Постанова

від 23.07.2014 по справі 2/109-05-4438

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 2/109-05-4438

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоконал", м. Одеса на постанову та ухвалувід 13.05.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 р. господарського суду Одеської області у справі№ 2/109-05-4438 господарського суду Одеської області

за заявою Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до відкритого акціонерного товариства "Одеський завод фрезерних верстатів" ім. Кірова", м. Одеса провизнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Сніткіна І.А. представники сторін в судове засідання не з'явилися

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2005 року, що винесена у справі № 2/109-05-4438 , порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Одеський завод фрезерних верстатів" ім. Кірова" (далі - Боржник, Завод) за заявою Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Кредитор, Компанія) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Одеської області від 28.08.2007 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

Ухвалами місцевого господарського суду кандидатура арбітражного керуючого для призначення ліквідатором Боржника неодноразово змінювалась.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.10.2013 року ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сніткіну Ірину Анатоліївну.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2014 року (суддя -Б.О. Бахарєв) затверджені ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Боржника та ухвалено ліквідувати юридичну особу Боржника, вимоги, які не задоволені за недостатністю майна Боржника, ухвалено вважати погашеними, а провадження у справі про банкрутство припинено. При цьому з визнаних у справі кредиторів було вирішено (п. 4) стягнути відповідні суми витрат на оплату послуг ліквідатора та витрат останнього у ліквідаційній процедурі, а саме: з ПАТ "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" у сумі 1 946 грн. 11 коп. (14,13 %); НАК "Нафтогаз України" - у сумі 5 452 грн. 70 коп. (39,59 %); ТОВ "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" у сумі 5 978 грн. 83 коп. (43,41 %).

Не погодившись частково із цією ухвалою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (далі-Товариство) звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати п. 4 ухвали господарського суду Одеської області від 04.03.2014 року - щодо рішення про здійснення оплати праці ліквідатора за рахунок кредиторів Боржника.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 року (головуючий суддя - Лавриненко Л.В., судді: Жеков В.І., Філінюк І.Г.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 04.03.2014 року змінено із доповненням п. 4 її резолютивної частини рішенням про стягнення з кредитора Боржника - Сироткіна Олексія Івановича на користь арбітражного керуючого Сніткіної Ірини Анатоліївни грошових коштів (відповідної частини оплати послуг ліквідатора та його витрат у ліквідаційній процедурі) - в сумі 395 грн. 28 коп. В іншій частині ухвалу господарського суду Одеської області від 04.03.2014 року апеляційним судом залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати п. 4 ухвали господарського суду Одеської області від 04.03.2014 року - щодо рішення про здійснення оплати праці ліквідатора за рахунок кредиторів Боржника, а також постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 року -повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 3-1, 31 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення за результатами проведеної у справі ліквідаційної процедури, місцевий суд вказав, що за результатами цієї процедури, на виконання вимог суду про визнання Боржника банкрутом, ліквідатором був наданий звіт та ліквідаційний баланс, що були погоджені комітетом кредиторів, а заперечень щодо затвердження цього звіту з боку кредиторів не було. За встановлених же судом обставин щодо відсутності у Боржника грошових коштів, невиявлення майна та дебіторської заборгованості, вимоги кредиторів слід вважати погашеними, звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс підлягають затвердженню, а провадження у справі - припиненню. Висновок про покладення на кредиторів витрат на оплату послуг ліквідатора (розмір якої був затверджений ухвалою суду) та витрат у ліквідаційній процедурі Боржника пропорційно визнаних вимог кредиторів був зроблений у зв'язку із невиявленням у Боржника майна, тоді як законодавчо встановлено надання ліквідатором у справі про банкрутство послуг на платній основі.

Частково змінюючи вказане рішення суду, апеляційний суд додав, що будь-яких порушень з боку ліквідатора не встановлено, а при розподілі згаданих витрат місцевим судом не було враховано, що у справі були визнані вимоги ще одного кредитора - фізичної особи - Сироткіна О.І., на якого у відповідній частині також слід покласти такі витрати у справі.

Заперечуючи наведені висновки судів обох інстанцій, скаржник зазначив, що здійснення оплати послуг ліквідатора за рахунок кредиторів є правом останніх, однак комітет кредиторів таке рішення не підтримав, лише був затверджений розмір такої оплати ліквідатора, але за рахунок майна Боржника. Також скаржник вказав, що норми ст. 31 Закону про банкрутство визначають вимоги арбітражного керуючого у справі, як вимоги кредитора, які за незадоволенням у зв'язку із відсутністю майна боржника також слід вважати погашеними, як і вимоги інших визнаних кредиторів у справі.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із викладеними запереченнями скаржника, оскільки вони наведені в порушення норм законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судами в оскаржуваних судових рішеннях, оплата послуг ліквідатора у даній справі у визначеному ч. 14 ст. 3 1 Закону про банкрутство мінімальному розмірі була встановлена та погоджена згідно рішення комітету кредиторів від 03.02.2014 року, а також затверджена ухвалою суду від 04.02.2014 року (т. 7 а.с. 113-115, 123-124).

Стосовно ж порядку розподілу у справі про банкрутство витрат на оплату вказаних послуг, суди в оскаржуваних рішеннях законно та вірно застосували приписи пунктів 12, 13 ст. 3 1 Закону про банкрутство, дійшовши правомірного висновку про те, що за відсутністю виробничої діяльності відсутнього боржника - Заводу, невиявленням у нього майна та за відсутністю рішення комітету кредиторів щодо порядку розподілу між кредиторами витрат на оплату послуг ліквідатора (лише щодо розміру цієї оплати) у справі про банкрутство, відшкодування вказаних витрат покладається як на ініціюючого кредитора, так і на всіх інших виявлених кредиторів у такій справі - пропорційно визнаних вимог кожного у справі.

При цьому, є неправомірним твердження скаржника про здійснення оплати послуг ліквідатора за рахунок кредиторів лише у разі наявності згоди на це комітету кредиторів, оскільки норми ч. 1 п. 12 ст. 3 1 Закону про банкрутство визначають декілька джерел для здійснення оплати цих послуг:

- за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника,

- або за рахунок коштів кредиторів ,

- чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Також слід зазначити, що виходячи з приписів ст. 3 1 Закону про банкрутство, призначений у справі про банкрутство арбітражний керуючий виконує покладені на нього судом обов'язки та, відповідно, здійснює діяльність арбітражного керуючого на платній основі та незалежно від створення фонду для оплати послуг.

Крім цього колегія суддів наголошує на тому, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від обсягу діяльності ліквідатора відсутнього боржника (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру вимог кожного із кредиторів у справі, майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство відсутнього боржника, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, невиявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації останнього майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг. У зв'язку із цим є неналежними доводи скаржника про відсутність підстав для покладення та відшкодування ліквідатору Боржника - арбітражному керуючому Сніткіній І.А. витрат на оплату її послуг у даній справі та витрат у ліквідаційній процедурі за рахунок кредиторів.

Касаційний суд зауважує, що заявлена до оплати ліквідатором сума в розмірі 13 772 грн. 92 коп. складає передбачений та встановлений Законом про банкрутство мінімальний розмір оплати послуг арбітражного керуючого за весь період виконання ним своїх обов'язків ліквідатора (ч. 14 ст. 3 1 Закону про банкрутство) та понесені і підтверджені доказами у справі витрати, а відповідний розрахунок був наданий у справі та розглянутий судами (т. 7 а.с. 131-151).

При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що на засіданні комітету кредиторів, що відбулось 03.02.2014 року, коли, поряд з іншим, був затверджений розмір оплати послуг ліквідатора Сніткіної І.А. за час виконання нею обов'язків у даній справі, за результатами розгляду питання другого порядку денного - заслуховування звіту ліквідатора про проведену роботу у ліквідаційній процедурі, визначена у такому звіті інформація, у тому числі стосовно фінансового становища та майна Боржника, була взята комітетом кредиторів до уваги, із висновком про відсутність з боку комітету кредиторів претензій щодо роботи ліквідатора та надання звітів про проведену роботу. Також судами не було встановлено і обставин щодо заперечення дій або оскарження дій ліквідатора Сніткіної І.А. у ліквідаційній процедурі Заводу.

Крім викладеного колегія суддів зазначає, що відповідно до норм частин 12-16 ст. 3 1 та пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство оплата послуг ліквідатора за виконання ним обов'язків у ліквідаційній процедурі боржника у справі про банкрутство та витрати у ліквідаційній процедурі не є вимогами кредитора у справі про банкрутство у розумінні положень ст. 1 цього закону, а відносяться до складу витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідатора (ліквідаційної комісії). А тому колегія суддів дійшла висновку про те, що арбітражний керуючий Сніткіна І.А. не є кредитором у даній справі про банкрутство, у зв'язку із чим на згадані оплату послуг ліквідатора та витрати у ліквідаційній процедурі не розповсюджуються визначені скаржником приписи ч. 6 ст. 31 Закону про банкрутство - щодо погашеності вимог кредиторів, не задоволених за недостатністю майна Боржника.

У зв'язку із викладеним касаційний суд погоджується із висновками судів (з урахуванням внесених апеляційним судом змін в резолютивну частину ухвали місцевого суду) щодо покладення на визнаних кредиторів у справі витрат на оплату послуг ліквідатора та витрат останнього у ліквідаційній процедурі Заводу пропорційно визнаних вимог цих кредиторів.

Також касаційний суд погоджується із висновками судів щодо обґрунтованості рішення судів щодо затвердження звіту ліквідатора , ліквідаційного балансу Боржника та наявності правових підстав для припинення провадження у справі про банкрутство Заводу.

За таких обставин справи, касаційні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю в особі філії "Інфоксводоконал" не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому, враховуючи, що резолютивна частина ухвали місцевого суду була правомірно змінена апеляційним судом, підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскаржувана постанова апеляційного суду.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 3 1 , 25, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін) та ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 12 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоконал" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 р. у справі № 2/109-05-4438 залишити без змін.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

В.Я. Погребняк

Постанова виготовлена та підписана 23.07.2014 року.