Постанова

від 22.07.2014 по справі 2а-7618/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 року Справа №178791/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Червонограді Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у м.Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

29.08.2012 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Червонограді Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) у якому просив визнати неправомірними дії відповідача та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.04.2012 №0002751701 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 5022,25грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності) господарської операції позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромлайн» (далі - ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року в справі №2а-7618/12/1370 в задоволенні заявленого позову відмовлено.

Постанову оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що придбаний у контрагента товар був використаний в господарській діяльності позивача про що є всі належні підтверджуючі первинні документи, а відсутність документів щодо транспортування такого не можуть свідчити про відсутність господарських операцій.

Відповідач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит не підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останнім.

Погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Червоноградської міської ради 15.07.2007, взятий на податковий облік у відповідача, 08.02.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, яке було анульовано 24.01.2011 (а.с.14). Основним видом його діяльності є торгово-посередницька діяльність, інші види підприємницької діяльності (ремонт, монтаж, проектування електрообладнання).

На підставі Акта від 26.03.2012 №34/172/НОМЕР_1 планової виїзної перевірки ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 14.02.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.1.7 ст.1, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинах з ТОВ за червень 2010 року на загальну суму 4017,80грн; абз.«б» п.202.1 ст.202, п.203.1 ст.203 ПК України в частині неподання податкової декларації з ПДВ за останній звітний період з 01.01.2011 по 24.01.2011 (а.с.13-31).

17.04.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0002751701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 5023,25грн (основний платіж 4017,80грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1005,45грн)(а.с.35).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.37-52).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги Закону передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ підтверджена, видатковою накладною, податковими накладними, рахунком-фактурою про придбання електродвигуна, випискою з особового рахунку про оплату за товар, реєстром отриманих та виданих податкових накладних (а.с.56-61, 70).

Вказані первинні документи не були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також не враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності - були реалізовані своїм контрагентам, зокрема Товариству з обмеженою відповідальністю «Кроно-Україна», що підтверджено належними первинними документами (а.с.61-65).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товару придбаного у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарської операції із таким контрагентом.

Не заслуговують на увагу, твердження суду першої інстанції, щодо сумнівів у фактичному транспортуванні придбаних товарів у зв'язку з відсутністю в позивача необхідних документів, оскільки відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ товарно-транспортними накладними (далі - ТТН), не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

ТТН не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

А тому, безпідставним є твердження суду першої інстанції про те, що внаслідок відсутності ТТН господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи та пояснень наданих ФОП, транспортування товару здійснювалось контрагентом через перевізника.

Із змісту «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерством транспорту України від 14.10.1997 №363, товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.

В той же час, в даному випадку позивачем сформовано податковий кредит не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є ТТН, а з вартості придбаного і перевезеного товару.

Наявні в матеріалах справи видаткова й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що такі не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні, а відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковою накладною, відповідає вимогам пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР.

Щодо недоліків видаткової накладної від 30.06.2010 №155, то апеляційний суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

ТОВ на час здійснення господарських операцій із ФОП було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних, а відповідне свідоцтво було йому анульовано лише 15.04.2011 (а.с.62, 108).

Доказів участі ФОП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В іншій частині, про застосування до ФОП штрафної санкції за неподання податкової декларації з ПДВ за останній звітний період з 01.01.2011 по 24.01.2011, податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржується, а тому апеляційний суд не в праві робити висновки щодо нього у цій частині.

Щодо позовних вимог ФОП про визнання дій податкового органу неправомірними у зв'язку із прийняттям ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то апеляційний суд вважає такі безпідставними, оскільки вказане є правом цього контролюючого органу визначене положеннями ст.58 ПК України.

Тому, в разі якщо позивач вважає, що податковим органом порушено його права, свободи та інтереси, належним способом відновлення таких є оскарження у встановленому порядку прийнятого ним рішення.

Підсумовуючи, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Червонограді Львівської області Державної податкової служби від 17 квітня 2012 року №0002751701 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 5022 гривень 25 копійок.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 23 липня 2014 року.