Ухвала

від 17.06.2014 по справі 826/16036/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16036/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібінченко І.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УРБІ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УРБІ» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УРБІ» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 03 липня 2013 року № 0004632208 та № 0004642208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 28 травня 2013 року № 1112, виданого ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, службовими особами відповідача в період з 31 травня 2013 року по 05 червня 2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УРБІ» (код ЄДРПОУ 37267216) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з TOB «БК «Дана» (код ЄДРПОУ 37640343) за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено Акт № 61/22.7-37267216 від 12 червня 2013 року (далі - Акт перевірки).

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення наступних вимог:

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 77 172 грн.;

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад на суму 73 497 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- № 0004632208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 110 246 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 73 497 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 749 грн.;

- № 0004642208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 115 758 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 77 172 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 38 586 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем були оскаржені в порядку процедури адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, які своїми рішеннями від 06 вересня 2013 року № 4103/10/26-15-10-04 та від 30 вересня 2013 року № 12167/6/99-99-10-01-15 відповідно скарги позивача залишили без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

З 1 січня 2011 року введено в дію Податковий кодекс України , який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу .

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України , право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України , датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між TOB «Будівельна компанія «УРБІ» (Генпідрядник) та TOB «Будівельна компанія «Дана» (Підрядник) було укладено Договір підряду № 01/11 від 01.11.2012 р., за умовами якого Генпідрядник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати роботи в порядку та на умовах визначених договором.

TOB «Будівельна компанія «Дана» в адресу TOB «Будівельна компанія «УРБІ» виписало податкові накладні на загальну суму 440 984,4 грн., в т.ч. ПДВ - 73 497,4 грн.

За вказаним Договором TOB «Будівельна компанія «УРБІ» перерахувало TOB «БК «Дана» грошові кошти в загальному розмірі 440 984,40 грн., а саме: 18.12.2012 р. - 200 000 грн. та 19.12.2012 р. - 240 984,4 грн.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії договору підряду № 01/1 від 01 листопада 2012 року, укладеного між ТОВ «Будівельна компанія «УРБІ» та ТОВ «Будівельна компанія «Дана»; податкових накладних, виданих ТОВ «Будівельна компанія «Дана» на адресу ТОВ «Будівельна компанія «УРБІ»; актів приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012 року за №№ 1,2,3,4,5,6,7,8; довідки про вартість виконаних робіт /та витрати/ за листопад 2012 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зокрема передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

З аналізу норм чинного законодавства випливає, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту (зокрема податкових накладних), не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Так заперечуючи проти вимог даного позову відповідач в своїх доводах посилається, зокрема, на Акт Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби «Про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Будівельна компанія «Дана» (код ЄДРПОУ 37640343) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за жовтень, листопад 2012 року» від 15.03.2013 р. № 210/3/22-30-37640343 (далі - Акт № 210/3/22-30-37640343).

Зі змісту даного акту вбачається, що працівниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби 13.03.2012 р. було складено акт № 190/3-22-30 щодо відсутності TOB «Будівельна компанія «Дана» за місцезнаходженням та направлено службову записку на ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на розшук посадових осіб товариства та встановлення місцезнаходження TOB «Будівельна компанія «Дана» від 13.03.2013 р.№ 162/22-30

Згідно податкових декларацій з податку на прибуток TOB «Будівельна компанія «Дана», розшифровок до них та іншої податкової звітності встановлено відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності даним підприємством.

Крім того, за даними податкової звітності за листопад 2012 року вбачається, що податковий кредит TOB «Будівельна компанія «Дана» сформовано за рахунок TOB «Атемета», яке в своєму листі від 07 березня 2013 р. № 07/03-1 (вх. № 7617/10 від 11.03.2013 р.) повідомило про відсутність факту наявності будь-яких фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Будівельна компанія «Дана».

Разом з тим, в Акті № 210/3/22-30-37640343 міститься висновок щодо відсутності жодних доказів на підтвердження поставок товарів (послуг) іншим контрагентам-підприємствам від TOB «БК «Дана» за період з 01.10.2012 р. по 30.11.2012 р., у зв'язку з чим податковим органом було зроблено вірний висновок про те, що правочини, укладені між TOB «Будівельна компанія «Дана» та підприємствами-покупцями здійснені без мети настання реальних правових наслідків.

Таким чином, зважаючи на обставини даної справи та приймаючи до уваги наявні в ній докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за спірними податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 03 липня 2013 року № 0004632208 та № 0004642208.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «УРБІ» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.