Ухвала

від 22.07.2014 по справі 2а-1550/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2014 р. Справа № 178835/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (правонаступник Коломийська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області) на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2012 №№0000741720, 0000731720. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (фіктивності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агропромпостач» (далі - ТОВ) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2012 року в справі №2а-1550/12/0970 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що актами перевірок контрагента позивача встановлено нереальність (нікчемність) господарської діяльності останнього у зв'язку із відсутністю адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.05.1997 Коломийською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, перебуває на податковому обліку у відповідача з 27.04.2005, 08.06.2005 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є роздрібна торгівля пальним (а.с.17-18, 54-55, 162).

Позивачем 28.05.2010 отримано в ОДПІ патент на роздрібну торгівлю пальним строком дії з 01.06.2010 по 31.05.2011. Свою господарську діяльність здійснює у власному приміщенні АЗС за адресою с.Нижній Вербіж вул.Українська 17б Коломийського району Івано-Франківської області(а.с.18, 62-65).

На підставі акта від 11.05.2012 №483/172/НОМЕР_2 (далі - Акт) планової документальної виїзної перевірки ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.ч.1, 5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ;

- пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, в результаті чого збільшено суму чистого доходу від зайняття підприємницькою діяльністю на суму 43407грн;

- п.198.6 ст.198, п.201.10, п.201.11 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ у лютому2011 року в сумі 57876грн (а.с.15-51).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ використавши при цьому висновок та акт проведення аналізу діяльності останнього від 30.01.2012 №46/23-205/36867635 (далі - Акт-1), складені Державною податковою інспекцією у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби (а.с.145-154; далі - ДПІ) та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

24.05.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000741720, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 54258,75грн (основний платіж 43407грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 10851,75грн);

№0000731720, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 57877грн (основний платіж 57876грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн) (а.с.52-53).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.177.2 ст.177 цього ж Кодексу об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічно п.177.10 ст.177 вказаного Кодексу передбачено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на доходи фізичних осіб та ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором поставки нафтопродуктів від 06.01.2011 №060111, рахунками- фактурами, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, сертифікатами відповідності на кожну партію поставлених нафтопродуктів, актами звірки взаєморозрахунків між контрагентами, платіжними дорученнями, книгою обліку доходів і витрат суб'єкта підприємницької діяльності, журналом здачі та прийому зміни форми 17-НП за лютий 2011 року (а.с.56-61, 66-122, 163-202, 220-225).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента роботи використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані в роздріб покупцям на АЗС, що підтверджується відповідними первинними документами(а.с.163-170).

Відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником ПДВ і мали право на випуск податкових накладних(а.с.146).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ господарські операції відповідали основному виду його діяльності - оптова торгівля паливом(а.с.147).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ із його контрагентами, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Контрагентом позивача належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку ТОВ результатів його перевірок оформлених, зокрема, Актом-1.

Також, податковим органом не представлено доказів участі ФОП разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Додатково, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що відповідні перевірки (аналізи) проводились без витребування первинних документів у ТОВ на підставі системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с.145). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в ФОП, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Слід також погодитися з доводами суду першої інстанції про те, що Акт-1 встановлено відсутність поставок товарів по господарським операціям ТОВ щодо визначеного кола контрагентів серед яких, ФОП, не значиться. Такі господарські операції мали місце протягом грудня 2010 року, натомість відповідні поставки нафтопродуктів між ТОВ та позивачем - протягом лютого 2011 року (а.с.154).

Поряд з цим, на вимогу суду першої інстанції ДПІ повідомила, що по господарських взаємовідносинах ТОВ з ФОП зустрічних перевірок не проводилось та про відсутність кримінальних справ, порушених відносно службових осіб ТОВ за результатами таких взаємовідносин з позивачем (а.с.215).

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 23 липня 2014 року.