Ухвала

від 23.07.2014 по справі 2а-7025/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2014 р. м. Київ К/9991/71255/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012

у справі № 2а-7025/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кандагар-Тур»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кандагар-Тур» (надалі - позивач, ТОВ «Кандагар-Тур») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 10.05.2012 № 0001892240.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012, адміністративний позов ТОВ «Кандагар-Тур» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 10.05.2012 № 0001892240.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.11.2011 за результатами планової виїзної перевірки TOB «Кандагар-Тур» ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складено акт № 241/23-04/35625585, яким встановлено порушення позивачем абз. 3 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та абз. 3 пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 39 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 715 928,00 грн.

На підставі акта відповідачем 05.12.2011 винесено податкове повідомлення-рішення № 0008772304, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 715 928,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.

В подальшому, за результатами оскарження вказаного повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державною податковою службою України прийнято рішення, яким скарга позивача задоволена частково, внаслідок чого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.05.2012 № 0001892240, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 194 824,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 207.5 ст. 207 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, базою оподаткування в разі проведення операції з постачання туристичної послуги туристичним оператором або туристичним агентом є вартість такої послуги (без урахування податку), яка дорівнює сумі винагороди (маржі) такого туристичного оператора (агента), тобто різниці між загальною сумою, що сплачується їх покупцем (без урахування податку), та фактичними витратами туристичного оператора з проведення оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг, вартість яких включається до вартості такої туристичної послуги, а для туристичних агентів - вартість туристичного ваучера (путівки), придбаного в туристичного оператора, крім туристичних агентів, які діють у цій операції як посередники.

Відповідно до абз. 3 пп. 5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість.».

Згідно з п.п. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

У разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 196, 197 Податкового кодексу України туристичні послуги не відносяться до операцій, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

Відповідно до п. 44 ст. 1 Закону України від 07.07.2011 № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», підпункт 139.1.6 доповнено абзацом четвертим такого змісту: «У разі якщо платник податку на додану вартість відповідно до розділу V цього Кодексу визначає базу оподаткування для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість виходячи із винагороди (маржинального прибутку, маржі), податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (послуг), які входять до складу витрат та основних засобів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або до вартості відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу».

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що сплачений податок на додану вартість є складовою витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт або наданих послуг, або збільшує вартість об'єкта амортизації за умови, якщо його не включено до складу податкового кредиту.

Беручи до уваги викладене, позивач правомірно відніс до складу витрат за І квартал 2011 року суми податку на додану вартість, що сплачені у складі витрат на придбання туристичних послуг.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили посилання податкового органу, як правильність висновків акта, на п. 2 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 150 Податкового кодексу України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно з п. 3 підрозділу 4 розділу XX Прикінцевих положень Податкового кодексу України, п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Із аналізу вищенаведених норм колегія суддів приходить висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що п. 3 підрозділу 4 розділу XX Прикінцевих положень Податкового кодексу України не містить заборони на врахування у 2011 та 2012 роках збитків, які виникли до 01.01.2011, а отже, такі збитки повинні враховуватись у складі витрат поточних податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення від'ємного значення. Також зазначена норма не містить обмежень до складу витрат, що мають бути враховані у ІІ - ІІІ кварталах 2011 року.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що віднесення позивачем до складу витрат за І квартал 2011 року суми податку на додану вартість, що сплачена у складі видатків на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат на придбання товарів (робіт, послуг), було правомірним та повністю відповідало вимогам діючого податкового законодавства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 2а-7025/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна