Рішення

від 21.07.2014 по справі 918/583/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" липня 2014 р. Справа № 918/583/14

Господарський суд Рівненської області в складі судді Войтюка В.Р. розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Медфарм" про стягнення в сумі 72 107,11 грн.

За участю представників:

позивача: Дороша С.М. дов. № 52 від 20.06.14 р.,

відповідача: Сулковського Б.П. договір від 10.06.14 р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Медфарм" 33 166 грн. 50 коп. заборгованості за договором поставки № 81 від 11 червня 2013 року, 1 720 грн. 60 коп. пені, 2 680 грн. 50 коп. 30 % річних, 927 грн. 96 коп. інфляційних, 20 385 грн. 03 коп. штрафу та 13 226 грн. 52 коп. курсової різниці.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11 червня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" та товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне-Медфарм" уклали договір поставки № 81. Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки від 11 червня 2013 року № 81 щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого медичного товару у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 33 166 грн. 50 коп. Позивач, посилаючись на статті 526, 527, 530, 533, 625, 632, 691, 692 Цивільного кодексу України та статті 189, 527 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу та 1 720 грн. 60 коп. пені, 2 680 грн. 50 коп. 30 % річних, 927 грн. 96 коп. інфляційних, 20 385 грн. 03 коп. штрафу та 13 226 грн. 52 коп. курсової різниці.

10 червня 2014 року позивач через канцелярію суду подав клопотання № 41 від 05 червня 2014 року у якому у зв`язку зі сплатою 26 травня 2014 року відповідачем 33 166 грн. 50 коп. основного боргу просить припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 33 166 грн. 50 коп. основного боргу. Зазначає, що решту позовних вимог по справі № 918/583/14 підтримує (а.с.1 т.2).

23 червня 2014 року до суду надійшло клопотання позивача № 48 від 20 червня 2014 року у якому позивач просить припинити провадження в частині стягнення з відповідача 33 166 грн. 50 коп. основного боргу у зв`язку зі сплатою. Всі решту позовні вимоги по справі № 918/583/14 підтримує (а.с.201 т.2).

У судовому засіданні 21 липня 2014 року представник позивача пояснив, що основна заборгованість відповідачем сплачена, позовні вимоги підтримав в частині стягнення 1 720 грн. 60 коп. пені, 2 680 грн. 50 коп. 30 % річних, 927 грн. 96 коп. інфляційних, 20 385 грн. 03 коп. штрафу та 13 226 грн. 52 коп. курсової різниці.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.186-187 т.2) та його представник у судовому засіданні зазначили, що позивачем не дотримано п.4.4. договору, а саме не надано доказів, того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення товару.

Відповідач стверджує, що товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" проігнорована вимога п.10.2. договору та звертає увагу на те, що позивачем не вжито жодних заходів, щодо досудового врегулювання спору.

Представник відповідача у судовому засіданні також зазначив, що чинним законодавством не передбачено можливості стягнення одночасно стількох штрафних санкцій, як просить позивач у позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене просить суд прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" (постачальник) та товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне-Медфарм" (покупець) уклали договір поставки № 81 за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити медичний товар згідно замовлення покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити такий товар (а.с.7-8 т.1).

Згідно п.5.1. товар вважається прийнятим по кількості - згідно з кількістю, зазначеною у накладній; по якості - згідно із документом, що посвідчує якість товару.

Договір підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплено відбитками печаток сторін.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних (а.с.36-191 т.1) поставив відповідачу медичний товар на суму 101 925 грн. 17 коп.

Пунктом 7.2. договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на рахунок постачальника протягом 21 дня з моменту виставлення рахунку на відповідну партію товару або з моменту отримання відповідної партії товару.

Всупереч положень договору поставки відповідач взятий на себе обов'язок по своєчасній оплаті поставленого товару виконав частково сплативши 68 758 грн. 67 коп. до звернення позивача з позовною заявою до суду, що підтверджується банківськими виписками (а.с.192-210 т.1).

Станом на день звернення позивача з позовною заявою до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений медичний товар становила 33 166 грн. 50 коп.

