Постанова

від 22.07.2014 по справі 910/8402/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2014 р. Справа№ 910/8402/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Шаптали Є.Ю.

За участю представників сторін:

від позивача Гончаров Ю.О. - представник за довіреністю;

від відповідача (апелянта) Кікін С.О. - представник (посвідчення);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014

у справі № 910/8402/14 (суддя Якименко М.М.),

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І.Пирогова"

до Фонду соціального захисту інвалідів

про стягнення 2 897 782,94 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8402/14, повний текст якого складено 10.06.2014, позов Державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І.Пирогова" до Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення 2 897 782,94 грн. - задоволено частково, а саме, стягнуто з Фонду Соціального захисту інвалідів на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова" 2 606 434 грн. 00 коп. - грошової заборгованості за договором про закупівлю послуг за державні кошти №6 від 29 березня 2013 року, 52 128 грн. 67 коп. - судового збору.

Рішення суду першої інстанції в цій частині мотивоване тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності сплати 2 606 434,00 грн. вартості отриманих послуг згідно умов Договору про закупівлі послуг за державні кошти №6 від 29.03.2013.

В частині вимог про стягнення 133 252,68 грн. пені та 291 348,34 грн. штрафу відмовлено у зв'язку з безпдставністю вимог позивача в цій частині.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8402/14 - скасувати в частині стягнення з відповідача судового збору.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення в частині присудження стягнення судового збору прийняте місцевим господарським судом з порушення норм процесуального права, адже Фонд соціального захисту інвалідів звільнений від сплати судового збору згідно пункту 18 частини першої статті 18 Закону України «Про судовий збір», тому у суду першої інстанції не було підстав для присудження до стягнення з відповідача 52 128 грн. 67 коп. судового збору.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фонду соціального захисту інвалідів по справі № 910/8402/14 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Станіку С.Р., для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 апеляційну скаргу Фонду соціального захисту інвалідів на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 по справі №910/8402/14 прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи №910/8402/14 призначено на 22.07.2014 о 12 год. 20 хв.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 справу №910/8402/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю., розгляд справи №910/8402/14 вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні - 22.07.2014 о 12 год. 20 хв.

В судовому засіданні 22.07.2014 представник відповідача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача 52 128,67 грн. судового збору.

Представник позивача в судовому засіданні 22.07.2014 проти доводів апеляційної скарги - заперечував, вказував на те, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування в частині розподілу судових витрта - відсутні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та, що підтверджується матеріалами справи, 29.03.2013 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І. Пирогова" (далі по тексту - Виконавець, позивач) та Фондом соціального захисту інвалідів (далі по тексту - Замовник, відповідач) укладено Договір про закупівлі послуг за державні кошти №6 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п. 1.2. Договору Виконавець зобов'язується у 2013 році надати інвалідам послуги лікувальних закладів (послуги санаторіїв та інших оздоровчих закладів з санаторно-курортного лікування інвалідів з наслідками травм та захворюваннями хребта і спинного мозку за лотами №№ 5, 6, 7, 13) у відповідності до наданих путівок, а Замовник прийняти і оплатити такі послуги на умовах, визначених у даному договорі.

Згідно з п. 2.1. Договору Виконавець зобов'язується надати інвалідам послуги з санаторно-курортного лікування, якість яких відповідає вимогам нормативно-правових актів, а також відповідає пропозиції конкурсних торгів Виконавця.

Відповідно до п. 4.1. Договору Замовник здійснює оплату за фактично надані послуги на підставі Актів наданих послуг отриманих від Виконавця.

Відповідно до п. 4.4. Договору замовник може здійснити попередню оплату послуг, які Виконавець надає інвалідам, на строк не більше двох місяців з дати отримання попередньої оплати відповідно до підпункту 13 пункту 1 Постанови КМУ від 09.10.2006 №1404 "Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" у розмірі 100% від наданого Виконавцем рахунку.

Рахунок Виконавця № 2179 від 30 грудня 2013 року "Попередня оплата за послуги санаторно-курортного лікування для інвалідів з захворюваннями спинального профілю згідно Договору № 6 від 29.03.2013 р." на суму 2 644 235,00 грн. разом з платіжним дорученням Замовника № 210 від 30 грудня 2013 року було подано до ГУ ДКСУ у м. Києві 30.12.2013.

В той же час, Держказначейство не здійснило відповідну проплату.

Відповідно до бюджетного законодавства кредиторська заборгованість за попередню оплату реєстрації не підлягає.

Згідно з п. 4.1. Договору Замовник здійснює оплату за фактично надані послуги на підставі Актів наданих послуг отриманих від Виконавця.

Документообіг між сторонами регулюється розділом 6 Договору.

Відповідно до п. 6.2.1. Договору Виконавець після надання послуг готує в 4-х (чотирьох) екземплярах Акт про надані послуги по кожному регіону (додаток 3 до цього договору) та надсилає їх для перевірки та візування відповідному І регіональному органу праці та соціального захисту населення. Регіональні органи праці та соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня їх отримання перевіряють та візують Акт про надані послуги, після чого направляють ці Акти територіальному відділенню Замовника. Територіальне відділення Замовника після перевірки протягом 2-х робочих днів направляє завізовані екземпляри Акту про надані послуги: один екземпляр - Виконавцю; один екземпляр - Замовнику; один екземпляр - регіональному органу праці та соціального захисту населення.

