Рішення

від 14.07.2014 по справі 914/1694/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2014 р. Справа № 914/1694/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Мак Л.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Промбуд", м.Київ

до відповідача Приватного підприємства "Катекс", м.Львів

про стягнення 42 759,75 грн.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору : Позов заявлено Приватним підприємством "Промбуд" до відповідача Приватного підприємства "Катекс" про стягнення 42 759,75 грн., з яких 40 673,69 грн. основного боргу, 1 694,93 грн. пені та 391,13 грн. три проценти річних.

Ухвалою суду від 15.05.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 11.06.2014р.

Ухвалою суду від 11.06.2014р. розгляд справи було відкладено на 25.06.2014р. у зв"язку з неявкою представника відповідача.

Ухвалою суду від 25.06.2014р. розгляд справи було відкладено на 14.07.2014р. у зв"язку з намірами відповідача укласти мирову угоду з позивачем.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву (вх.№29283/14 від 08.07.2014р.), в якій зазначає, що позовні вимоги підтримує повністю, на мирову угоду в редакції запропонованій відповідачем ПП "Промбуд" не погоджується. Крім того, вказано що сплачені відповідачем, протягом розгляду справи кошти, в першу чергу йдуть на погашення санкцій, а лише потім на погашення основного зобов"язання, при цьому представник позивача покликається на положення ст.534 ЦК України.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, водночас директор ПП "Катекс" надіслав на адресу суду заяву (вх.№29844/14 від 10.07.2014р.) про розгляд справи без його присутності. У вказаній заяві відповідач просить при прийнятті рішення врахувати сумлінність його намірів, економічне становище та чи існують у позивача підстави відхиляти пропозицію по укладенню мирової угоди.

Слід зазначити, що у попередньому судовому засіданні відповідачем було подано відзив на позовну заяву (вх.№27509/14 від 25.06.2014р.), у якому він визнає наявність заборгованості перед позивачем, виникнення якої пояснює важким фінансовим становищем. Окрім того, представник відповідача зазначив про часткову оплату заборгованості в сумі 2000,00 грн., в підтвердження чого надав виписку банку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд,-

встановив:

02.12.2013р. між Приватним підприємством "Промбуд" (постачальник) та Приватним підприємством "Катекс" (покупець) було укладено договір №0212/2013/1 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався виготовити та передати у власність покупця листове скло декоративне (надалі - товар), а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його, на умовах визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2. договору найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна товару вказуються у первинних облікових документах. Сторони погодили вважати під первинним обліковим документом накладну або її різновиди - видаткова накладна чи товарно-транспортна накладна (надалі - накладна), які являються невід'ємною частиною даного договору. Загальна вартість товару визначається як сума вартостей товару за всіма накладними складеними у період дії даного договору та підписаними сторонами.

Згідно п.3.1. та п.4.1. договору обов'язки постачальника по передачі товару вважаються виконаними в момент передачі товару покупцеві, який підтверджується підписанням покупцем видаткової накладної. Право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товарну від постачальника, що підтверджується підписанням видаткової накладної.

Відповідно до п.7.1. договору вартість товару узгоджується сторонами під час оформлення заявки або специфікації й вказується у видатковій накладній або рахунку-фактурі.

Згідно п.7.2. договору покупець зобов'язаний сплатити товар на протязі 14-ти (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки товару в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в національній валюті України.

Позивач свої зобов'язання згідно договору виконав повністю, поставив відповідачу товар на загальну суму 64 673,69 грн., згідно видаткової накладної №РН-0591 від 05.12.2013р.

Позивач звертався до відповідача із претензією від 25.02.2014р. за вих.№ 79, в якій просив відповідача самостійно сплатити суму заборгованості за поставлений товар.

Відповідач оплатив поставлений йому товар частково в сумі 24 000,00 грн., внаслідок чого станом на 14.05.2014р. (дату подання позовної заяви до суду) у нього виникла заборгованість в сумі 40 673,69 грн.

Позивач керуючись умовами п.8.1. договору, у зв'язку із простроченням оплати за поставлений товар, нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого ним розрахунку становить 1 694,93 грн..

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 391,13грн. три проценти річних.

Загальна сума заборгованості, станом на 14.05.2014р. становила 42 759,75 грн., з яких 40 673,69 грн. основного боргу, 1 694,93 грн. пені та 391,13 грн. три проценти річних.

Після порушення провадження у справі відповідач оплатив 2 000,00 грн., відтак основний борг станом на 14.07.2014р. складає 38 673,69 грн.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується видатковою накладною №РН-0591 від 05.12.2013р. на загальну суму 64 673,69 грн.

Представник відповідача отримав товар на підставі довіреності №8 від 05.12.2013р. виданої ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Суворівським РВ ОМУУМВС України в Одеській області).

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п.7.2. договору покупець зобов'язаний сплатити товар на протязі 14-ти (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки товару в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в національній валюті України.

Відповідач оплатив заборгованість в сумі 24 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками: від 23.01.2014р. на суму 23 000,00 грн.; від 12.03.2014р. на суму 1 000,00 грн.

