Ухвала

від 09.07.2014 по справі 2а-9706/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2014 року м. Київ К/9991/15029/12

Вищий адміністративний суд України у складі:суддя Костенко М.І. - головуючий, суддіБухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційнускаргу Ленінської міжрайонноїдержавної податкової інспекції у м. Луганську (далі - Ленінська МДПІ)

на постанову Луганськогоокружного адміністративного суду від 02.12.2011

та ухвалуДонецькогоапеляційногоадміністративного суду від 02.02.2012

у справі № 2а-9706/11/1270

за позовомпублічногоакціонерноготовариства "Луганськийхіміко-фармацевтичний завод" (далі - Товариство)

доДПІ

та Головного управління Державного казначейства України в Луганськійобласті

провизнанняпротиправнимподатковогоповідомлення-рішення та стягненнябюджетноговідшкодування.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.12.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012, уточнені позовні вимоги Товариства задоволено частково; визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000432360, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2011 року в розмірі 99479 грн.; з Державного бюджету України стягнуто на користь Товариства зазначену суму бюджетного відшкодування; в частині позовних вимог щодо протиправності дій Ленінської МДПІ з проведення невиїзної позапланової перевірки Товариства відмовлено.

Посилаючись на неправильність здійсненого судами тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини (зокрема, підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14, пунктів 200.4, 200.17 статті 200 Податкового кодексу України), Ленінська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити в позові Товариства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків. Невиконання ж постачальниками платника по ланцюгу обов'язків з декларування та сплати податку виключає наявність наведеної підстави для повернення позивачеві ПДВ з бюджету.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, щоу декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року Товариством було задекларовано суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника в банку, в розмірі 220 713 грн.

За наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування зазначеної суми бюджетного відшкодування Ленінською МДПІ було складено довідку від 15.07.2011 № 453/23-616/00480796, якою підтверджено заявлене позивачем за розглядуваний звітний період бюджетне відшкодування ПДВ у сумі 121 234 грн.

З метою здійснення остаточних висновків щодо заявленої суми бюджетного відшкодування у рамках податкового контролю відповідачем було проведено невиїзну перевірку Товариства. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 19.07.2011 № 453/23/00480796, в якому зафіксовано відсутність факту надмірного надходження до бюджету ПДВ у сумі 99479 грн. з огляду на невиконання постачальниками Товариства по ланцюгу обов'язків з декларування та сплати цього податку.

Наведену обставину було розцінено податковим органом як таку, що виключає право Товариства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у вказаній сумі.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію Ленінської МДПІ по справі.

Так, згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України,бюджетне відшкодування -це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України ума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пунктів 200.2, 200.3 цієї ж статті Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (підпункт «а»).

З наведених нормативних положень випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у статті 198 Податкового кодексу України, дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, у розглядуваному випадку на існуванні відповідних обставин податковий орган не наполягав.

Фактично єдиною підставою для прийняття відповідачем оспорюваного акта індивідуальної діїслугувала відсутністьнадходження необхідної суми ПДВ до бюджету за ланцюгом поставки.

Однаквищенаведені приписи не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, як правопорушення, допущені постачальниками у сфері оподаткування, так і правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на податковий облік платника - кінцевого покупця.

Адже наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі доведення податковим органом, зокрема, змови такого платника та його контрагентів,узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою отримання коштів з бюджету у вигляді бюджетного відшкодування, що, однак, не було здійснено Ленінською МДПІ у розглядуваній справі.

А відтак оскільки відповідач не довів обставин, які виключають обґрунтованість податкової вигоди платника, власне розбіжність у сумах сформованого позивачем податкового кредиту (який був включений до розрахунку оспорюваної суми бюджетного відшкодування) та сумою податкових зобов'язань його постачальників за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання з бюджету належних йому сум ПДВ.

В частині відмови у позові судові акти учасниками спору не оскаржуються, а відтак у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу висновкампопередніх судових інстанцій у відповідній частині.

З урахуванням викладеного процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргуЛенінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити.

2. ПостановуЛуганського окружного адміністративного суду від 02.12.2011та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012у справі № 2а-9706/11/1270залишити без змін.

Ухвала набираєзаконноїсилиз моменту проголошення і може бути переглянутаВерховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько