Рішення

від 21.07.2014 по справі 752/21532/13-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/21532/13-ц

Провадження по справі № 2/752/1583/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2014 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді Антонової Н.В.,

при секретарях Ляліній А.О., Сімаченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 20.11.2006 року по 29.10.2013 року перебувала у трудових взаємовідносинах з відповідачем, займаючи посаду менеджера з торгівлі, а з 26.07.2007 року - посаду директора товариства.

Вказала, що 01.10.2013 року нею було по почті направлено на адресу товариства заяву про звільнення за власним бажанням, а наказом від 29.10.2013 року 3115-к її було звільнено з займаної посади.

Водночас, трудову книжку, в порушення вимог ст. 47 КЗпП України, в день звільнення їй видано не було, крім того, не було здійснено повного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки та додаткові відпустки для працівників, що мають дітей.

Таким чином, вказувала, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" порушено її права, зокрема неправомірні дії відповідача призвели до вимушеного прогулу, оскільки, через відсутність трудової книжки, позивач була позбавлена можливості працевлаштуватися.

З огляду на вказане, посилаючись на відповідні норми законодавства, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ "Білоруська косметична компанія" компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 36 356,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 020,05 грн., а також просила зобов'язати відповідача видати їй належно оформлену трудову книжку, а саме з вчиненим записом про її звільнення з посади директора товариства з 29.10.2013 року за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Крім того, оскільки задля забезпечення захисту своїх прав позивачу довелося звертатися до юриста, таким чином, нею було понесено витрати, просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3 200,00 грн..

Протягом розгляду справи позивачем неодноразово подавалися до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, та, згідно останньої редакції, оскільки період вимушеного прогулу збільшився, просила стягнути з відповідача середній заробіток в розмірі 86 544,36 грн., решту вимог залишити без змін.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задовольнити. Зазначили, що факт невикористання ОСОБА_1 відпусток, право на які надано їй відповідними положеннями законодавства, підтверджується поданими суду доказами, які містяться в матеріалах справи. Посилання відповідача на те, що позивач, як директор товариства, з власної волі не пішла у відпустку, не спростовують того факту, що остання має право на компенсацію невикористаних відпусток, а твердження відповідача щодо неналежного виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків предмета позову не стосуються. Стосовно вимог про видачу трудової книжки зазначили, що жодних доказів на підтвердження того, що відповідачем було здійснено заходи, спрямовані на видачу ОСОБА_1 трудової книжки чи її дубліката, представником ТОВ "Білоруська косметична компанія" суду не надано. Посилання іншої сторони на те, що позивач, як особа, на яку покладено контроль за діяльністю товариства та яка має доступ до всіх документів, особисто причетна до зникнення своєї трудової книжки з метою отримання додаткових виплат, є безпідставними та жодним чином не підтверджується. За таких обставин вважають позовні вимоги повністю доведеними. Додатково вказували, що поданий стороною відповідач доказ - нову книгу реєстрації наказів, не варто приймати до уваги при винесенні рішення, оскільки вважають вказану книгу такою, що фальсифікована та виготовлена з метою ввести суд в оману.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала в повному обсязі. Вказала, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді керівника ТОВ "Білоруська косметична компанія", до своїх обов'язків відносилася халатно та виконувала їх неналежним чином, зокрема, внаслідок таких дій, під час передачі документації новому керівництву компанії, було втрачено певні офіційні документи, зокрема і трудова книжка позивачки. Зазначає, що остання з приводу отримання дублікату трудової книжки до товариства не зверталася, таким чином, вважає, що вказаний в позовній заяві час вимушеного прогулу мав місце виключно з вини ОСОБА_1, таким чином, дані вимоги не підлягають задоволенню. Стосовно стягнення компенсації за невикористані відпустки вказує, що позивач не організувала ведення на підприємстві графіку черговості відпусток, не контролювала вказаний процес, таким чином, свою можливість своєчасно використати відпустку або тримати компенсацію за неї не реалізувала з власної вини, таким чином, підстави для задоволення вказаної вимоги відсутні. Враховуючи все викладене вище, представник відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Згідно положень ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Згідно п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Згідно п. 6.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20.11.2006 року перебувала в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія", а з 26.07.2007 року обіймала посаду директора Товариства, що підтверджується Наказом №9-к від 25.07.2007 року про призначення на посаду та протоколом №2 загальних зборів учасників від 25.07.2007 року, а також не заперечувалося стороною відповідача по справі. (Т.1 а.с. 12-13)

Наказом №115-к від 29.10.2013 року «Про звільнення з посади керівника ТОВ "Білоруська косметична компанія" Кравченко Ганни Георгіївни» позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України. В наказі було прописано про необхідність провести всі належні розрахунки та виплати ОСОБА_1, а також визначено особу, на яку тимчасово покладаються обов'язки керівника. (Т1 а.с. 19)

З книги обліку руху трудових книжок та вкладишів до них ТОВ "Білоруська косметична компанія", належним чином завірена копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається, що особистий підпис позивача у графі 13, де проставляється відмітка про отримання особою трудової книжки після звільнення, відсутній. (Т.2 а.с. 65-68)

Факт того, що позивач ОСОБА_1 в день звільнення 29.10.2013 року не отримала наручно належним чином оформлену трудову книжку не заперечувався в судовому засіданні представником відповідача, який наголошував на тому, що вказане відбулося саме з вини позивачки, як керівника товариства.

Разом з тим, суд не приймає дані посилання представника відповідача до уваги як такі, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Сторонами по справі надано на огляд суду два відмінні накази про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади директора, кожен з яких датований 29.10.2013 року. (Т.1, а.с. 19, 116)

Згідно копії статуту ТОВ "Білоруська косметична компанія", затвердженого протоколом Загальних зборів учасників №2 від 15.08.2008 року, встановлено, що виконавчим органом товариства є директор, який здійснює набір та звільнення персоналу товариства (п.п. 13.1; 13.3.4 Статуту). (Т.1 а.с. 110-113)

Станом на дату винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 29.10.2013 року, остання обіймала посаду директора та являлася єдиною особою, яка мала право видавати вказаний акт індивідуальної дії.

Наданий стороною позивача Наказ №115-к від 29.10.2013 року, крім номеру по порядку, який відповідає наступному номеру, що повинен бути внесений в книгу реєстрації наказів по кадрам на підприємстві, також містить найменування особи, яка його видає, а саме ОСОБА_1, як директор, знімає з себе обов'язки керівника товариства, на підставі протоколу загальних зборів та своєї заяви. Оскільки на момент винесення наказу позивач є єдиною особою, що має право першого підпису всіх документів, а надані їй п.13.3.4 статуту повноваження щодо звільнення персоналу ще діють, Наказ №115-к від 29.10.2013 року скріплений її особистим підписом. (Т.1 а.с.19; Т.2 а.с. 69-74)

Водночас, наданий стороною відповідача Наказ №8-к від 29.10.2013 року не містить зазначення того, хто його видає, не підписаний особою, яка має право на підписання наказів такого характеру, таким чином, не відповідає основним вимогам діловодства, встановленим для офіційних документів. Посилання на відповідну статтю КЗпП України, на підставі якої проводиться звільнення, в наказі відсутнє. Як єдину підставу винесення наказу зазначено протокол загальних зборів учасників товариства №5 від 25.10.2013 року, на яких прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, таким чином, вбачається, що має місце розірвання трудових відносин з ініціативи уповноваженого органу товариства, водночас, ні вказаний протокол загальних зборів, ні наказ не містять відповідних посилань на причини розірвання договору, які визначені для такого випадку ст.ст. 40-41 КЗпП України. (Т.1 а.с. 116-117)

Крім того, ОСОБА_1 з вказаним наказом не ознайомлено, також не складено акту, що вона відмовилася від підпису та ознайомлення з наказом.

Представник відповідача зазначає, що наказ про звільнення ОСОБА_1 не був підписаний останньою, оскільки вона своїх трудових обов'язків належним чином не виконувала, на робочому місці не з'являлася. Проте, вказані обставини є підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, вони фіксуються відповідним чином у вигляді оформлення актів за підписом службових осіб товариства, та можуть бути підставою для застосування до особи заходів стягнення за порушення трудової дисципліни. Разом з тим, стороною відповідача не надано до суду жодних доказів на підтвердження постійної відсутності позивача на робочому місці, які б могли свідчити про те, що остання, будучи уповноваженою особою, не могла підписати наказ про власне звільнення, з огляду на що останній оформлено неналежним чином.

Таким чином, суд приймає уваги як належний доказ саме наказ №115-к від 29.10.2013 року, оскільки останній відповідає формальним вимогам ведення офіційного діловодства та виданий уповноваженою особою.

У вказаному наказі зазначено про необхідність проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 та зазначено особу, на яку, після винесення наказу, в повному обсязі покладаються функції та обов'язки директора - ОСОБА_3.

Крім того, як вбачається з Довідки АА №1011627 з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України, керівником ТОВ "Білоруська косметична компанія" є громадянин ОСОБА_4, дата формування довідки 26.11.2013 року. (Т.1 а.с. 115)

Порядок призначення керівників ТОВ "Білоруська косметична компанія" не стосується предмета спору, проте, з вказаних документів чітко вбачається, що починаючи з 29.10.2013 року функції виконавчого органу товариства здійснювали інші особи, та саме на них, оскільки вони діють від імені товариства, було покладено обов'язок здійснювати контроль за належним виконанням ТОВ "Білоруська косметична компанія" вимог трудового законодавства, зокрема і видачу позивачеві належним чином оформленої трудової книжки.

Стороною відповідача, на підтвердження своїх заперечень проти позову, а саме обставин відсутності трудової книжки позивача у відповідача, надано довідки за підписом директора ОСОБА_4 про виявлення відсутності певних офіційних документів, зокрема і трудової книжки ОСОБА_1. Вказані довідки датовані 10.02.2014 року. Разом з тим, достовірно встановлено, що станом на 26.11.2013 року ОСОБА_4 вже приступив до виконання своїх обов'язків як директора. (Т.1 а.с. 162, 164-166)

Таким чином, факт відсутності офіційних документів на підприємстві, а саме трудової книжки позивача, яку необхідно було видати в останній в день звільнення, було зафіксовано лише за спливом близько чотирьох місяців після дати звільнення.

Незважаючи на вказане, ТОВ "Білоруська косметична компанія" не було направлено ОСОБА_1 повідомлення про втрату офіційного документу.

Розділом 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, передбачено, що у разі втрати трудової книжки особа негайно заявляє про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Таким чином, ОСОБА_1, не будучи офіційно повідомленою про втрату трудової книжки, не могла знати про необхідність звернення до відповідача з даною заявою.

За таких обставин, суд вважає встановленим факт того, що ОСОБА_1 в день звільнення від ТОВ "Білоруська косметична компанія" трудової книжки не отримала, а відповідач не здійснив жодних заходів, спрямованих на виконання вимог ст. 47 КЗпП України.

За таких обставин, позовна вимога про зобов'язання відповідача видати позивачу трудову книжку, а у разі її втрати - належним чином виготовлений дублікат, із записом про її звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" з 29.10.2013 року за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Під час судового розгляду суд дійшов висновку, що затримка видачі трудової книжки ОСОБА_1 відбулася саме з вини відповідача, який не здійснив заходів, спрямованих на виконання вимог трудового законодавства, не скориставшись ні правом, наданим йому 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо направлення поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, ні правом, наданим розділом 5 вказаної інструкції про видачу дублікату трудової книжки.

За таких обставин, вимога про стягнення вказаних грошових коштів підлягає задоволенню як така, що є похідною від позовної вимоги про видачу трудової книжки.

Як вбачається з Довідки про доходи директора ТОВ "Білоруська косметична компанія" ОСОБА_1 та Форми ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1, розмір заробітної плати, яку отримувала позивач два останні місяці, що передують звільненню, становить 7 380,00 грн.. (Т.1 а.с. 20, Т.2 а.с.13-14)

Відповідно до розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За таких обставин, здійснюючи розрахунок, суд приймає до уваги заробітну плату, яка виплачувалася позивачеві за два останні місяці, що перебували звільненню, а саме за серпень та вересень, та з урахуванням загальної кількості робочих днів за два місяці, приходить до висновку, що розмір середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_1 становить 343,43 грн..

Крім того, враховуючи, що положеннями ст. 235 КЗпП України передбачено право працівника отримати від роботодавця середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а, на час розгляду справи, суду не надано інформації на підтвердження того, що видача трудової книжки ОСОБА_1 відбулася, періодом вимушеного прогулу варто вважати час від дати звільнення, а саме з 29.10.2013 року, та по дату ухвалення рішення, а саме 21.07.2014 року.

Таким чином, враховуючи зазначений розмір середньоденної заробітної плати та період, протягом якого мав місце вимушений прогул, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 91 008,95 грн..

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, що мають дітей, у розмірі 36 356,00 грн., суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Як вбачається з Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 від 27.06.2012 року, позивач ОСОБА_1 має малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. (Т.1 а.с. 21)

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану №00011538316 про народження ОСОБА_5 встановлено, що відомості про батька дитини записані на підставі ч.1 ст. 153 СК України. (Т.1 а.с. 22)

Таким чином, ОСОБА_1 є одинокою матір'ю, та має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 ЗУ «Про відпустки».

Як зазначається в позовній заяві, позивач ОСОБА_1 за період роботи в ТОВ "Білоруська косметична компанія" з 2006 року по 2013 рік має невикористані щорічні відпустки, а також додаткові відпустки для працівників, що мають дітей.

Так, позивач не перебувала у щорічній відпустці протягом періоду роботи, починаючи з 20.11.2006 року та закінчуючи 29.10.2014 року, окрім частини відпустки за період з 20.11.2006 року по 19.11.2007 року протягом 14 днів, повністю відпустки за період роботи з 20.11.2007 року по 19.11.2008 року, та одного дня відпустки за період роботи з 20.11.2012 року по 29.10.2013 року. Крім того, за період роботи з 20.11.2011 року по 19.11.2012 року та з 20.11.2012 року по 29.10.2013 року позивач не перебувала у додатковій десятиденній відпустці, як працівник, що має дітей. (Т.1 а.с. 5)

Представник відповідача під час судового розгляду факт того, що позивач в відпустках не перебувала, не заперечував, проте наполягав, що ОСОБА_1, як директор та виконавчий орган товариства, особисто несе відповідальність за вказане, так як не забезпечила себе ні можливістю піти у відпустку, ні отримати грошову компенсацію в кінці року.

Згідно ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Таким чином, суд вважає встановленим, що позивач має невикористану щорічну та додаткову відпустки за період роботи, які разом складають 149 днів.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як було встановлено, позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади директора ТОВ "Білоруська косметична компанія" 29.10.2013 року.

Разом з тим, належна їй компенсація сплачена не була, таким чином, порушено право позивача, закріплене в ст. 83 КЗпП України.

Суд не приймає до уваги як підставу для відмови в задоволенні вимоги про стягнення компенсації твердження відповідача про те, що невикористання ОСОБА_1 відпусток відбулося виключно з вини останньої, з наступних підстав.

Згідно положень 83 КЗпП України передбачається право особи на отримання грошової компенсації за всі не використані нею дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Водночас, дія норм вказаної статті жодним чином не обмовлена наявністю чи відсутністю вини працівника в тому, що ним не використані відпустки.

Таким чином, суд не вважає, що в рамках розгляду вказаного спору необхідно встановлювати факти належного чи неналежного виконання ОСОБА_1, як директором, своїх функціональних обов'язків, які полягають в контролі за діяльністю товариства, зокрема і забезпеченням дотримання трудового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації за 149 днів невикористаної щорічної та додаткової відпусток.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відпустки», порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв'язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно Довідки про доходи директора ТОВ "Білоруська косметична компанія" ОСОБА_1 та Форми ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1,, яка наявна в матеріалах справи, вбачається, що, починаючи з листопада 2012 року по грудень 2012 року позивач отримувала заробітну плату в розмірі 6690,00 грн., з січня 2012 року по березень 2013 року в розмірі 7025,00 грн., з квітня 2013 року по жовтень 2013 року включно в розмірі 7380,00 грн.. (Т.1 а.с. 20, Т.2 а.с.13-14)

Таким чином, враховуючи середню заробітну плату ОСОБА_1 за останні 12 місяців перед звільненням 29.10.2013 року, кількість відпрацьованих робочих днів, вбачається, що середня заробітна плата для обчислення розміру компенсації за невикористані відпустки становить 244,00 грн. за один день відпустки, таким чином, загальна сума стягнення становить 36 356,00 грн..

Враховуючи викладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення зазначеної суми такою, що ґрунтується на положеннях чинного законодавства, є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з ТОВ "Білоруська косметична компанія" витрат на правову допомогу в розмірі 3 200,00 грн..

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Як вбачається з договору №18/11/13 від 18.11.2013 року, ОСОБА_1, з метою отримання юридичної консультації задля захисту своїх трудових прав, уклала договір з адвокатом ОСОБА_6. (Т.1 а.с. 23-25)

Згідно п.2.1 вказаного договору, адвокат зобов'язувався надати ОСОБА_1 правову допомогу при провадженні у цивільній справі про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виникли в зв'язку з роботою в ТОВ "Білоруська косметична компанія".

Як вбачається з Акту наданих послуг від 26.11.2013 року, адвокатом ОСОБА_6 було складено текст позовної заяви, загальна вартість наданої послуги становить 3 200,00 грн.. Вказану суму позивачем сплачено, що підтверджується квитанцією №5978.198.1 від 26.11.2014 року. (Т.1 а.с. 26-27)

Таким чином, вбачається, що позивачем понесено додаткові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу.

Таким чином, на підставі положень ст. 88 ЦПК України, вказана сума підлягає стягненню з відповідача ТОВ "Білоруська косметична компанія".

Згідно ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позовна заява ОСОБА_1 містить майнову вимогу, а саме щодо стягнення компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, правової допомоги, а також немайнову вимогу щодо зобов'язання відповідача видати позивачу трудову книжку або її дублікат.

За таких обставин, обчислюючи розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, суд враховує ставки судового збору, встановлені за подання до суду заяви немайнового характеру, та розмір судового збору, який обчислюється пропорційно задоволеної частини вимог майнового характеру, та приходить до висновку про стягнення 1549,25 грн..

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 24, 47, 48, 83, 116, 235 Кодексу Законів про працю України, ст. ст. 6, 19, 21 ЗУ «Про відпустки», п. 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників», п. 4.2, 6.1, розділом 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, розділом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року, ст.ст. 1-11, 208, 210, 212, 213-215, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки, видачу трудової книжки та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" (код ЄДРПОУ 34600800, місцезнаходження м. Київ, просп. Червонозоряний, 128) видати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Ніжин Чернігівської області, і.п.н. НОМЕР_1, проживає за адресою АДРЕСА_1) трудову книжку, а у разі її втрати - належним чином виготовлений дублікат, із записом про її звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" з 29.10.2013 року за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" (код ЄДРПОУ 34600800, місцезнаходження м. Київ, просп. Червонозоряний, 128) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Ніжин Чернігівської області, і.п.н. НОМЕР_1, проживає за адресою АДРЕСА_1) грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, що мають дітей, у розмірі 36 356 (тридцять шість тисяч триста п'ятдесят шість) гривень 00 коп..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" (код ЄДРПОУ 34600800, місцезнаходження м. Київ, просп. Червонозоряний, 128) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Ніжин Чернігівської області, і.п.н. НОМЕР_1, проживає за адресою АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2013 року по дату винесення рішення, в розмірі 91 008 (дев'яносто одна тисяча вісім) гривень 95 коп..

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" (код ЄДРПОУ 34600800, місцезнаходження м. Київ, просп. Червонозоряний, 128) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка м. Ніжин Чернігівської області, і.п.н. НОМЕР_1, проживає за адресою АДРЕСА_1) витрати на правову допомогу в розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 коп..

Рішення суду в частині стягнення платежів за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоруська косметична компанія" (код ЄДРПОУ 34600800, місцезнаходження м. Київ, просп. Червонозоряний, 128) на користь держави судовий збір в розмірі 1549 (одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять) гривень 25 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а сторонами, які не були присутні при проголошенні рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя Н.В.Антонова