Постанова

від 23.07.2014 по справі 822/1832/14

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/1832/14

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоус О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Марцісь Ю.А.

за участю представників сторін:

позивача: Мельнишиної О.М.

відповідача: Яцюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Іннатекс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП "Іннатекс" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської ОДПІ Головного управління Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2014 №0001032201 та №0001052201. Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом під час проведення планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, складено акт перевірки №159/22-09-22-01/30447108 від 13.02.2014. На підставі висновків акту податковим органом прийняті податкове повідомлення - рішення від 26.02.2014 №0001032201 та №0001052201. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати в частині податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 49994,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 12698,50 грн. щодо податкового повідомлення-рішення №0001032201, а також податкове повідомлення - рішення від 26.02.2014 №0001052201 в частині податкового зобов'язання за основним платежем в розмірі 101298,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 25324,50 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Кам'янець-Подільською ОДПІ Головного управління Міндоходів України у Хмельницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, результати якої зафіксовано в Акті перевірки №159/22-09-22-01/30447108 від 13.02.2014. На підставі акту перевірки Кам'янець-Подільською ОДПІ прийняті податкові повідомлення - рішення форми "Р" від 26.02.2014 №0001052201, про сплату грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 127785,00 грн. в т.ч. основного зобов'язання - в розмірі 102228,00 грн., штрафних санкцій в розмірі 25557,00 грн.; форми "Р" від 26.02.2014 №0001032201, про сплату грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 171992,00 грн. в т.ч. основного зобов'язання - в розмірі 148045,00 грн., штрафних санкцій в розмірі 23947,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рахунку-фактури №СФ000 51 від 08.07.2011р., виставленого ТОВ "МК "Стандарт", здійснена оплата електродвигуна до компресора 2ВМ4 А2К85/24/8/16 УХЛ4 в кількості - 4шт. на загальну суму 96000,00грн., в т.ч. ПДВ - 16000,00грн.

На підтвердження виконання даного зобов'язання, позивачем надано податкову (№40 від 08.07.2011 року на загальну суму 96000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 16000,00 грн. ) та видаткову (№ РН-0000040 від 29.07.2014 на загальну суму 96000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 16000,00 грн. ) накладні, платіжне доручення №461 від 08.07.2011 на загальну суму 96000,00 грн., а також паспорт до двигуна А2К85/24/8/16 УХЛ4 на підтвердження фактичного використання ТМЦ, карта субконто: номенклатура щодо передачі ТМЦ в експлуатацію на підтвердження використання у господарській діяльності, накладна про передачу у виробництво №28 від 01.09.2011р. як доказ використання у господарській діяльності. Дані документи знаходяться в матеріалах справи.

Перевіркою встановлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку ПП "Іннатекс" операцій з придбання у ТОВ "Інтер Плюс" лічильника електроенергії на суму 5395,00 грн., ПДВ 1079,00 грн.

На підтвердження правомірності включення до собівартості витрат по придбанню лічильника електроенергії позивачем надано ряд документів, які підтверджують оприбуткування та використання ТМЦ у власній господарській діяльності. Так, надана під час перевірки видаткова накладна №0407/11 від 04.07.2011 підтверджує факт отримання ТМЦ від продавця, податкова накладна №2 від 04.07.2011, як доказ права на податковий кредит, платіжне доручення №445 від 04.07.2011 на суму 6474,00 грн. підтверджує факт здійснення оплати ТМЦ, а також карта субконто: номенклатура щодо передачі ТМЦ в експлуатацію на підтвердження використання вказаного товару у господарській діяльності.

Крім того, згідно рахунка-фактури №СФ-0000007 від 26.07.2011 ТОВ "ВПП "Металіст" поставлено, а позивачем прийнято та оплачено товар (круги діаметром 230мм та 130мм), про що оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, видаткові накладні: №РН-0000512 від 29.07.2011 на загальну суму 2550,04 грн. в т.ч. ПДП - 425,00 грн., РН-0000448 від 15.07.2011 на суму 5571,01грн., у т.ч. ПДВ - 930,17грн.

За фактом отримання товарів ПП "Іннатекс" були виписані наступні податкові накладні: №103 від 28.07.2011 на суму 2550,04 грн., у т.ч. ПДВ - 425,00 грн., №43 від 14.07.2011 на суму 5581,01 грн., у т.ч. ПДВ - 930,17грн.

Судом першої інстанції встановлено, що розрахунки між контрагентами підтверджені платіжними дорученнями (№518 від 28.17.2011 на суму 2550,04 грн.; №497 від 14.07.2011 на суму 5581,01 грн.

Перевіркою також було виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку ПП "Іннатекс" операцій з придбання у ТОВ "Технопромгруп" матеріалів (листи г/к) на суму 10704,00 грн., ПДВ 1784,00 грн. Позивачем під час перевірки надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, накладні, які знаходяться в матеріалах справи.

Так ТОВ "Технопромгруп" згідно рахунку-фактури №СФ-000963 від 19.07.2011 поставлено, а позивачем прийнято та оплачено товар (листи г/к), про що оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, видаткова накладна: №РН-000909 від 11.08.2011 на суму 10704,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1784,00 грн.

За фактом отримання товарів були виписані наступні податкові накладні: №108 від 25.07.2011 на суму 5000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 833,33 грн. №41 від 08.08.2011 на суму 5704,00 грн., у т.ч. ПДВ - 950,67 грн.

Розрахунки між контрагентами підтверджені платіжними дорученнями (№513 від 25.07.2011 на суму 5000,00 грн.; №543 від 08.80.2011 на суму 5704,00 грн. Товарно-транспортна накладна від 11.08.2011 №01АА підтверджує факт перевезення, а накладні на переміщення зі складу у виробництво №1/12 від 01.12.2012, №1/11 від 01.11.2012, №2/11 від 01.12.2012, №1/10 від 01.10.2012 підтверджують використання товару у господарській діяльності.

Стосовно реальності господарський операцій з ТОВ "Вектор-ВС", судом першої інстанції встановлено, що згідно рахунків-фактур: №5563 від 30.09.2011, №6880 від 21.11.2011, №7428 від 09.12.2011, №333 від 19.01.2012, №114 від 11.01.2012, на підтвердження виконання зобов`язань ТОВ "Вектор-ВС" продано, а позивачем прийнято та оплачено товар (шина гнучка, конденсаторна банка, запобіжник), про що оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, видаткові накладні.

За фактом отримання товарів були виписані наступні податкові накладні, а розрахунок між контрагентами підтверджений платіжними дорученнями.

Крім того, в матеріалах справи на підтвердження подальшого використання отриманої ПП "Іннатекс" продукції, знаходиться ряд накладних та актів списання товарів, оформлених належним чином відповідно до законодавства.

Стосовно взаємовідносин з ТОВ "Бертеллі" суд першої інстанції встановив, що між ТОВ "Бертеллі" (Продавець) та ПП "Іннатекс" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу від 30.03.2012р. Згідно умов даного договору Продавець зобов'язується передати у власність обладнання та матеріали, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його в асортименті, кількості і по ціні визначеними даним договором.

На підтвердження виконання зобов`язань по договору купівлі-продажу від 30.03.2012р. позивачем під час перевірки надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, подорожні листи, посвідчення на відрядження, платіжні доручення, які знаходяться в матеріалах справи.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стосовно завищення у ІІІ кварталі 2011 показників у рядку 06.5 Декларації "інші витрати звичайної та операційної діяльності" в сумі 60000,00 грн. (в т.ч. за І квартал 2012 в сумі 15000,00 грн., за ІІ квартал 2012 в сумі 15000,00 грн., за ІІІ квартал 2012 в сумі 15000,00 грн., за ІV квартал 2012 в сумі 15000,00 грн.) в результаті віднесення до їх складу вартості послуг оренди, отриманих від МКП "Інтекс", судом першої інстанції встановлено наступне.

В судовому засіданні в суді першої інстанції представником позивача була надана бухгалтерська довідка, зазначено про необхідність проведення бухгалтерської проводки стосовно суми 60000,00 грн., так як в "Податковій декларації з податку на прибуток підприємства" за 2012 рік сума послуг по оренді була відображена в додатку ІВ рядка 06.4 Декларації, а не в "собівартості придбаних та реалізованих товарів, продукції" рядка 05.1 Декларації. Проведення даної операції необхідне для того, щоб уникнути факту подвійного оподаткування при віднесенні в 2012 році до собівартості продукції витрат на послуги оренди в сумі 60000,00 грн., шляхом одночасного включення їх в складі загально виробничих витрат і у складі інших витрат.

Також позивачем зазначено, що у рядку 05.1. "собівартість придбаних та реалізованих товарів, продукції" Декларації з податку на прибуток підприємств позивачем задекларовано сума витрат в розмірі 4479622,00 грн. У рядку 06.4 Декларації "інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" зазначена сума 156909,00 грн. Згідно додатку 1В до рядка 06.4 Декларації витрати по операціях оренди в сумі 60000,00 грн. відображені у складі таких витрат. Розмір фактичної собівартості готової продукції за даними бухгалтерського обліку склав 4543915,00 грн. (4146127,00 грн. по субрахунку 901 "Собівартість реалізованої готової продукції" та 397787,00 грн. по субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів"). Різниця між розміром фактичної собівартості та витрат, зазначених у рядку 05.1 "Собівартість придбаних та реалізованих товарів, продукції" Декларації становила 64293,00 грн. (в т.ч. 60000,00 грн. - витрат на оренду).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не включив 60000,00 грн. витрат по оренді до рядку 05.1 "собівартість придбаних та реалізованих товарів продукції" Декларації з податку на прибуток за 2012 рік.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача, результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати, згідно ст. 87 КАС України, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково присудив стягнути з рахунку Кам'янець-Подільської ОДПІ судових витрат, оскільки такі витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду. Підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права (ч.1 ст. 201 КАС України).

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову, однак помилково застосував норми права, відтак рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуКам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області задовольнити частково .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Іннатекс" до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - змінити .

Абзац четвертий резолютивної частини постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року викласти в наступній редакції "Присудити із Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Іннатекс" понесені судові витрати в розмірі 600 (шістсот) грн. 00 коп."

В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 28.07.14 .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.