Постанова

від 23.07.2014 по справі 910/7092/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2014 р. Справа№ 910/7092/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Іванові О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Панасенко Р.О. (дов. №17н від 10.07.2014 року);

від відповідача - Крушевська К.В. (дов. №б/н від 20.05.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «Валедус»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року

у справі №910/7092/14 (суддя О.В. Котков)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Алімпіс Трейд», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Валедус», м. Київ

про стягнення грошових коштів -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року товариства з обмеженою відповідальністю «Алімпіс Трейд» (надалі - ТОВ «Алімпіс Трейд», позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Валедус» (надалі - ТОВ «Валедус», відповідач у справі) про стягнення грошових коштів за договором поставки № Р-10/2 від 08.11.2013 року в сумі 25 179,82 грн., з яких 24 406,44 грн. сума основного боргу, 628,09 грн. сума пені та 145,29 грн. 3% річних.

19.05.2014 року позивач, керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подав заяву про зменшення суми позовних вимог у зв'язку із частковою сплатою відповідачем суми основного боргу вже після подачі позовної заяви до суду, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача основного боргу - 12 906,44 грн., пені - 628,09 грн., 3% річних - 145,29 грн. та припинити провадження у справі в частині стягнення 11 500,00 грн.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції, у зв'язку з чим справа розглядалась з урахуванням зменшення суми позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року позовні вимоги ТОВ «Алімпіс Трейд» задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Валедус» на користь ТОВ «Алімпіс Трейд» 12 906,44 грн. суми основного боргу, 628,09 грн. пені, 145,29 грн. 3 % річних та 1 827,00 грн. судового збору. В частині стягнення з ТОВ «Валедус» на користь ТОВ «Алімпіс Трейд» суми основного боргу в розмірі 11 500,00 грн. провадження припинено. Заяву ТОВ «Алімпіс Трейд» про забезпечення позову залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Валедус» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року по справі №910/7092/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, що договір поставки № Р-10/2 від 08.11.2013 року є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ч. ст. 181 Господарського кодексу України. Також скаржник зазначає, що сторонами було погоджено оплату тільки реалізованої продукції, а тому на думку відповідача, позивач не може звертатися до суду із вимогою про стягнення боргу за нереалізований товар. В своїй апеляційній скарзі відповідач визнає несплату частини товару на суму 12 906,44 грн., проте просить суд зобов'язати позивача забрати на цю суму нереалізований товар. С приводу стягнення 628,09 грн. пені та 145,29 грн. 3% річних не заперечує. Проте, відповідач заперечує проти розгляду справи судом першої інстанції за відсутності представника відповідача, оскільки останній надавав клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом не було задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 04.07.2014 року у справі №910/7092/14 апеляційну скаргу ТОВ «Валедус» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі №910/7092/14 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 23.07.2014 року.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 16.07.2014 року через канцелярію Київського апеляційного Господарського суду, просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі №910/7092/14 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного Господарського суду №910/7092/14 від 23.07.2014 року змінено склад колегії суддів на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г. та Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 23.07.2014 року у справі №910/7092/14 апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г. та Мальченко А.О.

В судовому засіданні 23.07.2014 року представник позивача надав оригінали документів на огляд колегії суддів, надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів скасувати рішення суду першої інстанції.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого Господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 08.11.2013 року ТОВ «Алімпіс Трейд» (постачальник/продавець за договором) та ТОВ «Валедус» (покупець/отримувач за договором) було укладено договір поставки № Р-10/2 (надалі - договір) (а.с. 11-16).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю непродовольчі товари, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру яких визначається сторонами у відповідній видатковій накладній (надалі іменується товар), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар та виконувати інші умови цього договору.

Згідно із п. 2.1. договору, кількість та асортимент кожної партії товару, що поставляється за цим договором, визначається в окремому замовлені на постачання (додаток №1).