Згідно банківської виписки (а.с.10 т.2) вказана заборгованість сплачена відповідачем 26 травня 2014 року, тобто, після порушення провадження у справі.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що після звернення позивача до суду з вказаним позовом відповідач сплатив 33 166 грн. 50 коп. заборгованості за договором поставки № 81 від 11 червня 2013 року, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині стягнення 33 166 грн. 50 коп. боргу, у зв'язку з чим вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.525 ЦК України з одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 720 грн. 60 коп. пені, нарахованої за період з 08 січня 2014 року по 05 травня 2014 року по кожній накладній та 20 385 грн. 03 коп. штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. договору передбачено, за неоплату чи прострочення оплати по даному договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості поставленого товару за весь час прострочення платежу, а також тридцять процентів річних від вартості поставленого товару.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем (а.с.34 т.1) та здійснивши перерахунок пені суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає пеня, яка, за розрахунком суду, становить 1 285 грн. 88 коп.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 720 грн. 60 коп. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 285 грн. 88 коп.

У п.8.3. договору сторони погодили, що якщо покупець не сплачує платежі за товар у строки, передбачені даним договором, то він зобов`язаний виплатити на користь постачальника штраф у розмірі двадцяти процентів від вартості поставленого товару.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне-Медфарм" 20 385 грн. 03 коп. штрафу підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 2 680 грн. 50 коп. 30 % річних та 927 грн. 96 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за неоплату чи прострочення оплати по даному договору покупець сплачує постачальнику тридцять процентів річних від вартості поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних за період з 08 січня 2014 року по 05 травня 2014 року (а.с.15 т.1), суд зазначає, що згідно розрахунку суду, який здійснено за допомогою Інформаційно-аналітичної програми "Ліга - Закон" програми "Калькулятор" розмір 30 % річних за вказаний період становить 2 686 грн. 76 коп., тобто розмір 30 % річних перевищує суму зазначену позивачем, відтак, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення 30 % річних в межах суми позовних вимог, а саме - 2 680 грн. 50 коп.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". При перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом враховано, що станом на день підписання позовної заяви, 05 травня 2014 року, індекс інфляції за квітень 2014 року ще не було опубліковано.

Перевіривши розрахунок інфляційних наданий позивачем (а.с.32 т.1) суд визнає його вірним і зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 927 грн. 96 коп. інфляційних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 13 226 грн. 52 коп. курсової різниці.

За змістом статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У п.6.2. договору зазначено, що розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України - гривнях.

Пунктом 6.3 договору сторони визначили, що у випадку збільшення курсу долару США, установленого Національним банком України, більш ніж на 3 % за період з моменту передання товару до моменту його оплати, постачальник має право пропорційно збільшити ціну товару та вимагати його оплати покупцем згідно здійсненого перерахунку в повному обсязі, а покупець зобов`язується оплатити таку збільшену ціну.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №3-141гс11 від 26.12.2011 року.

Судом перевірено розрахунок курсової різниці, здійснений позивачем (а.с.16 т.1) та встановлено його арифметичну правильність.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 226 грн. 52 коп. курсової різниці підлягають задоволенню.

Стосовно заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Згідно ст.3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, відповідно до ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У п.3.17.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору.

За змістом п.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 зазначено, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Відтак, доводи відповідача, викладені у відзиві 10 червня 2014 року (а.с.185-187 т.2) безпідставні і необґрунтовані.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 49, 75, пунктом 1-1 статті 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 33 166 грн. 50 коп. боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівне-Медфарм» (34500, м.Сарни, вул.Л.Толстого, 133А, ЄДРПОУ 36492465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Леон-Фарм» (76018, м.Івано-Франківськ, вул.Залізнична 9-а, ЄДРПОУ 36733143) 1 285 грн. 88 коп. пені, 2 680 грн. 50 коп. 30 % річних, 927 грн. 96 коп. інфляційних, 20 385 грн. 03 коп. штрафу, 13 226 грн. 52 коп. курсової різниці та 1 815 грн. 99 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відмовити у позові в частині стягнення 434 грн. 72 коп. пені.

Повне рішення складено 28 липня 2014 року.

Суддя Войтюк В.Р.