Один екземпляр Акту про надані послуги залишається у територіальному відділенні Замовника.

Згідно з п. 6.2.2. Договору Виконавець на підставі отриманих Актів про надані послуги по кожному регіону готує зведений Акт наданих послуг (додаток 2 до цього договору) та після підписання направляє його Замовнику для-здійснення оплати.

Відповідно до п. 6.2.3. Договору рахунки на здійснення оплати та зведені Акти надання послуг (додаток 2 до цього договору) повинні бути надані Замовнику не пізніше 21.12.2013 року.

Згідно з п. 7.4.1. Договору Виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги.

Відповідно до п. 12.1. Договору строк дії Договору встановлюється з Дати підписання цього Договору і діє до 31.12.2013 включно у частині фінансових зобов'язань, а в частині надання послуг до повного їх виконання.

15.12.2013 на адресу Замовника був направлений підписаний Виконавцем зведений Акт надання послуг №179 на загальну суму 2 251 518,00 (два мільйона двісті п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот вісімнадцяті гривень 00 копійок) грн., за послуги які були повністю надані Виконавцем Замовнику по Договору.

Акт надання послуг №179 було отримано Замовником 16.12.2013, що підтверджується підписом на бланку кур'єрської служби доставки.

30.01.2014 на адресу Замовника був направлений підписаний Виконавцем зведений Акт надання послуг №198 на загальну суму 347 916,00 (триста сорок сім тисяч дев'ятсот шістнадцять гривень 01 копійок) грн., за послуги які були повністю надані Виконавцем - Замовнику по Договору.

Акт надання послуг №198 було отримано Замовником 10.02.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання 10.02.2014.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати вартості послуг відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2 606 434,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином відповідно до умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога щодо стягнення основного боргу в розмірі 2 606 434,00 грн. нормативно та документально доведена позивачем, відповідачем доказів на її спростування - не надано, сторони не заперечували проти обсягів і вартості наданих послуг на вказану суму за Договором, а тому вимога Державного підприємства Міністерства оборони України "Сакський центральний військовий клінічний санаторій ім. М.І.Пирогова" щодо стягнення з Фонду соціального захисту інвалідів основного боргу в розмірі 2 606 434,00 грн. обгрунтовано задоволена судом першої істанції.

Також, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 133 252,68 грн. пені та 291 348,34 грн. штрафу за прострочення виконання обов'язку по здійсненню оплати за Договором (тобто за невиконання грошового зобов'язання), проте, вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 133 252,68 грн. пені та 291 348,34 грн. штрафу вказував на те, що підставою для відмови є зокрема те, що позивачем не виконано пункти 6.2.1., 6.2.2 та 6.2.3. Договору (щодо своєчасного надання актів наданих послуг).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання умов цього Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором. Кошти, отримані від Виконавця за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором у якості штрафних санкцій, зараховуються до доходів загального фонду державного бюджету.

Умовами Договору не передбачено відповідальність Замовника у вигляді штрафу або пені, проте позивач в обгрунтування вказаних вимог посилається на припис частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Частина 2 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає про те, що припис частини 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлює відповідальність сторони господарського зобов'язання саме за порушення негрошового зобов'язання, а оскільки, підставою для звернення позивача з відповідним позовом у даній справі є саме порушення грошового зобов'язання з оплати наданих послуг по Договору, а тому, до грошових зобов'язань не можуть бути застосовані положення наведеної норми, у зв'язку з чим підстави для застосування до відповідача відповідальності, обумовленої частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України саме за порушення грошового зобов'язання - відсутні.

Наведена позиція викладена зокрема у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 01.07.2014 № 01-06/841/14.

Щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду є обґрунтованим та таким, що винесено з дотриманням вимог процесуального права з огляду на наступне.

Частина четверта статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначає, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, вказаною нормою передбачено, що суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 52 128 грн. 67 коп. судового збору, тобто в розмірі пропорційному задоволеним позовним вимогам, виходячи із ставок судового збору, встановлених Законом України «Про судовий збір».

Посилання апелянта як на підставу скасування рішення суду в частині стягнення судового збору на те, що Фонд соціального захисту інвалідів звільнений від сплати судового збору згідно пункту 18 частини першої статті 18 Закону України «Про судовий збір» - судом апеляційної інстанції відхиляється як необґрунтоване та безпідставне, адже вказаною нормою передбачено звільнення Фонду соціального захисту інвалідів від сплати судового збору при зверненні до суду, проте, при вирішенні спору у господарській справі, де Фонд соціального захисту інвалідів є відповідачем, а тому суд першої інстанції правомірно керувався частиною четвертою статті 49 Господарського процесуального кодексу України та поклав судовий збір на відповідача, що прямо передбачено вказаною нормою процесуального закону.

Також, посилання представника апелянта в судовому засідання на частину третю статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору, - судовою колегією Київського апеляційного господарського суду також відхиляється, оскільки позивач у справі № 910/8402/14 не звільнений від сплати судового збору, судовий збір ним було сплачено при зверненні до суду, що зокрема підтверджується платіжним дорученням № 828 від 05.03.2014, а отже і підстави для застосування вказаної частини наведеної статті при розподілі судових витрат у справі № 910/8402/14 - відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, зокрема щодо стягнення з відповідача на користь позивача 52 128 грн. 67 коп. судового збору.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8402/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8402/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/8402/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Є.Ю. Шаптала