Ухвала

від 14.07.2014 по справі 825/3004/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" липня 2014 р. м. Київ К/800/60514/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року

у справі № 825/3004/13-а

за позовом Приватного підприємства «Сервіс-Автотранс»

до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Сервіс-Автотранс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання неправомірними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано неправомірними податкові повідомлення-рішення від 26.07.2013 року №0000822207, №0000832207, №0000842207.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Авроратрейд» за період з 01.09.2010 року по 31.12.2010 року, відповідачем складено акт від 15.07.2013 року №49/22-30614925, яким встановлено порушення п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток підприємства за 2010 рік на загальну суму 117 708,34 грн., пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 60 833,33 грн., пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 33 333, 33 грн. за грудень 2010 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.07.2013 року: №0000822207, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 60 833, 33 грн.; №0000832207, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 33 333,33 грн.; №0000842207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 176 562, 51 грн. (117 708, 34 грн. за основним платежем та 58 854, 17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентом і як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Пунктом 3.1. статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.7.4.1.п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «Авроратрейд» на підставі договору поставки, предметом якого є постачання паливно-мастильних матеріалів.

Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями та виписками з банку.

Зберігання даного товару відбувалося на підставі договору зберігання паливно-мастильних матеріалів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, виконання якого підтверджується актами приймання-передачі майна, витягом з журналу-ордеру і відомістю по рахунку.

Судами встановлено, що використання у господарській діяльності паливно-мастильних матеріалів підтверджується матеріалами справи.

Висновок відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом на підставі висновків акта «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Автотрейд» щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень-грудень 2010 року та січень 2011 року» правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки нею не встановлювались обставини та не досліджувались документи щодо вказаної господарської операції.

Суд апеляційної інстанції погодився із встановленими судом першої інстанції обставинами справи та мотивами, з яких він виходив при прийнятті постанови про задоволення позову, і положеннями закону, якими він керувався. Незазначення у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції законодавчих норм, які діяли до набрання чинності Податковим кодексом України, не призвело до неправильного вирішення даної справи.

Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не спростовують встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року у справі № 825/3004/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук