Рішення

від 10.04.2014 по справі 923/122/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 р. Справа № 923/122/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Короткій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом :Приватного підприємства "Багатогалузева фірма "Агро-Мир", м. Херсон

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт", м. Берислав

про стягнення 45 432 грн. 55 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Свердлюк О.О., дов. № 313-2014 від 31.03.2013 р.

Приватне підприємство "Багатогалузева фірма "Агро-Мир" (позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (відповідач) про стягнення заборгованості за договорами поставки (купівлі-продажу) № 0111111 від 04.01.2012р. та № 01/13-01 від 04.01.2013р. у розмірі 45 432 грн. 55 коп.

Ухвалою суду від 12.02.2014 р. порушено провадження по справі № 923/122/14.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, в судове засідання не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач у відзиві на позов визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 41239,79 грн., інфляційних витрат в сумі 659,83 грн. та відсотків річних в сумі 781,74 грн. Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 2751,19 грн. просить застосувати строк позовної давності, вважає, що строк позовної давності для звернення позивача до суду з позовом про стягнення пені минув.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд -

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством "Багатогалузева фірма "Агро-Мир" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №0111111 від 04.01.2012 р. (далі - Договір від 04.01.2012 р.), та Договір поставки №01/13-01 від 04.01.2013 р. (далі - договір від 04.01.2013 р.) - разом - Договори, за умовами яких продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки та автотранспорту (далі - товар).

Договори підписані сторонами без зауважень, скріплені печаткою. Протягом дії Договорів в них не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначені Договори суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами поставки, правовідносини, які витікають із них, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено видатковими накладними, наданими до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 4.2. Договору від 04.01.2012 р. розрахунок за товар здійснюється покупцем протягом 25-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідно до пункту 4.2. Договору від 04.01.2013 р. розрахунок за товар здійснюється покупцем протягом 30-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'язання не виконав, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 41239,79 грн. , що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач у відзиві на позов визнає суму основного боргу.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу за Договорами заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.5.4. Договорів сторона, яка прострочила виконання зобов'язання сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості невиконаного зобов'язання.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2751,19 грн. пені.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд двічі в ухвалах від 04.03.2014 р. та 25.03.2014 р. зобов'язував позивача надати реєстр накладних по договорам №0111111 від 04.01.2012 року та №01/13-01 від 04.01.2013 року по кожному окремо; належним чином завірені копії Специфікацій; реєстр виставлених відповідачу рахунків по кожному договору окремо з зазначенням моменту отримання кожної партії товару та строк оплати товару за кожним рахунком (25 банківських днів, 30 банківських днів) та копії рахунків, завірених належним чином; письмові пояснення щодо того, як часткове погашення боргу відповідача вплинуло на стан розрахунку пені, річних та інфляції; відобразити часткове погашення боргу відповідачем по кожному договору окремо з посиланням на дату та номер платіжного доручення, письмово пояснивши, яким чином розподілялись грошові кошти відповідача в рахунок погашення боргу за договорами.

Суд звертає увагу позивача, що ним не виконано вимоги ухвали суду та не надано витребуваних доказів, що унеможливило перевірити правильність розрахунку щодо стягнення пені.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у зв'язку з необґрунтованістю та не доведеністю.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

З огляду на неявку представника позивача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду , і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням п.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7.

На підставі вищевикладених норм права та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтранзитсервіс-Агропродукт» (74300, Херсонська область, місто Берислав, вул.Шевченка, 20, р/р 2600610811 в ХОД АТ «РБ Аваль», МФО 352093, код ЄДРПОУ 33731096) на користь Приватного підприємства «Багатогалузева фірма «Агро-мир» (73000, м.Херсон, вул..Сенявіна, 132, кв.128, р/р 26002210000190 в ПАТ «ВіЕйБіБанк», МФО 380537, код ЄДРПОУ 34286257) 41239,79 грн. боргу, 659,83 грн. інфляційних витрат, 781,74 грн. відсотків річних та 1716,28 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.04.2014 р.

Суддя В.В.Литвинова