпечення надання відповідачем турпродукту.

Відповідно до п. 3.2.1 договору відповідач зобов'язаний підтвердити прийняття до виконання наданих позивачем замовлень, у випадку, якщо такі замовлення відповідають умовам договору, а також наявності у відповідач реальної можливості здійснити бронювання вказаних у замовленні туристичних послуг, або відправити позивачу відмову від прийняття замовлення.

Відповідно до п. 3.2.3. договору відповідач зобов'язаний відповідно до здійсненого замовлення оформляти документи про підтвердження бронювання турпордукту, проїзні документи, страхові поліси на ім'я туристів, а також програми турів, і передавати їх позивачу. Відповідач оформляє туристичні ваучери, проїзні документи, візи, страхові поліси туристів тільки після оплати позивачем повної вартості замовлення.

Згідно з п.п. 4.3., 4.5. договору остаточна ціна встановлюється в рахунках на оплату, які виставляються відповідачем позивачу по підтверджених замовленнях. Рахунок повинен бути оплачений протягом 2-х календарних днів від дати його отримання.

Договір, відповідно до п. 7.1., вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.01.2013 р., а у разі відсутності заперечень сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору - пролонговується ще на один рік на тих же умовах (без обмежень).

Як вбачається з матеріалів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Турфірма "САМ" виставлено рахунки на оплату критичних послуг на загальну суму 36 084, 24 грн.

Також матеріалами справи підтверджується оплата позивачем вартості послуг на суму 36 084, 24 грн. - на підставі виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Турфірма "САМ" рахунків (копії платіжних доручень - в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов'язання щодо надання послуг, обумовлених договором № 36 12 від 15.03.2012 р., у зв'язку з чим позивач втратив інтерес до таких послуг та, крім того, позивач зазнав збитків у розмірі 36 084, 24 грн., що становить суму, сплачену останнім на виконання вищевказаного договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про туризм» законодавство України про туризм складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них. Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ст. 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Відповідно ст. 296 Господарського кодексу України агентські відносини виникають у разі: надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

За правилами ст. 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За висновками суду грошові кошти у розмірі 36 084, 24 грн. набуті відповідачем на підставі укладеного між сторонами № 36 12 від 15.03.2012 р., що за приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Таким чином, виходячи із відсутності в матеріалах справи відомостей щодо припинення договору, у зв'язку з закінченням строку його дії (у зв'язку з наявністю заперечень сторін), суд дійшов висновку, що договір № 36 12 від 15.03.2012 р. є чинним та, відповідно, обов'язковим до виконання сторонами відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, а відтак - на даний час наявні законні підстави, на яких відповідачем були набуті кошти, що є предметом спору у даній справі.

При цьому, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує про наявність у нього збитків, спричинених порушенням відповідачем договірних зобов'язань, що підлягають стягненню в порядку ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В той же час, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а сааме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Тож, для відшкодування збитків слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії, в той час як відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тож, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених ним обставин, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, враховуючи, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що позивачами не доведено наявності у нього збитків у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 36 12 від 15.03.2012 р. у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, суд не вбачає правових підстав для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Що ж до вимог позивача про стягнення 685, 53 грн. - інфляційних втрат та 2 141, 32 грн. - 3 % річних, суд відзначає, що за приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, норми ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню у разі порушенням боржником грошового зобов'язання, в той час як у даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю "ДП Лот" заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків, що за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.