Постанова

від 23.07.2014 по справі 904/2533/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2014 року Справа № 904/2533/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г. , Подобєда І.М.

секретар судового засідання : Погорєлова Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Воронов Ю.В., довіреність б/н від 17.07.14, представник;

від відповідача: не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", смт. Ювілейне, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2014 року у справі № 904/2533/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс", м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", смт. Ювілейне

про стягнення 122057грн. 86коп.

ВСТАНОВИВ

1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2014 у справі №904/2533/14 (суддя Мартинюк С.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс" суму основного боргу у розмірі 122057грн. 86коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2441грн. 16коп.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії сторін свідчать про виникнення між ними правовідносин за договором поставки, сума боргу 122057грн. 86коп. за поставлений товар є обґрунтованою, так як підтверджена матеріалами справи, а тому підлягає стягненню.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу про скасування рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що рішення незаконне і необґрунтоване внаслідок наступного.

Посилається на ч. 8 ст. 181 ГК України та зазначає, що видаткові накладні не містять ні вимог до якості продукції, ні строку дії договору. Тобто сторони не досягли згоди щодо таких істотних умов договору як предмет договору (бо відсутній такий елемент предмету як якість продукції) та строк дії договору. Отже, видаткові накладні не можуть бути кваліфіковані як договір поставки.

Додатково факт не укладення договору поставки підтверджується змістом графи «Договор» кожної видаткової накладної в якій міститься посилання на «Договор № 4802 от 10.01.2011». Суд першої інстанції, визнавши доведеним факт не укладення Договору № 4802 замість правильного висновку про те, що видаткові накладні є доказом поставки за неукладеним Договором № 4802 дійшов хибного висновку про, те що видаткові накладні є окремим договором поставки, а не документом, що свідчить про виконання неукладеного Договору № 4802.

Зазначає, що оскільки сторони не уклали договір поставки, тому фактичні дії сторін щодо його виконання мають правові наслідки визначені гл. 83 ЦК України, а саме згідно ст.1212 ЦК України.

Відповідач представника у судове засідання не направив, був належним чином повідомлено про час і місце розгляду апеляційної скарги.

3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач не погоджуєтеся з вимогами апелянта, а доводи викладені в скарзі вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Взаємовідносини Позивача та Відповідача носять триваючий характер. Так, ТОВ «Смішер Нетворкс» здійснило поставку визначеної у позові продукції, що підтверджується укладеними видатковими документами.

30.09.2013р. між позивачем та відповідачем було підписано акт взаємозвірки відповідно до змісту якого заборгованість Відповідача за придбаний Товар склала 59127грн. 52коп.

В подальшому (в період з 01 жовтня 2013 року по 13 січня 2014 року) Відповідачеві було передано Товару на загальну суму 268540грн. 58коп., передача Товару оформлювалась шляхом підписання відповідних видаткових накладних та прийнято без будь-яких зауважень щодо якісних та кількісних показників особою уповноваженою Відповідачем на вчинення відповідних дій. При цьому Відповідачем здійснено часткову оплату за отриманий Товар, що підтверджується банківськими виписками від 16.10.2013 року на суму 5610грн. 24коп. та від 10.01.2014 року на суму 200000грн., а всього на суму 205610грн. 24коп.

Заборгованість Відповідача становить 122057грн. 86коп., яка складається з 59127грн. 52коп. - заборгованість за актом взаємозвірки + 268540грн. 58коп. - вартість Товару поставленого в період з 01.10.2013 по 13.01.2014.

Посилається на ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Представник позивача підтримав доводи викладенні у запереченнях на апеляційну скаргу.

4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 21.01.2013 року по 24.09.2013 року ТОВ "Смішер Нетворкс" було поставлено ТОВ "ВО "Агро-Союз" товар на загальну сум 275825грн. 42коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними підписаними повноважним представником відповідача без зауважень, повноваження якого підтверджуються довіреностями. (том 1, а.с.188-245).

Сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків за 9 місяців 2013р., у якому зазначено, що заборгованість за поставлений товар з урахування часткової сплати становить 59127грн. 52коп. (том 1, а.с.28-30).

У період з 01.10.2013 року по 13.01.2014 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну сум 268540грн. 58коп., що також підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними підписаними повноважним представником відповідача без зауважень. (том 1, а.с 40-82).

На оплату поставленого товару позивачем надано відповідачу рахунок-фактури, які також досліджені судом першої інстанції та наявні у матеріалах справи.

З 16.10.2013 року по 10.01.2014 року відповідач частково розрахувався за товар поставлений у період з 01.10.2013 року по 13.01.2014 року на загальну суму 205610грн. 24коп.

12.05.2014р. позивачем складено акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2013 по 12.05.2014, у якому зазначено, що заборгованість за поставлений товар з урахування часткової сплати станом на 12.05.2014р. становить 122057грн. 86коп. (том 1, а.с.96).

14.03.14р. позивачем на адресу відповідача була направлено лист-вимога №0313-01Р від 13.03.14р. про сплату протягом семи банківських днів з моменту отримання даного листа заборгованість в сумі 122057грн. 86коп. (том 1, а.с.33-39).

5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови:

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно п. 1 ст. 202, п. 1ст. 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено що, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 зазначеного кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається позивач та відповідач здійснюють підприємницьку діяльність, тому судом першої інстанцій правомірно встановлено, що дії сторін з передачі та прийняття товару за видатковими накладними свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки, на які поширюються загальні положення про купівлю продаж.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 зазначеного кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції встановивши факт не укладення Договору №4802, дійшов неправильного висновку, що видаткові накладні є доказом поставки не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З зазначеної норми випливає що, факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами за якими у відповідача виникли зобов'язання здійснити розрахунки за отриманий товар.

З вище зазначених підстав також не приймаються доводи апелянта, щодо застосування до даного правочину правових наслідків визначених главою 83 ЦК України, а саме на ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2014 року у справі №904/2533/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 107-110 ГПК України.

Повний тест постанови виготовлено 28.07.2014р.

Головуючий суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд