Ухвала

від 21.07.2014 по справі 826/3278/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3278/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В. при секретарі - Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Рамбурс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 лютого 2014 року № 0003082203, -

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство "Рамбурс" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 лютого 2014 року № 0003082203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Рамбурс" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Кміс-Торгмаш МК" (код ЄДРПОУ 37740366), ТОВ "Херсон ПАК" (код ЄДРПОУ 36580048) за лютий 2012 року, ТОВ "Южтехмонтаж" (код ЄДРПОУ 24956520) за січень-лютий 2012 року, ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" (код ЄДРПОУ 35989010) за травень-червень 2012 року, ПП "Абсолют тера" (код ЄДРПОУ 34458160) за червень 2012 року, ТОВ "Ферко" (код ЄДРПОУ 31681342), ТОВ "Вторметекспорт" (код ЄДРПОУ 30127924) за період з 01 грудня 2012 року по 30 вересня 2013 року, за результатами якої складено акт від 20 січня 2014 року № 176/26-59-22-01/22936378 (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 1880585,00 грн., в тому числі за лютий 2012 року на суму 212,00 грн., за травень 2012 року на суму 14636,00 грн., за червень 2012 року на суму 114477,00 грн., за грудень 2012 року на суму 26350,00 грн., за квітень 2013 року на суму 1413595,00 грн., за травень 2013 року на суму 290626,00 грн. на суму 20689,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2012 року на суму 212,00 грн. та до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню: на рахунок платника у банку за червень 2012 року на 14636,00 грн., за липень 2012 року на 114477,00 грн., за січень 2013 року на 26350,00 грн., за травень 2013 року на суму 1413595,00 грн., за червень 2013 року на 311315,00 грн.

24 лютого 2014 року на підставі Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0003082203, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі на рахунок платника у банку) з податку на додану вартість на суму 1 880 373,00 грн., у зв'язку з чим нараховані штрафні (фінансові) санкції на суму 940 186, 50 грн.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлює, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України. Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом періоду який перевірявся, мав договірні відносини з ТОВ "Херсон ПАК", ТОВ "Ценфинторг-ЮГ", ТОВ "Ферко" та ТОВ "Вторметекспорт".

На підтвердження взаємовідносин с означеними контрагентами, позивач надав до суду першої інстанції низку договорів, акти з надання послуг, податкові накладні, видаткові накладні, карантинні сертифікати, рахунки - фактури, товарно - транспорті накладні, тощо.

Надані позивачем первинні документи, відповідають вимогам передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Незважаючи на наявність вказаних документів відповідачем в акті перевірки зроблено формальний висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки при перевірці, первинним документам, які підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, юридична оцінка не надавалась, а висновки ґрунтувались лише відповідно до обставин зазначених в інших Актах перевірки контрагентів позивача.

Також, колегія суддів зазначає, що законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у зазначених осіб права на складання податкових накладних.

Водночас, позивачем було надано низку платіжних доручень, які підтверджують рух активів в процесі здійснення господарської діяльності з ТОВ "Херсон ПАК", ТОВ "Ценфинторг-ЮГ", ТОВ "Ферко" та ТОВ "Вторметекспорт".

Аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з контрагентами які були предметом перевірки.

Таким чином, відповідачем всупереч ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами.

Зважаючи на викладене та виходячи із принципу превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, колегія суддів констатує, що позивач діяв у межах визначених податковим законодавством, а відтак у податкового органу були відсутні підстави для визначення ПАТ "Рамбурс" спірних грошових зобов'язань.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.