Постанова

від 12.08.2014 по справі 923/122/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2014 р.Справа № 923/122/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Мацюри П.Ф.,

Суддів Ліпчанської Н.В.,

Лисенко В.А.

При секретарі судового засідання: Стеблиненко В.С.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Югтранзитсервіс-Агропродукт"

на рішення господарського суду Херсонської області від 10.04.2014р.

у справі № 923/122/14

за позовом Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „Агро-Мир"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Югтранзитсервіс-Агропродукт"

про стягнення 45 432,55грн.,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2014р. Приватне підприємство "Багатогалузева фірма "Агро-Мир" (позивач) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (відповідач) про стягнення заборгованості за договорами поставки (купівлі-продажу) № 0111111 від 04.01.2012р. та № 01/13-01 від 04.01.2013р. у розмірі 45 432 грн. 55 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням договорів поставки №0111111 від 04.01.2012р. та № 01/13-01 від 04.01.2013р. в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 41.239.79грн. що потягло за собою нарахування пені - 2751.19грн, інфляційних - 659.83грн. та 781.74грн - річних відсотків. .

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10 квітня 2014 року по справі № 923/122/14 (Суддя - Литвинова В.В.) позов Приватного підприємства „Багатогалузева фірма „Агро-Мир" (Далі - ПП „Агро-Мир" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Югтранзитсервіс-Агропродукт" (Далі - ТОВ „Югтранзитсервіс-Агропродукт") про стягнення 45 432,55грн. задоволено частково, Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" на користь Приватного підприємства "Багатогалузева фірма "Агро-мир" 41239,79 грн. боргу, 659,83 грн. інфляційних витрат, 781,74 грн. відсотків річних та 1716,28 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, ТОВ „Югтранзитсервіс-Агропродукт" 16.05.2014р. звернулось із апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення 659.83грн. інфляційних витрат і 781.74грн. відсотків річних.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно умов договорів № 0111111 від 04.01.2012р. та № 01/13-01 від 04.01.2013р. поставки (купівлі-продажу) вбачається, що строк виконання зобов'язання Покупця (Відповідача по справі) з виплати коштів Продавцю (Позивачу) за надані запасні частини до сільськогосподарської техніки та автотранспорту обумовлюється отриманням Замовником рахунків за Товар. Позивач не надав до суду доказів отримання відповідачем рахунків за Товар. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виникнення у відповідача зобов'язання з оплати наданого Товару за договорами № 0111111 від 04.01.2012р. та № 01/13-01 від 04.01.2013р. А отже на думку скаржника позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що між Приватним підприємством "Багатогалузева фірма "Агро-Мир" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Югтранзитсервіс-Агропродукт" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №0111111 від 04.01.2012 р. (далі - Договір від 04.01.2012 р.), та Договір поставки №01/13-01 від 04.01.2013 р. (далі - договір від 04.01.2013 р.) - разом - Договори, за умовами яких продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити запасні частини до сільськогосподарської техніки та автотранспорту (далі - товар).

Відповідно до пункту 4.2. Договору від 04.01.2012 р. розрахунок за товар здійснюється покупцем протягом 25-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідно до пункту 4.2. Договору від 04.01.2013 р. розрахунок за товар здійснюється покупцем протягом 30-ти банківських днів з моменту отримання товару.

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено видатковими накладними, наданими до матеріалів справи.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач свої грошові зобов'язання не виконав, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 41239,79 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач визнає суму основного боргу (а.с.105-107).

Основна заборгованість також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на квітень 2013р. у розмірі 41239.79грн. (а.с.45).

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу за Договорами заявлена обґрунтовано, безспірно та вірно і законно задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до п.5.4. Договорів сторона, яка прострочила виконання зобов'язання сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості невиконаного зобов'язання.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2751,19 грн. пені.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд першої інстанції в ухвалах від 04.03.2014 р. та 25.03.2014 р. зобов'язував позивача надати реєстр накладних по договорам №0111111 від 04.01.2012 року та №01/13-01 від 04.01.2013 року по кожному окремо; належним чином завірені копії Специфікацій; реєстр виставлених відповідачу рахунків по кожному договору окремо з зазначенням моменту отримання кожної партії товару та строк оплати товару за кожним рахунком (25 банківських днів, 30 банківських днів) та копії рахунків, завірених належним чином; письмові пояснення щодо того, як часткове погашення боргу відповідача вплинуло на стан розрахунку пені, річних та інфляції; відобразити часткове погашення боргу відповідачем по кожному договору окремо з посиланням на дату та номер платіжного доручення, письмово пояснивши, яким чином розподілялись грошові кошти відповідача в рахунок погашення боргу за договорами.

Позивачем, не виконано вимоги ухвали суду та не надано витребуваних доказів, що унеможливило перевірити правильність розрахунку щодо стягнення пені.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у зв'язку з необґрунтованістю та не доведеністю.

Крім того до відзиву на позовну заяву відповідач надає власний розрахунок пені з врахуванням авансових платежів та платежів які покривають кілька поставок відразу, який вказує на відсутність пені за прострочення відповідачем строків оплати в 2013р. (а.с. 107).

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суди першої та апеляційної інстанцій перевірили розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних і зазначають, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Наведені в апеляційній скарзі підстави спростовуються матеріалами справи, норми матеріального та процесуального права не порушені. Підстави повного, або часткового скасування рішення відсутні.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105, ГПК України, суд -,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Югтранзитсервіс-Агропродукт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 10.04.2014р. у справі № 923/122/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Господарського Суду України.

Головуючий суддя: П.Ф. Мацюра

Судді: Н.В. Ліпчанська

В.А. Лисенко