Постанова

від 16.07.2014 по справі 910/4333/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2014 р. Справа№ 910/4333/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Самсіна Р.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. (повний текст підписано 03.06.2014р.)

у справі № 910/4333/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс»

про стягнення 42 587, 20 грн.

В судовому засіданні 16.07.2014р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» про стягнення 42 587, 20 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 164/0306 від 03.06.2013р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив суд стягнути з відповідача 35 200, 00 грн. основного боргу, 3 452, 16 грн. пені, 785, 04 грн. 3% річних, 3 150, 00 грн. штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу, а також 1 827, 00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. у справі № 910/4333/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» 35 200, 00 грн. основного боргу, 2 922, 41 грн. пені, 785, 04 грн. 3 % річних, 1 760, 00 грн. 5 % штрафу та 1 744, 61 грн. судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал Буд Плюс" 25.06.2014р. передано на розгляд судді Скрипці І.М., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 16.07.2014р.

08.07.2014р. від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

09.07.2014р. від представника відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги з проханням долучити до матеріалів справи платіжні доручення на підтвердження здійснених відповідачем проплат.

16.07.2014р. від представника відповідача Пушкаша Д.І. та директора Саакяна О.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням директора у відрядженні за межами м. Києва, а представника на території проведення антитерористичної операції на Сході України. При цьому до клопотання не надано будь-яких доказів на підтвердження викладеного.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що вказане клопотання за підписам вказаних осіб було подано до канцелярії апеляційного суду нарочно в день засідання 16.07.2014р. о 10 год. 13 хв.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 16.07.2014р. не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи 16.07.2014р. сторони були повідомлені належним чином 03.07.2014р., що підтверджується зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень (а. с. 177-178). Позивач причини неявки суду не повідомив.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась, відповідачем на загальних підставах не доведено неможливість заміни представника Пушкаша Д.І. на іншого представника, та неможливість направлення іншого представника в судове засідання 16.07.2014р., зважаючи на відсутність підстав для задоволення клопотання представників відповідача про відкладення розгляду справи, та зважаючи на наявність в матеріалах справи письмових заперечень позивача щодо вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але рішення підлягає частковому скасуванню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» (позивач, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» (відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки № 164/0306, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначених цим договором, товарно-матеріальні цінності (надалі - товар) в асортименті, кількості та за цінами, що вказуються в погоджених сторонами замовленнях та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 1.2. договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткової накладної уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару продавцем покупцю здійснюється окремими партіями, на підставі письмового замовлення покупця, яке узгоджується з продавцем. У письмовому замовленні покупець визначає асортимент (номенклатуру), кількість товару та пункти поставки.

Поставка партії товару здійснюється продавцем на користь покупця у строк не більше 30 календарних днів з моменту підтвердження замовлення продавцем, але у будь-якому разі не раніше оплати покупцем поставленого продавцем товару до встановленого ліміту суми, що визначений у п. 3.5. даного договору (п. 3.3. договору).

Згідно п. 3.4 договору пункти поставки товару за даним договором є: склад продавця, що знаходиться за адресою: 03680, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. № 34.

Відповідно до п. 3.5. договору продавець та покупець домовились встановити ліміт суми поставленого та несплаченого товару у розмірі 60 000, 00 грн.

Ціна на товар (вартість) вказується у видаткових накладних, які є не від'ємного частиною цього договору (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний розрахуватися за кожну партію поставленого продавцем товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії то вару. За домовленістю сторін покупець здійснює повну або часткову передплату замовленої партії товару.

Даний договір, згідно п. 8.1., набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 164/0306 від 03.06.2013р., на підставі замовлення покупця № 5604 від 12.07.2013р., позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 114 563, 21 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5744 від 15.07.2013р. на суму 114 563, 21 грн., яка підписана уповноваженими представниками сторін, належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи (а. с. 26).

Вищезазначена видаткова накладна оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Місцевим господарським судом встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що поставлений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача Левандовським Максимом Олексійовичем, повноваження якого підтверджуються довіреністю № 28 від 12.07.2013р., яка підписана уповноваженими особами та скріплена початковою відповідача, належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи (а. с. 27.)

З вищенаведеного вбачається, що позивач поставив, а відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок належним чином не провів, лише частково оплатив отриманий товар на суму 79 363, 21 грн. (з призначенням платежу «оплата за матеріали зг. Рах № 5604 від 12.07.13р.»), що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача та платіжними дорученнями (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

При цьому колегія суддів зазначає, що оплата з призначенням платежу «оплата за матеріали згідно рахунку № 5604 від 12.07.2013р.» пов'язана з оплатою товару, отриманого по договору № 164/0306 від 03.06.2013р. на підставі видаткової накладної № 5744 від 15.07.2013р., за довіреністю № 28 від 12.07.2013р., по замовленню покупця (відповідача) № 5604 від 12.07.2013р., на підставі рахунку № 5604 від 12.07.2013р.

Таким чином, на момент подання даного позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 35 200,00 грн. (114 563, 21 грн. - 79 363, 21 грн.).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний розрахуватися за кожну партію поставленого продавцем товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії то вару. За домовленістю сторін покупець здійснює повну або часткову передплату замовленої партії товару.

Таким чином, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті за даним договором на момент звернення позивача з позовом до суду настав.

Приймаючи рішення по справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про повне задоволення вимог про стягнення основного боргу в розмірі 35 200, 00 грн.

Апелянт не погоджується з вищезазначеною сумою боргу і зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ним було сплачено частину основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням № 9386 від 31.03.2014р. на суму 790, 15 грн. (з призначенням платежу «повернення коштів згідно акту звірки від 31.03.2014р.), належним чином завірена копія якого була надана суду першої інстанції (а. с. 134а).

Колегія суддів, дослідивши вищезазначене платіжне доручення, акт звірки від 31.03.2014р., враховуючи відсутність належних та допустимих доказів наявності між сторонами інших договорів та можливість оплати товару, поставленого не по спірній накладній, дійшла висновку про те, що на момент прийняття судом рішення по справі заборгованість відповідача перед позивачем дійсно складала 34 409, 85 грн. (35 200, 00 грн. заборгованість на час подачі позову - 790, 15 грн., сплачених під час розгляду справи в суді першої інстанції).

Оскільки місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу в повному обсязі, не прийняв до уваги те, що сплачені згідно платіжного доручення № 9386 від 31.03.2014р. грошові кошти в розмірі 790, 15 грн. були перераховані відповідачем позивачеві під час розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, рішення Господарського суду міста Києва підлягає частковому скасуванню, а провадження у справі в частині стягнення 790, 15 грн. боргу підлягає припиненню, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в розмірі 34 409, 85 грн.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 452, 16 грн. пені та 785, 04 грн. 3% річних, нарахованих за період з 31.07.2013р. по 14.03.2014р.

Відповідно до п. 6.3 договору у випадку несвоєчасної оплати кожної окремої партії товару, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожний день прострочення, включаючи день оплати, а за прострочення строку повного розрахунку за поставлений товар більше чим на 30 календарних днів додатково сплачує штраф в розмірі 7 % від суми простроченого платежу. Якщо в цей період облікова ставка НБУ змі нювалася, розмір пені обчислюється пропорційно цим змінам.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, нарахованої за період з 31.07.2013р. по 14.03.2014р., вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки умова застосування відповідальності у вигляді стягнення пені у даному випадку пов'язана з датою проведення відповідачем часткової оплати заборгованості в період нарахування, й відповідно нарахування пені може здійснюватись за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань (дати відповідної оплати), отже пеня повинна бути нарахована за період з 31.07.2013р. по 31.01.2014р. на суму заборгованості з урахуванням проведених відповідачем оплат.

Таким чином, беручи до уваги положення договору та норми чинного законодавства, враховуючи проведення відповідачем часткових проплат, здійснивши власний розрахунок пені за період з 31.07.2013р. по 31.01.2014р., за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 2 922, 41 грн., в іншій частині вимог щодо стягнення пені в розмірі 529, 75 грн. (3 452, 16 грн. - 2 922, 41 грн.) слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, враховуючи положення договору, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних (за період з 31.07.2013р. по 14.03.2014р.), за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення 785, 04 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до умов договору поставки № 164/0306 від 03.06.2013р., позивачем також заявлено до стягнення штраф у розмірі 7 % від суми заборгованості, що складає 3 150, 00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення п. 6.3. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. по справі № 06/5026/1052/2011.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу в розмірі 7 % від суми заборгованості, вважає, що вимоги позивача про стягнення 3 150, 00 грн. штрафу є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає про безпідставність застосування місцевим господарським судом п. 66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. № 888, в частині визначення штрафу у розмірі 5% суми, від уплати якої ухилився відповідач, оскільки в даному випадку сторони в п. 6.3 договору передбачили оплату штрафу саме в розмірі 7% від суми простроченого платежу за прострочення строку повного розрахунку за поставлений товар більш ніж на 30 календарних днів.

Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що умовою застосування положень частини 1 пункту 66 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988р. № 888, є наявність обставин, які свідчать про відмову або ухилення відповідача від сплати продукції, що поставлена позивачем. Однак, у матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про відмову або ухилення відповідача від сплати поставленої позивачем продукції, натомість матеріали справи свідчать про перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача, але частково та з порушенням встановлених договором строків оплати.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За обставин викладених вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» з підстав, викладених в ній, не підлягає задоволенню, але рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. у справі № 910/4333/14 підлягає частковому скасуванню з підстав, викладених вище, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 770, 36 грн. судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Оскільки при поданні апеляційної скарги у даній справі відповідачем сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, з Державного бюджету України у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню відповідачу 913, 50 грн. надмірно сплаченого судового збору згідно квитанції № ПН2604 від 06.06.2014р. за подання апеляційної скарги у даній справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. у справі № 910/4333/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2014р. у справі № 910/4333/14 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» (02215, м. Київ, вул. Старосільська, буд 1, оф. 87, код ЄДРПОУ 38729364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМС Поліестер» (03680, м. Київ, вул. Червонопрапорна, буд. 34, код ЄДРПОУ 35980924) 34 409, 85 грн. основного боргу, 2 922, 41 грн. пені, 785, 04 грн. 3% річних, 3 150, 00 грн. 7% штрафу та 1 770, 36 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. Провадження в частині стягнення 790, 15 грн. основного боргу припинити.

4. В іншій частині позову відмовити.».

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал Буд Плюс» (02215, м. Київ, вул. Старосільська, буд 1, оф. 87, код ЄДРПОУ 38729364) надмірно сплачений згідно квитанції № ПН2604 від 06.06.2014р. судовий збір в розмірі 913, 50 грн. за подання апеляційної скарги, оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи № 910/4333/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 21.07.2014р.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Р.І. Самсін