Місце поставки: Київ, пл. Бесарабська, буд. 7, офіс 1-й поверх (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.4.3 договору покупець зобов'язаний, через кожні 15 (п'ятнадцять) календарних днів починаючи від дати підписання першої видаткової накладної, надавати постачальнику письмовий звіт про реалізацію покупцем товару (додаток №2), отриманого від постачальника в рамках цього договору. Даний звіт надається покупцем впродовж всього строку знаходження у покупця товару, отриманого від постачальника до його повної реалізації або повернення постачальнику в порядку та строки передбачені цим договором.

Пунктом 4.4. договору сторони встановили, що право власності на товар та всі ризики пов'язані із втратою та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця від час прийому-передачі товару в місці поставки передбаченому в пункті 2.2 цього договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на товар, що засвідчує факт прийняття товару покупцем.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його закріплення печатками сторін (п. 10.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Алімпіс Трейд» передав, а ТОВ «Валедус» прийняв товар на загалу суму 33 406,44 грн., що підтверджується, видатковими накладними: №211 від 14.11.2013 року на суму 19 039,08 грн. (а.с. 17), №212 від 14.11.2013 року на суму 8 878,08 грн. (а.с. 18-19), №213 від 14.11.2013 року на суму 2 964,24 грн. (а.с. 20), №224 від 18.11.2013 року на суму 172,32 грн. (а.с. 21), №225 від 18.11.2013 року на суму 1 429,32 грн. (а.с. 22), №279 від 02.12.2013 року на суму 620,40 грн. (а.с. 23), №280 від 02.12.2013 року на суму 306,00 грн., вказані акти підписанні представника сторін та скріплені печатками.

Проте, відповідач розрахувався із позивачем частково на суму 9 000,00 грн., що підтверджується довідкою вих. № 51 від 15.04.2014 року (а.с. 35), а також виписками із банківського рахунку позивача (а.с. 48-51).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 22 406,44 грн. за договором № Р-10/2 від 08.11.2013 року. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання пеню у розмірі 628,09 грн. та 3% річних у розмірі 145,29 грн.

Зі своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже було зазначено, на виконання умов договору позивачем поставлялася, а відповідачем приймалась продукція на загальну суму 33 406,44 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 5.1. договору, покупець зобов'язаний оплачувати вартість реалізованого ним товару, визначену у відповідній видатковій накладній в строк не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати надання постачальнику звіту передбаченого пунктом 3.4.3 цього договору.

Сторони домовились, що в будь-якому разі, загальний строк реалізації покупцем товару за відповідною видатковою накладною не повинен перевищувати 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту підписання повноваженими представникам сторін відповідної видаткової накладної.

У випадку, якщо покупець не здійснив повну або часткову реалізацію товару в строк 90 (дев'яносто) календарних днів, покупець повинен повернути нереалізований товар, в належному стані, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту закінчення дев'яностоденного строку реалізації. Повернення товару покупцем та його прийняття постачальником має бути здійснено за адресою: Київ, пл. Бесарабська, буд. 7, офіс 1-й поверх та оформлена накладна на повернення, яка підписується повноваженими представниками сторін.

Якщо протягом 7 (семи) календарних днів з моменту закінчення дев'яностоденного строку реалізації товару, покупець не здійснив повернення товару постачальнику, товар вважається реалізованим покупцем і покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за товар, отриманий за відповідною видатковою накладною в строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту закінчення граничного дев'яностоденного строку реалізації товару отриманого за відповідною видатковою накладною.

З матеріалів справи вбачається, що у період з січня по лютий 2014 року відповідач перерахував на користь позивача 9 000,00 грн. за товар по договору, що підтверджується банківськими виписками.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із неналежним виконанням договору у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 24 406,44 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що в супереч ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.1 договору, відповідачем було порушено своє зобов'язання за договором, яке полягає в простроченні оплати поставленого товару у розмірі 24 406,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду зданим позовом, відповідачем було сплачено частину основного боргу в розмірі 11 500,00 грн.; позивачем оплату суми частини основного боргу підтверджено.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, між сторонами на даний час відсутній предмет спору в частині стягнення 11 500,00 грн. частини основного боргу, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що провадження у справі в цій частині підлягало припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, наявність заборгованості відповідача у розмірі 12 906,44 грн. (24 406,44 грн. - 11 500,00 грн.) підтверджено матеріалами справи.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 628,09 грн. та 3% річних у розмірі 145,29 грн.

Щодо стягнення суми пені, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.4. договору передбачено, що покупець за порушення обов'язку, визначеного у п. 5.1. цього договору, зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 628,09 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3 % річних, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлена сума 3% річних у розмірі 145,29 грн. є обґрунтованою та арифметично правильна.

З приводу тверджень відповідача, щодо визнання договору поставки Р-10/2 від 08.11.2013 року недійсний, з підстав не відповідності його ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Представник відповідача зазначає, що договір поставки Р-10/2 від 08.11.2013 року не засвідчений печаткою відповідача.

Колегія суддів проаналізувавши належно засвідчену копію договору поставки Р-10/2 від 08.11.2013 року (а.с. 11-16) та оригінал договору в судовому засіданні зазначає, що твердження відповідача не відповідають дійсності, оскільки на кожній сторінці договору стоїть відтиск печатки відповідача та підпис уповноваженої особи.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що він повинен сплачувати тільки за реалізовану продукцію, а в свою чергу позивач не звертався до відповідача із заявою про повернення нереалізованої продукції, колегією судді не приймаються з огляду на наступне.

Як вбачається із пункту 5.1. договору, відповідач дійсно повинен оплачувати реалізований товар, проте загальний строк реалізації товару складає 90 днів з дати підписання видаткової накладної, в свою чергу, якщо відповідач не здійснив реалізацію продукції у вказані строки, то останній повинен повернути позивачеві нереалізований товар. У пункті 5.1 сторонами було встановлено, що якщо протягом семи календарних днів з моменту закінчення дев'яностоденного строку реалізації товару, покупець не здійснив повернення товару постачальнику, товар вважається реалізованим відповідачем і відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок за товар, отриманий за відповідною видатковою накладною в строк не пізніше десяти календарних днів з моменту закінчення граничного дев'яностоденного строку реалізації товару отриманого за відповідною видатковою накладною.

В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач намагався повернути позивачу нереалізований товар, в свою чергу позивач не зобов'язаний звертатися до відповідача з вимогою повернути нереалізований товар.

Таким чином, відповідно до вимог п. 5.1 договору товар вважається реалізований та підлягає оплаті відповідачем.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що в порушення умов договору позивачем до матеріалів справ не було надано заявки покупця на відповідний товар, тому на думку відповідача не має правових підстав для задоволення будь-яких грошових вимог позивача, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи дійсно відсутні заявки на товар, які передбачені умовами договору, проте, оскільки, відповідачем було підписано видаткові накладні, то у відповідача виник обов'язок розрахуватися за поставлений позивачем товар. Таким чином ненадання позивачем заявок на товар не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Під час перебування справи на розгляді в суді відповідач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, через канцелярію до Господарського суду міста Києва 11.06.2014 року подав заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що представник відповідача немає можливості з'явитися в судове засідання.

Судом першої інстанції було відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи зазначивши, що неможливість прибуття в судове засідання одного представника не позбавляє відповідача направити до суду іншого представника для представлення інтересів відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Також, оскільки суд першої інстанції вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд першої інстанції враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, правомірно не знайшов підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Також, колегією суддів враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином та зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний повторно відкладати розгляд справи №910/7092/14 на іншу дату.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу у заяві про забезпечення позову, оскільки останній при подачі вказаної заяви не врахував вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для Господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого Господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі №910/7092/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Валедус» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі №910/7092/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі №910/7092/14 залишити без змін.

3. Справу №910/7092/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

А.О. Мальченко