Ухвала

від 09.07.2014 по справі 2а-15838/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/9991/48603/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Тихоненко М.Л., Шевченко Н.А.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Західна МДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2012

у справі № 2а-15838/11/2070

за позовом приватного акціонерного товариства "Харківметпроект" (далі - Товариство)

до Західної МДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 № 0001352330.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що оскільки платником податку - емітентом корпоративних прав рішення про виплату дивідендів його аціонерам за 2009 рік не приймалося, то у позивача не виникло обов'язку зі сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток відповідно до підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не погоджуючись з висновками судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень, Західна МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник наполягає на тому, що наведена норма Закону з питань оподаткування має застосовуватись з урахуванням пункту 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України від 27.04.2010 № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (далі - Закон № 2154-VI), яким було встановлено обов'язковість виплати господарським товариством (у тому числі акціонерним) дивідендів його учасникам з чистого прибутку та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Західної МДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, оформлену актом від 22.06.2011 № 1154/23-304/01388466. У цьому акті перевірки зафіксовано факт порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невиконання позивачем як емітентом корпоративних прав обов'язку з нарахування та виплати дивідендів його акціонерам з чистого та нерозподіленого прибутку за 2009 рік та, що призвело до несплати Товариством до бюджету авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів за визначеною ставкою податку.

Наведена обставина з урахуванням суми чистого прибутку Товариства у 2009 році та нерозподіленого прибутку позивача (за даними його бухгалтерського обліку) стала підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 302 328 грн. за основним платежем та 325 582 грн. за штрафними санкціями.

За змістом підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Таким чином, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, в силу вимог наведеної норми юридичним фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у платника обов'язку з нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів, є прийняття таким платником рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Оскільки у даному разі відповідне рішення загальними зборами Товариства не приймалося, то підстави для перерахування позивачем до бюджету авансового платежу відсутні.

Доводи Західної МДПІ про обов'язковість виплати позивачем дивідендів не заслуговують на увагу.

Адже статтею 41 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

До компетенції загальних зборів відповідно до пункту «д» частини п`ятої цієї статті (у редакції до внесення змін Законом № 2154-VI) належить затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Аналогічне за змістом правове регулювання встановлено і нормами пунктів 12 та 15 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції до внесення змін Законом № 2154-VI), відповідно до яких до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема розподіл прибутку і збитків товариства; затвердження розміру річних дивідендів.

Зміни, внесені до наведеної норми Закону пунктом 11 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону № 2154-VI, згідно з якими виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 № 22-рп/2010. А відтак посилання скаржника на зазначену неконституційну норму Закону не можна визнати обґрунтованим.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили даний позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зроблених судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджених матеріалами справи висновків.

За таких обставин у касаційного суду відсутні підстави для задоволення касаційних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2012 у справі № 2а-15838/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько