Ухвала

від 08.07.2014 по справі 2а-947/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2014 р. м. Київ К/9991/2604/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 року

по справі № 2-а-947/11/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002941704/0 від 29.11.2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9550364,36 грн. (в т.ч. основний платіж - 6599036,68 грн., штрафні санкції - 2951327,68 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ в Московському районі міста Харкова проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту у квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні 2010р. по взаємовідносинам з контрагентами та правильності обчислення ПДВ за квітень, травень, червень, липень. серпень, вересень 2010 року.

За результатами перевірки встановлено порушення пп. 7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Фактичною підставою визначення позивачу податкового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням стало встановлення за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів за період квітень-серпень 2010 року.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, перевіркою встановлено порушення позивачем Закону № 168/97-ВР у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу його контрагентами, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.

Суди вірно зазначили, що сам лише факт невідповідності задекларованих постачальником товарів (робі, послуг) податкових зобов'язань з ПДВ розміру задекларованого контрагентом такого постачальника податкового кредиту з ПДВ, з огляду на приписи Закону № 168/97-ВР, не може слугувати достатньою підставою для висновку про нікчемність укладеного між ними правочину, оскільки названі особи в силу статті 2 та статті 10 Закону № 168/97-ВР є окремими платниками ПДВ, а відтак, згідно з статтею 61 Конституції України, мають нести індивідуальну юридичну відповідальність за вчинені ними діяння.

Наявні в матеріалах справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємно узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у контрагентів товару , на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали на дату їх виписки статус платників податку на додану вартість. Фактичне виконання договорів підтверджується матеріалами справи.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 року по справі №2-а-947/11/2070 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписКарась О.В. підписПилипчук Н.Г.

Ухвала складена у повному обсязі 11.07.2014 р.