Відтак, станом на 14.05.2014р. (дата подання позовної заяви) у відповідача існував основний борг в сумі 40 673,69 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач частково сплатив борг в сумі 2 000,00 грн. Факт оплати підтверджується банківською випискою від 23.06.2014р. на суму 2 000,00 грн. про поступлення грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Отже, в частині позовних вимог про стягнення 2000,00 грн. заборгованості провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору відносно цієї суми.

Відтак, основний борг станом на дату прийняття рішення складає 38 673,69 грн.

Слід зазначити, що у долученій до матеріалів справи видатковій накладній №РН-0591 від 05.12.2013р. на суму 64 673,69 грн. відсутній підпис представника відповідача, представник позивача в судовому засіданні 11.06.2014р. пояснив це тим, що вказана накладна була видрукувана з комп"ютера, однак здійснені відповідачем часткові оплати боргу з посиланням у підставі платежу на рахунок № СФ-00674 від 04.12.2013р., який був виставлений позивачем стверджує про визнання ним факту поставки.

Представник відповідача не заперечував факт наявності боргу в судовому засіданні 25.06.2014р., про що вказано також і у відзиві.

Крім того, слід зазначити, що у матеріалах справи знаходиться гарантійний лист відповідача вих.№3 від 13.03.2014р. про оплату боргу згідно видаткової накладної №РН-0591 від 05.12.2013р. у термін до 03.04.2014р.

Відтак, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем товару згідно видаткової накладної №РН-0591 від 05.12.2013р. на суму 64 673,69 грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає основний борг в сумі 38 673,69 грн.

Згідно ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок пені суд встановив, що позивачем правомірно нараховано 3% річних в сумі 391,13 грн., які підлягають до стягнення з відповідача.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п.8.1. договору у випадку виникнення заборгованості за договором через невиконання або несвоєчасне виконання покупцем зобов'язань по оплаті отриманого товару, останній сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє у період прострочення оплати, за кожний день несвоєчасної оплати від суми існуючої заборгованості.

Перевіривши наведений у позовній заяві розрахунок пені суд встановив, що позивач при її нарахуванні не врахував зміну облікової ставки НБУ за цей період (з 15.04.2014р. облікова ставка НБУ становить 9,5%), однак вказане порушення не впливає на суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки за розрахунками суду пеня за вказаний позивачем період з врахуванням зміни облікової ставки НБУ у сторону збільшення, мала би бути більшою ніж просить стягнути позивач.

Крім того, слід зазначити, що позивач починає нарахування пені та 3% річних з 27.12.2013р. від боргу в сумі 40 673,69 грн., в той час як станом на 27.12.2013р. борг становив 64 673,69 грн. Тобто, суми 3% річних та пені повинні бути більшими ніж просить позивач. Водночас, оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог, позивачем така заява не подавалась, отже до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 1 694,93 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку підставності позовних вимог до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення 40 759,75 грн., з яких 38 673,69 грн., 1 694,93 грн. пені та 391,13 грн. три проценти річних.

Щодо викладеної представником позивача, у заяві (вх.№29283/14 від 08.07.2014р.), позиції про порядок погашення сплачених відповідачем сум, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.1089 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), яка регулює порядок здійснення безготівкових розрахунків, встановлено, що банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів на відповідність вимогам пунктів 2.4 та 2.5 Інструкції та додатку 8 до неї.

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку , оформивши нове платіжне доручення.

Після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Слід зазначити, що сторонами не подано, в матеріалах справи відсутні докази погодження зміни підстав платежу.

Односторонню зміну позивачем підстав платежу не можна розцінювати як доказ узгодження між сторонами питання про зарахування сплачених відповідачем коштів в сумі 2000,00 грн., як сплату пені та 3% річних, оскільки це є односторонній вияв волі позивача без погодженням з відповідачем.

Так, як відповідач не надавав згоди на зміну підстави платежу (про такий факт не вказано і у відзиві), отже сплачені ним 23.06.2014р. кошти в сумі 2000,00 грн. є погашенням суми основного боргу, а не пені та 3%річних.

Стосовно наведених відповідачем обставин у заяві (вх.№29844 від 10.07.2014р.), які він просить врахувати при розгляді справи слід зазначити, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, що закріплено у ч.1 ст.625 ЦК України. Право на укладення мирової угоди сторони мають також і на стадії виконання рішення суду, відтак у випадку досягнення згоди щодо змісту мирової угоди сторони мають право на її укладення в подальшому та подання на затвердження судом.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №3181 від 22.04.2014р. на суму 1 827,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повністю, оскільки часткову оплату було здійснено після порушення провадження у справі, а спір доведений до суду з вини відповідача.

Керуючись ст.ст.11, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 627-629, 712, ч.1 ст.1089 ЦК України, ст.ст.174, 193, 230-232, 265 ГК України, ст.ст. 4 3 , 33, 34, 49, 75, п.1-1 ст.80, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Катекс" (79018, м.Львів, Залізничний район, вул.Шараневича, буд.28; код ЄДРПОУ 30162471) на користь Приватного підприємства "Промбуд" (02121, м.Київ, Дарницький район, вул.Колекторна, буд.3, код ЄДРПОУ 25586975) основний борг в сумі 38 673,69 грн., 1 694,93 грн. пені, 391,13 грн. три проценти річних та 1 827,00 грн. судового збору.

3 . В частині стягнення 2 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

6. Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 21.07.2014р.

Суддя Сухович Ю.О.