Ухвала

від 02.07.2014 по справі 2а-9728/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" липня 2014 р. м. Київ К/800/16764/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Варибруса В.А.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013

у справі № 2а-9728/12/2070

за позовом Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.04.2012 № 0000021504 та № 0000031504.

Судові рішення по справі мотивовано тим, що реальність виконання господарських операцій з поставки товарів та підрядних робіт позивачеві в рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами підтверджується документально, у зв'язку з чим витрати по сплаті ПДІ, понесені за цими операціями, цілком об'єктивно були враховані позивачем при визначенні об'єкта оподаткування ПДВ.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові. Зокрема, скаржник зазначає, що неподання позивачем товарно-супровідної документації, складеної під час транспортування товару в процесі виконання розглядуваних поставок, а також доказів зберігання придбаної продукції, її прийняття в установленому порядку матеріально відповідальною особою є свідченням фіктивності спірних операцій та їх номінального оформлення виключно з метою створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника (позивача у справі).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромснаб», товариством з обмеженою відповідальністю «Промпостачсервіс», науково-виробничою фірмою «Відкриті системи», товариством з обмеженою відповідальністю «Хімресурси», товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуд-монтажінвест», товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-консалтінг плюс», товариством з обмеженою відповідальністю «Оптехконсалтинг» за період з 01.09.2011 по 30.11.2011.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 09.04.2012 № 398/15-407/14308894 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 20.04.2012 № 0000021504, за яким Підприємству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2011 року в розмірі 100 360 грн.;

від 20.04.2012 № 0000031504, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за звітні періоди з листопада 2010 року по листопад 2011 року в загальному розмірі 718 459 грн. із застосуванням 179 614,75 грн. штрафних санкцій.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття зазначених актів індивідуальної дії, полягає у тому, що позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей та підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами з огляду на фіктивний характер цих операцій. На обґрунтування такого висновку податкова інспекція посилається на те, що: у названих контрагентів відсутня матеріально-технічна база (майно, виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки; зазначені постачальники відсутні за місцезнаходженням; позивачем не представлено товарно-транспортної документації, оформленої під час транспортування товару у процесі його поставки, доказів зберігання товару, його сертифікації.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів з контрагентами без мети настання відповідних цим правочинам правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Втім суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеними висновками податкового органу.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди дійшли висновку про дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту.

Так, за наслідками дослідження динаміки господарських правовідносин позивача з кожним із названим контрагентів суди встановили, що реальність розглядуваних господарських операцій з поставки товарів та підрядних робіт Підприємству підтверджується необхідними первинними документами (складення яких є притаманним для відповідних операцій з огляду на законодавчі вимоги та звичаєву практику), а саме - договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями про оплату позивачем придбаних товарів та робіт безготівковим способом; перевезення товару здійснювалося власним автотранспортом позивача; придбаний товар було використано Підприємством у власній виробничій діяльності за лімітними картками та вимогами.

Виконання ремонтних та будівельних робіт підрядниками (товариством з обмеженою відповідальністю «Опттехконсалтинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудмонтажінвест», товариством з обмеженою відповідальністю НВП «Відкриті системи») оформлено актами приймання-передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Таким чином, реальність виконання спірних операцій належить до кола установлених судами обставин справи з дотриманням правил оцінки доказів, визначених статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України; переоцінка зазначених доказів та перевстановлення цих обставин не належить до компетенції касаційного суду.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів про недостовірність висновків судів щодо фактичного виконання розглядуваних операцій.

Так, твердження податкової інспекції про відсутність у спірних постачальників об'єктивної можливості виконати розглядувані поставки товарів та робіт в силу відсутності необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів у даному разі не спростовують реальності зазначених операцій.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт та послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); податковою інспекцією не доведено належними засобами доказування неможливості виконання названими контрагентами розглядуваних поставок наявними у них силами та засобами з огляду на специфіку товару, що поставляється, його габарити, обсяги та вили виконаних робіт тощо.

Відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних за даних обставин також не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Підприємством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Також суди об'єктивно відхилили як неспроможні і доводи ІДПІ про відсутність контрагентів за місцезнаходженням. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог та незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 2а-9728/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько