Рішення

від 17.07.2014 по справі 917/1003/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2014 Справа № 917/1003/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 39800 (адреса для листування : АДРЕСА_2., 39600)

до Приватного підприємства "Автобуд", вул. Будівельників, буд. 64, м. Комсомольськ, Полтавська обл., 39800

про стягнення 91 100,89 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Комсомольським МВ УМВС України в Полтавській області 30.05.2012 р., виписка з ЄДРЮОФОП серії НОМЕР_3 від 26.09.2003 р.;

ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 20.03.2004 р., довіреність № 3165 від 27.06.2014 р.;

ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 13.03.2006 р., довіреність № 3165 від 27.06.2014 р.;

від відповідача: Таранкова О.О., довіреність №03/06 від 03.06.2013 р., паспорт серії НОМЕР_6, виданий Комсомольським МВ УМВС України в Полтавській області 16.05.2001 р..

У судових засіданнях 19.06.2014 р. та 10.07.2014 р. з огляду на задоволене судом клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та встановлену судом необхідність надання учасникам процесу часу для представлення додаткових доказів, судом було оголошено перерви в порядку ст. 77 ГПК України до 10.07.2014 р. до 10 год. 30 хв. та відповідно до 15.07.2014 р. до 09 год. 00 хв..

17.07.2014 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : розглядається позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Приватного підприємства "Автобуд" 91 100,89 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 02.01.2013 р. між сторонами Договору № 02/01-3 про надання транспортних послуг, з яких : 64 709,51 грн. основна заборгованість, 8 743,66 грн. пені, 5 724,53 грн. інфляційні нарахування, 1 923,19 грн. три проценти річних та 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Позивач надав суду заяву № б/н від 27.06.2014 р. (вх. № 8388 від 01.07.2014 р.) про збільшення/зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 112 760,52 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 02.01.2013 р. між сторонами Договору № 02/01-3 про надання транспортних послуг, з яких : 83 523,82 грн. основна заборгованість, 10 797,97 грн. інфляційні нарахування, 3 165,53 грн. три проценти річних , 13 273,20 грн. пені та 2 000,00 грн. моральної шкоди.

Враховуючи те, що дана заява за суттю є заявою про збільшення розміру позовних вимог, пред'явлена з дотриманням встановлених процесуальних правил, право на збільшення розміру позовних вимог надане позивачеві ч. 4 ст. 22 ГПК України, остання приймається судом до розгляду в даному позовному провадженні. Спір розглядатиметься в межах предмету спору в редакції заяви позивача № 230 від 27.03.2014 р. (вх. № 4111 від 01.04.2014 р.).

Відповідач надав суду відзив на позов № 454 від 10.06.2014 р. (вх. № 7680 від 16.06.2014 р.), додаткові пояснення № 474 від 26.06.2014 р. (вх. № 8380 від 01.07.2014 р.) та № 471 від 11.07.2014 р. (вх. № 9269 від 17.07.2014 р.), за мотивами яких проти позову заперечує.

Відповідач надав суду клопотання № 473 від 25.06.2014 р. (вх. № 8381 від 01.07.2014 р.) про призначення почеркознавчої експертизи, уточнення до даного клопотання № б/н від 11.07.2014 р. (вх. № 9271 від 17.07.2014 р.) та клопотання № 472 від 11.07.2014 р. (вх. № 9270 від 17.07.2014 р.) про призначення автотехнічної експертизи. Суд відхиляє дані клопотання за обґрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані документальні докази, суд,

встановив :

02.01.2013 р. між Приватним підприємством "Автобуд" (замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір № 02/01-3 між (виконавець) виникли правовідносини з надання транспортних послуг (далі - Договір про надання послуг, том справи 1, а.с. 14-15).

При цьому сторони, зокрема, узгодили наступне :

- замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надати транспортні послуги шляхом надання транспортних засобів (автобусів, мікроавтобусів) з водієм для перевезення пасажирів по маршрутах, зафіксованих у подорожніх листах, згідно заявки замовника. Детальні умови замовлення (маршрут та режим роботи) зазначаються у заявці замовника та узгоджуються з виконавцем. Забезпечення транспортних засобів змащувальними матеріалами, запасними частинами та іншими видами витратних матеріалів, що забезпечують його безперебійну роботу, а також виконання поточного та капітального ремонту здійснюються силами та за рахунок виконавця. Для надання послуг виконавець використовує паливно-мастильні матеріали (надалі - ПММ), а саме дизельне пальне замовника (п. 1.1-1.4 Договору про надання послуг);

- вартість послуг визначається в акті приймання-передачі наданих послуг, шляхом підрахування загальної кількості годин наданих послуг з урахуванням вартості паливно-мастильних матеріалів. Вартість однієї години наданих послуг визначається згідно Додатка № 1 до даного Договору про надання транспортних послуг. Ціна договору визначається як динамічна (п. 3.1 та п. 3.2 Договору про надання послуг);

- розрахунок за цим Договором здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Виконавця не пізніше 25 числа наступного за звітнім місяцем. Підрахунок витрачених Виконавцем ПММ проводиться Замовником на підставі оформлених подорожніх листів, роздавальної відомості (п. 3.3 -3.4 Договору про надання послуг);

- вартість отриманого від Замовника ПММ Виконавець оплачує відповідно до виставленого рахунку Замовником, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Замовника, протягом одного банківського дня з моменту перерахування Замовником грошових коштів у розмірі не менше ніж 50% від щомісячної вартості наданих послуг на розрахунковий рахунок Виконавця. В разі якщо зазначених коштів не вистачає для повного розрахунку за отримані від Замовника ПММ, виконавець проводить оплату отриманих від Замовника ПММ в розмірі пропорційному розміру оплати наданих послуг (п. 3.5 Договору про надання послуг);

- у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, сторони несуть відповідальність, зазначену цим Договором та чинним законодавством (п. 4.1 Договору про надання послуг);

- цей Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами й діє до 31.01.2013 р. (п. 8.3 Договору про надання послуг).

На виконання умов Договору про надання послуг сторонами був складений Протокол погодження цін, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін (копія наявна у матеріалах справи, том справи 1, а.с. 16). У даному протоколі сторони визначили, що вартість однієї години наданих позивачем транспортних послуг становить 4,20 грн..

31.01.2013 р. до Договору про надання послуг сторони укладали між собою додаткову угоду № 1 (том справи 1, а.с. 18), згідно якої останні внесли зміни, зокрема, виклали п. 8.3 Договору у наступній редакції "цей Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами й діє до 31.12.2013 р.. Якщо за 5 днів до закінчення строку дії даного Договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, договір автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік". Також між сторонами була укладений додаток № 2 до вказаного договору (том справи 1, а.с. 17).

Факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань з надання послуг замовнику на загальну суму 328 734,00 грн. грн. підтверджується наявними у справі копіями актів виконаних робіт, а саме : за січень 2013 р. № 1/1 та № 2/1 на суму 27 245,40 грн., за березень 2013 р. № 2 та № 2/2 на суму 28 215,60 грн., за квітень 2013 р. № 3 та № 3/2 на суму 31 546,20 грн., за травень 2013 р. № 4/1 та № 4/2 на суму 31 504,20 грн., за червень 2013 р. № 6/1 та № 6/2 на суму 31 521,00 грн., за липень 2013 р. № 7/1 та № 7/2 на суму 33 696,60 грн., за серпень 2013 р. № 8/1 та № 8/2 на суму 33 667,20 грн., за вересень 2013 р. № 9/1 та № 9/2 на суму 32 613,00 грн., за жовтень 2013 р. № 10/1 та № 10/2 на суму 33 692,40 грн., за листопад 2013 р. № 11/1 та № 11/2 на суму 32 600,40 грн. та за грудень № 12/1 на суму 12 432,00 грн. (том справи 1, а.с. 17-18). Вищезазначені транспортні послуги, що були надані позивачем відповідачу протягом періоду з січня 2013 р. по грудень 2013 р., виконувались на підставі талонів замовника (типової форми 1-ТЗ, затвердженої наказом Мінтрансу, Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 р.) (том справи 1, а.с. 84-164). Вказані первинні документи підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, в тому числі і талони замовника.

За період з січня 2013 р. по грудень 2013 р. при наданні послуг позивачем було використано паливно-мастильні матеріали (дизельне пальне) відповідача відповідно до умов п. 1.1 Договору про надання послуг на загальну суму 86 206,08 грн.. Дана обставин визнаються сторонами, в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, а тому приймається відповідно до ст. 35 ГПК України як доведена.

За даними позивача відповідачем систематично порушувались умови Договору про надання послуг щодо проведення оплати отриманих ним від позивача транспортних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами проводилась звірка взаєморозрахунків та було складено належним чином оформлений акт звірки, який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками. Згідно даного акту станом на 30.12.2013 р. за відповідачем рахувалася заборгованість у розмірі 116 527,92 грн. (а.с. 19). Враховуючи вищевикладене директор підприємства відповідача - Крикля Андрій Олександрович - надав позивачу гарантійний лист № б/н від 25.02.2014 р., згідно якого гарантував протягом березня - квітня 2014 р. здійснити погашення наявної перед позивачем заборгованості у розмірі 98 406,51 грн. (з урахуванням проведених часткових оплат після проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами, копія наявна у матеріалах справи, том справи 1, а.с. 20).

В порушення умов Договору про надання послуг відповідач здійснив лише часткову оплату отриманих послуг в загальному розмірі 159 000,00 грн. (з урахуванням проведених часткових оплат після проведення звірки взаєморозрахунків між сторонами). Дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки по особовому рахунку позивача № НОМЕР_7 (том справи 2, а.с. 22-26).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом (в редакції заяви № б/н від 27.06.2014 р. (вх. № 8388 від 01.07.2014 р.) з вимогою про стягнення з відповідача 112 760,52 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 02.01.2013 р. між сторонами Договору № 02/01-3 про надання транспортних послуг, з яких : 83 523,82 грн. основна заборгованість, 10 797,97 грн. інфляційні нарахування, 3 165,53 грн. три проценти річних, 13 273,20 грн. пені та 2 000,00 грн. моральної шкоди.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за Договором про надання послуг, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вищезазначеним договором та приписів ст. 903 Цивільного кодексу України результати отриманих послуг не оплатив, заборгованість останнього на момент подання позову та прийняття даного рішення складає 83 523,82 грн.. Дана обставина відповідачем по суті не спростована.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 83 523,82 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України). Пункт 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Враховуючи те, що у Договорі про надання послуг сторони не погодили конкретний розмір неустойки у разі порушення замовником строків оплати отриманих послуг, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з останнього 13 273,20 грн. пені.

За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 10 797,97 грн. інфляційних втрат та 3 165,53 грн. 3% річних за період з 25.02.2013 р. по 25.06.2014 р., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними частково, а саме : в частині стягнення 10 797,97 грн. інфляційних втрат та 2 956,35 грн. 3% річних (з огляду на допущення позивачем арифметичних помилок при здійсненні розрахунку позовних вимог, а тому підлягають задоволенню саме у зазначеній частині (розрахунок здійснено судом з урахуванням моменту виникнення у відповідача зобов'язання щодо оплати отриманих послуг по кожному окремому акту, з урахуванням проведених відповідачем часткових проплат та приписів ст. 534 Цивільного кодексу України щодо черговості зарахування сплачених боржником сум, перерахунок проведено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5"). В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 209,18 грн. 3% річних у позові слід відмовити.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 2 000,00 грн. моральної шкоди, яка, на його думку, полягає в приниженні його ділової репутації та вчиненні зі сторони відповідача дій, спрямованих на зниження престижу та довіри до діяльності позивача. Крім того, в обґрунтування вимог в цій частині позивач посилається на те, що з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань по Договору про надання послуг щодо проведення своєчасної оплати отриманих послуг у ОСОБА_1 похитнулось здоров'я, що, в свою чергу, призвело до звернення останнього до лікарні для проходження лікування.

Суд відмовляє в позові в частині стягнення 2 000,00 грн. моральної шкоди виходячи з наступного.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31.03.1995 р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода для юридичної особи полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації. Критерієм оцінки, яким слід керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, є ступінь втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з припиненням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під час розгляду справи позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, що виключає притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача частково спростовуються вищевикладеним, при проведенні перерахунку заявленої до стягнення суми судом взято до оцінки доводи, наведені у контррозрахунку відповідача.

За викладеного, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 83 523,82 грн. основного боргу, 10 797,97 грн. інфляційних втрат та 2 956,35 грн. 3% річних підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В частині вимог щодо стягнення 209,18 грн. 3% річних, 2 000,00 грн. моральної шкоди та 13 273,20 грн. пені у позові слід відмовити.

Як зазначалося судом в описовій частині цього рішення, відповідач надав суду клопотання № 473 від 25.06.2014 р. (вх. № 8381 від 01.07.2014 р.) про призначення почеркознавчої експертизи, уточнення до даного клопотання № б/н від 11.07.2014 р. (вх. № 9271 від 17.07.2014 р.) та клопотання № 472 від 11.07.2014 р. (вх. № 9270 від 17.07.2014 р.) про призначення автотехнічної експертизи, які судом відхилено за наступним обґрунтуванням.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові № 4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Аналогічні приписи містяться і в ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 21/235-09 від 01.11.2011 р.).

Крім того, до матеріалів справи надано вчинену з дотриманням нотаріально форми довіреність від 16.07.2012 р., видана позивачем ОСОБА_1 на вчинення вказаних у ній дій, в тому числі з правом підпису (том справи 2, а.с. 46).

Отже, наявність відбутку печатки позивача на договорі та актах, що підтверджують його фактичне виконання, відповідачем під сумнів не ставиться, судом оглянуто оригінали вказаних документів та встановлено, що копії відповідають оригіналам, а тому проведення судової почеркознавчої експертизи є недоцільним, оскільки висновки не спростують факт вчинення відповідних дій (укладення правочину та складання первинної документації з фіксацією господарських операцій).

Суд також не вбачає підстав для проведення автотехнічної експертизи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що передача позивачем та прийняття відповідачем отриманих від позивача транспортних послуг, як того вимагають умови Договору про надання послуг та приписи Цивільного та Господарського кодексів України, зафіксовано у актах виконаних робіт. Як вже зазначалось у описовій частині даного рішення вищезазначені акти підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, а тому зазначені у клопотанні сумніви ґрунтуються лише на припущеннях відповідача, та, вочевидь, спрямовані до затягування судового процесу.

Позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у вигляді витрат по оплаті правової допомоги в сумі 2 700,00 грн..

На підтвердження понесених позивачем судових витрат у вигляді витрат по оплаті правової допомоги, останній надав суду копію Договору про надання юридичних послуг № 190-А від 17.04.2014 р. укладеного між Приватним підприємством "Юридична агенція Яблонської" (юрист) та ФОП ОСОБА_1 (клієнт), копію виписки АБ № 839130 з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців щодо Приватного підприємства "Юридична агенція Яблонської", копію диплома магістра НОМЕР_8, виданого 25.11.2010 р. Київським національним університетом внутрішніх справ ОСОБА_2; квитанції № 17-03 від 17.03.2014 р., № 19-03 від 19.03.2014 р. та № 30-04 від 30.04.2014 р. про сплату позивачем коштів в сумі 2 700,00 грн. з оплати послуг Приватного підприємства "Юридична агенція Яблонської" за Договором про надання юридичних послуг № 190-А від 17.04.2014 р..

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у п. 6.3 постанови від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами та доповненнями), відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів отримання ним послуг адвоката, на наявність таких останній не посилається.

Твердження позивача про те, що 2 700,00 грн. сплачених ним за отримані юридичні послуги за своєю природою є збитками в розумінні ст. 225 Господарського кодексу України, а тому підлягають стягненню з відповідача, судом не оцінюються як правомірні. Так, заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із заборгованістю, яка стягувалася позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору про надання послуг. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 13.04.2010 р. у справі № 05/248-09). При цьому судом враховано приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України".

Понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідно до ст. 49 ГПК України на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог : на позивача - в сумі 309,65 грн., на відповідача - в сумі 1 945,56 грн..

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Автобуд" (вул. Будівельників, буд. 64, м. Комсомольськ, Полтавська обл., 39800), ідентифікаційний код юридичної особи 31712417, р/р 26006050752980 у філії " Придніпровського РУ" АТ "Фінанси та кредит", МФО 331564 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 39800), ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_7 в ПАТ "Укрсиббанк", м. Комсомольськ, МФО 351005 : 83 523,82 грн. основного боргу, 10 797,97 грн. інфляційних втрат, 2 956,38 грн. 3% річних та 1 945,56 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 209,18 грн. 3% річних, 2 000,00 грн. моральної шкоди, 13 273,20 грн. пені у позові відмовити.

Повне рішення складено 22.07.2014 р.

Суддя О.В.Ківшик

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.